Пертська красуня

Сторінка 86 з 154

Вальтер Скотт

— Він тобі змалював людей, які його скривдили? — спитав провост.

— То були, сказав Олівер, гуляки, перевдягнені і в масках,— відповів Генрі.

— А він не згадував про те, що боїться попастися їм у руки по дорозі додому? — знов запитав сер Патрік.

— Натякнув, нібито на нього чигають, але я вирішив, що йому привиділося, бо виглянув у провулок і нікого не побачив.

— Отже, ти ніяк йому не допоміг? — сказав провост.

— Чого ж, вельможний пане, допоміг,— промовив зброяр.— Олівер скинув свій костюм танцівника-"мавра", одяг мій колет, шолом і взяв невеликий круглий щит. Усе це, я чув, виявилося при ньому, коли його знайшли мертвим. А вдома в мене лежить його ковцак із дзвіночками, курточка й інше причандалля "мавра". Олівер мав принести сьогодні мої речі й забрати свої, якби на те була воля неба...

— Потім ти його вже не бачив?

— Не бачив, мілорде.

— Ще одне слово,— сказав провост.— Ти маєш підстави гадати, що удар, від якого загинув Олівер Праудф'ют, був призначений комусь іншому?

— Маю,— відповів коваль.— Але висловлювати здогади, та ще й сумнівні,— це справа непевна й небезпечна.

— І все ж таки присяга на вірність місту й совість громадянина зобов'язують тебе сказати: кому, на твою думку, був призначений той удар?

— Коли так,— відповів Генрі,— то скажу: гадаю, Олівера Праудф'юта спіткала доля, призначена мені. Тим більше, що Олівер з дурного розуму казав, ніби на додачу до мого одягу він ще й намагатиметься іти, як я.

— Чому ти так гадаєш? Ти з ким-небудь посварився? — запитав сер Патрік Чартеріс.

— На свою ганьбу й гріх мушу сказати: у мене доволі недругів у Низовині й у Гірській Країні, серед англійців і шотландців, у Перті і в Ангусі *. А бідолашний Олівер, думаю, не посварився б навіть з курчам, яке щойно вилупилося. Ох, він таки був готовий постати перед судом Всевишнього!

— Послухай, Сміге,— мовив провост,— скажи мені відверто: чи є причина для сварки між тобою і ким-небудь із людей сера Джона Раморні?

— Безперечно, мілорде, така причина є. Тепер усі говорять про те, ніби рука, що її вночі перед днем святого Валентина знайшли на Керф'ю-стріт, належала тому самому Чорному Квентінові, який кілька днів тому виїхав за Тей, у графство Файфшір. І ту руку відрубав своїм коротким мечем я. А оскільки Чорний Квентін був камерпажем і довіреною особою сера Джона Раморні, то, виходить, між мною і васалами цього рицаря має дійти до кривавої ворожнечі.

— Це дуже схоже на правду, Сміте,— промовив сер Патрік Чартеріс.— А тепер, любі мої брати і мудрі порадники, виникають двоє припущень, і обоє вони приводять до того самого висновку. Можливо, ті перевдягнені гуляки, що схопили були нашого громадянина й поглумилися з нього,— на це вказують Ледве помітні сліди на його тілі,— перестріли колишнього свого бранця, коли той вертався додому, і довершили своє чорне діло, забравши в нього життя. Олівер Праудф'ют сам висловлював перед Генрі Гоу побоювання, що цим може скінчитися. А коли

А н г у с — одне з графств у Шотландії.

так, то це вбивство — — справа рук одного чи кількох із людей сера Джона Раморні. Та, на мою думку, вірогідніше інше: один чи кілька з гуляк залишилися на місці або вернулися туди згодом,— може, навіть скинувши свої костюми,— і коли на очі їм потрапив Олівер Праудф'ют в одязі Генрі Сміта (бо сам шапкар своїм власним виглядом міг викликати тільки бажаний позбиткуватися з нього),— а він ще ж, як і нахвалявся, йшов так, як Сміт, тоді в них прокинулася зачаєна злість. І вони, побачивши, що чоловік сам, вирішили позбутися в такий певний і, по-їхньо-му, безпечний спосіб цього грізного ворога, за якого,— це знають усі,— недруги мають Генрі Вінда. Якщо судити так, вина знову падає на людей сера Джона Раморні... Як ви гадаєте, панове? Чