— Ліпше облиште цю справу, друзяко! — вигукнув водій. Він дав псові кілька монет здачі. Пес заховав їх. Колись, бувало, він давав таксистам щедрі чайові, тепер тринькати чужі гроші не міг собі дозволити.
— На жаль, облишити цю справу я не можу,— відповів пес— Я дав обіцянку.
Водій вказав на парадні двері будинку. На них біліло оголошення:
ЗАГРОЗА ОБВАЛУ! ЗАХОДИТИ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!
— Зрештою, кіт заходив і виходив у ці двері,— сказав пес.
— Але ж у кота, навіть добре вгодованого, вага супроти вашої, як у тієї мухи, дорогий мій пане,— застерігав його водій.
Пес зітхнув і промурмотів:
— Дав обіцянку — виконуй!
Він узяв під пахву торбину з бляшанками котячого харчу, вибрався з таксі і мужньо попрямував до дверей.
— Ану ж і я подивлюся! — вигукнув водій, заглушив двигуна, виліз із машини й пішов услід за псом.
Пес відчинив двері будинку. Вони гучно зарипіли, на пса посипався тиньк.
— Облиште цю справу,— знову сказав водій.
Пес похитав головою і потюпав уперед коридором. Водій крокував слідкома. Вони дійшли до гвинтових сходів. Пес обережно ступив на першу сходинку. Сходинка зарипіла. Пес ще обережніше став на другу. Сходинка затріщала. Пес підняв одну задню лапу й поставив на третю сходинку. Сходинка луснула.
— Ні, так не годиться,— мовив пес і позадкував.
— Я ж вас щойно попереджав! — вигукнув водій.
— Треба знайти інший шлях,— сказав пес. І, поміркувавши мить, вигукнув: — Придумав! Спробую дістатися всередину через дах сусіднього будинку!
— А я подивлюся,— сказав водій і подався слідом за псом із будинку на вулицю, а з вулиці до сусіднього будинку.
Сусідній будинок не був трухлявий. Пес вибіг сходами нагору, водій — слідом за ним. Коли вони опинилися коло входу на горище, у квартирі на нижньому поверсі відчинилися двері й гладка біла сука стала підніматися сходами. Вона вимахувала сікачем, який тримала в одній передній лапі, а в другій передній несла чавунну сковорідку.
— Нарешті я вас, шахраїв, спіймала! — зарепетувала вона — Ну, постривайте, зараз проб'є ваша остання година.
Пес дременув на горище, водій — слідом за ним. На горищі панувала темрява. Пес заховався за купою мотлоху. Водій причаївся за простирадлами на мотузці. Гладка біла сука зупинилась у дверях на горище.
— Я чатую на вас уже чотири тижні! — лютувала вона.
— Милостива пані, повірте, це помилка! — вигукнув пес із-за купи мотлоху — Клянусь вам! Ми насправді тут уперше!
— Дурниці мелеш! — лаялась біла гладка сука.— Кожної ночі ви навідуєтеся сюди й щось цупите у мене. Позавчора настінного годинника! Позапозавчора нічного горщика! А позапозапозавчора три подушечки з тахти. Тільки вчора вас тут не було!
— То були не ми, слово честі! — вигукнув пес. Він легко здогадався, кому знадобилося те старе дрантя. Безперечно, це кіт лазив через дах, щоб роздобути щось із речей задля свого господарювання.
— Злодійське слово честі не варте щербатого гроша! — не вгавала гладуха.
— А взагалі, милостива пані,— гукнув пес,— чого ви так бідкаєтесь?! Якщо ви повикидали усе оце на горище, то, виходить, вам цей мотлох ні на що не здався.
— Що — моє, те — моє,— не вгавала гладуха. А тоді загаласувала: —Та чого це я тут з вами, шахраями, панькаюся! — Вона зачинила двері й повернула ключ у замку — Нехай з вами, злодіями, краще поліція марудиться,— пробурмотіла наостанок і збігла сходами вниз.
Водій вийшов з-за простирадл і засміявся.
— От карга сварлива! — вилаявся він.
— Вам це здається смішним? — спитав пес. Голос у нього трішки тремтів.
— Та вже ж,— хихотів водій.— Нехай хоч зараз приходить поліція. Я нічим себе не зганьбив, нічого протиправного не скоїв.
— Але я себе зганьбив і скоїв останнім часом багато чого протиправного. Тож нічого доброго не очікую від зустрічі з поліцією.
Пес ухопив торбину з бляшанками, попрямував до слухового вікна, відчинив його й поліз на дах.
— Що ви взяли собі в голову, дорогий пане? — запитав водій.
— Котячих дітей нагодувати, ось що я взяв собі в голову,— відповів пес— Зрештою, задля цього я тут.
Вже на даху пес став і роззирнувся довкола. Позад нього було слухове вікно. Перед ним — жолобчаста ринва. Праворуч, у кінці даху, височіла протипожежна стіна. Ліворуч, у кінці даху, починався той дах, під яким мешкали котячі діти.
— Аби лишень у голові мені не паморочилося,— промурмотів пес сам до себе. Він узяв у пащу вушко торбини й, заплющивши очі, почалапав на всіх чотирьох ліворуч.
— А я подивлюся,— почув він позад себе голос. Пес хотів сказати водієві, щоб той залишався на горищі, щоб не ліз на дах, бо це занадто небезпечно. Пес роззявив пащу, вушко торбини вислизнуло з його зубів, торбина гримнула на дах, бляшанки викотилися з неї, погуркотіли до жолобчастої ринви, перелетіли через неї й попадали в прірву.
— Що це ви там виробляєте? — почув пес чийсь гучний голос з вулиці.— Божевільні якісь угорі, чи що?
Пес розплющив очі. Оскільки йому паморочилось у голові, він побачив, що дах неймовірно швидко обертається навколо нього. Червоний черепичний дах зі слуховим вікном, з якого стриміла водієва голова. Псові здалося, що він сидить на каруселі. Тільки тепер йому не було так весело, як колись під час катання на каруселі.
"Не втрачай самовладання, не розпускай нерви,— заспокоював він себе — Старий пес із життєвим досвідом не дасть так легко себе здолати!" Пес заплющився, тричі вдихнув на повні груди і знову розплющив очі. Дах більше не обертався навколо нього, а лише трохи похитувався під ногами, і пес побачив, що дах, під яким мешкали котенята, вже близько. Звідси до нього було якихось два метри.
"Зараз або ніколи",— суворо наказав собі пес, сторчма напружив хвоста й зробив могутній стрибок. Черепиця під його лапами затріщала й розлетілася шматочками навсібіч, залущали лати, й пес крізь велику дірку в сусідньому даху бухнувся на горище.
Спочатку він узагалі нічого не побачив у пилюці, що знялася й оповила його всього. Та хмара пилу поволі прозорішала, й пес помітив, що приземлився просто на стару тахту. І враз він побачив своїх дітей — котенят, яких мав доглядати. Збившись докупи, вони причаїлися в кутку горища. Котяча купа тремтіла.