— Знаю,— відповів ведмідь і втер з очей дві найостанніші сльозини.
Пес мчав додому, на батьківщину, насвистуючи свої дев'ять улюблених пісень.
Щойно виринув церковний шпиль у його рідному селі за пагорбом, він перестав свистати.
— Перше, що я зроблю, то це пофарбую огорожу й почеплю нові гардини,— мовив він.
— А я скопаю грядки,— сказав ведмідь — Чи в нас нема грядок?
— Взагалі в нас є усе, що нам треба,— відповів пес І додав: — Багато втрачаєш, коли не йдеш у широкий світ. Та не менше втрачаєш і тоді, коли покидаєш рідний край.