Так Рибка всім оповідав. Але тобі, Бабо Лелю, він сказав, що той бортник справді був бортником. І дуже багатим. І нього в коморі все було здоровенними кадубами з медом заставлено. На полицях цілі воскові кулі завбільшки з баранячу голову! Жив він одинаком в хаті осторонь від усіх. І навколо двору в нього був високий плетений тин. Ні першої ночі, ні другої ночі ведмідь не з’являвся. Бо, певно, його ігрища на леваді сполохали, хоч воно було не близько. Той бортник і каже Рибці: "Побудь у мене ще трохи. Він прийде зразу як ігрища скінчаться". Рибка згодився. А там були далі гарні озера з протоками, і Рибка досхочу рибалив. І ось на якусь там ніч, а ще торжище не розійшлося, почалось коло тину і воріт камешіння якесь. Потім почав рипіти тин — через нього перелазили, бо не змогли відкрити ворота. Бортник страшенно злякався, аж клацав зубами. "То все волхви — мої вороги! Бо я людей і скотину лікую. І до мене люди йдуть. І несуть мені всякі підноси. А їм — дулю! Тому вони хотять вкоротити мені живота!" Рибка тихо відчинив віконце-заволоку. І послав стрілу туди, де чувся ще й голос. Потім другу на рипіння тину. Потім третю на шелест. Наче хтось застогнав, хтось наче скиглив. Ще чулось тупотіння і наче хтось гепнувся. Далі все затихло. Але ні бортник-чаклун, ні Рибка до схід сонця не виходили. Як вийшли, побачили, що в трьох місцях зовні тину на траві і на піску плями крові. Зовсім її небагато. Рибка пояснив бортникові: "Я бив не сильно, тільки щоб стріла уп’ялася! Щоб вони налякались і більше до тебе не потикались!" А чаклун-бортник йому й каже: "Я так і думав. Пішли по їхніх слідах — знайдеш твої стріли. Бо якщо хто інший знайде — буде великий галас і біда нам з тобою!" Пішли вони по слідах. Знайшли дві стріли. Далі сліди завели їх до ліску. Там вони і здибали коника. Стояв прив'язаний до липи. Взяли вони коника і далі по слідах. Дійшли до хирявого піску на болоті. Там сліди уривались. Бортник-чаклун і каже: "Вони з-за болота прийшли якимось таємним проходом. Я того проходу не знаю. Повертаймо додому". Але, перш ніж повернути, він зняв із коника сідло і вуздечку. І кинув їх у трясовину. Поляскав коника по чубку, погладив по соколку, цмокнув разів три. І коник без вузди, без правила пішов за ним. Як вони виходили з лісу на піщану дорогу, "бортник" вирубав розлогу глодову гілляку. І сказав іти позаду коника і замітати сліди… В своїй господі "бортник" поставив коника у свою стайню, до свого коня. І поки Рибка був у нього, коника не виводив навіть на подвір'я. Сказав Рибці: "Чую я, що завтра прийде клишоногий. А мені щось лина закортіло зварити. Піди на озерце — влови. Тобі це раз — і вже є!" "Добре!" Та й почав Рибка вдягати через плече налуччя з луком… А чаклун і каже: "Та не обтяжуй себе оружжям. Серед дня ведмідь сюди не потнеться!…" "А твої вороги-волхви?…" — питає Рибка. "Ти ж сам бачив — вони через болото втікли!" І Рибка пішов без лука і стріл. Більше він ніколи так не робив… Наловив він риби, зварили вони юшку. Ще пробув там Рибка, поки не підстеріг і не застрелив ведмедя-злодія. З однієї стріли. Пробив ведмедеві груди і серце!… Хотів бортник-чаклун, щоб Рибка лишився в нього за учня. Обіцяв навчити таємним знанням, і лишити у спадок усі борті і господарство. "Ні! — Сказав Рибка. — Я хочу стати великим, найкращим стрільцем!" А бортник-чаклун сказав: "Нехай так. Давай сядемо до столу і вип’ємо на прощання." Але Рибка відмовився: "Ні! Я ще не парубок!…" "Та ти ж спритніший за них! Хоробріший за них!…" "Ні! Як приймуть до громади — тоді питиму." Забрав коника-муцика і пішов геть… Коли Рибка повернувся додому, то довго парився в лазенці. Потім відіспався. Взяв один лантух і сів на коника. Мати хотіла спитати, куди він свою плату забирає? Та Дід спинив її: "Нам не можна. А він навіжений. Нехай собі їде. А ми не бачили, не чули і не знаємо нічого." Рибка приїхав до старого вигнанця. Старий послухав Рибку і пояснив: "Ти чудовий мисливець. Це в тебе, як кажуть, від Бога. Ти вправний рибалочка. І серед людей є особливі мисливці і рибалочки. Тільки полюють вони не на звіра. І ловлять не рибу. Їхня здобич — інші люди. Отой твій "бортник" — саме такий ловець. Він, той чаклун, вловив тебе, бо побачив, що ти кращий за інших. Але тебе за твоє малолітство старші зневажають. Він тебе підманив удаваною повагою і улесливими словами. А тоді твоїми стрілами порахувався зі своїми ворогами. Ти мені сказав, що стріляв зовсім легенько. Та сліди волхвів вели до болота. Там вони і потопились. Бо "бортник" намастив твої стріли отрутою. Від отрути волхви подуріли і поперли в болото. Якби твої стріли були чисті, то волхви забрали б із собою коника. Коли він послав тебе на озеро по линя, він твої стріли вийняв і змив із них отруту. А коли умовляв випити на прощання, то хотів тебе отруїти медовухою. І ти сконав би. Тільки не зразу, а потім!… Так що бережись чужих людей, особливо волхвів, чародіїв чи схожих на них. Бо тут не ти ловець, а вони. І ніколи не лишай стріли без догляду!" Рибка дуже засмутився: "То виходить — я порішив волхвів? Я тільки відлякати хотів!…" "Так воно виходить", — погодився дід Йов. "Діду Йове, діду Йове, — бідкався Рибка. — Ти таке погане мені розповів." "Нічого, онучку! Не переймайся, а радій, що своя людина тобі сповістить погану новину. Головне, щоб чужі раніше не почули. І не бійся. Той сучий "бортник" нікому нічого не скаже. Ця таємниця йому на користь. Ще раз кажу — не засмучуйся, що я тобі відкрив таємне. Маєш радіти, що одержав нове знання! І ще запам’ятай: людина, що зазирає тобі в очі, як той "бортник", то ловець людських душ і тіла. Стережися тих, хто тобі в очі зазирає нахабно. Щоб вони над тобою сили не мали, не дивись їм в очі. Бо вони сильніші за тебе. Але щоб вони не побачили, що ти їх остерегаєшся, дивись на перенісся. Ніби в очі їм дивишся, а погляду твого вони не можуть перехопити!" "А як у мене погляд буде сильніший?!" — Спитав Рибка. "У тебе чіпкий погляд. Але поки ще з дорослими не змагайся. Тобі ще треба вбитись у зріст і силу". Та Рибка не послухав діда Йова. І коли повернувся до селища, то пішов до парубоцького берези. Якраз біля клуні щось віяли. Рибка підійшов до берези і сказав йому: "Березо! Хочу з тобою говорити!" "То говори" — відказав береза, не дивлячись на Рибку. "Е ні, березо! Ти від мене верниш лице. Чи ти мене боїшся?" — Запитав Рибка. Береза поставив решето на землю, взявся в боки, і засміявся в обличчя Рибці. Але Рибка просто вперся поглядом в очі берези. Від Рибчиного погляду береза почав ніби опадати, якось зіщулився. Потім ніби зовсім обвис тілом. А Рибку від напруги то аж тіпало, обливало жаром спину й руки, то наче вітром холодило. Зрештою, береза не витримав Рибчиного погляду і сказав: "Цур тобі, Пек тобі! У тебе очі урочливі…" І пішов до клуні. Рибка йому услід: "Тікаєш? Бо злякався!…" Та береза йому нічого не відповів… Отак Рибка відкрив у собі силу. Але оте змагання Рибки з парубоцьким березою завдало шкоди всій родині. Бо старці зібрали всю громаду і виголосили, що Рибка не повинен нікуди ходити за громадську межу. І не заважати людям своїми урочливими очима. А якщо Рибка не послухається, а родина його захищатиме, то їх виженуть із громади! Отак за Рибкою, ще отроком, пішла слава чародія. Та Рибка від того не підупав ні духом, ні тілом.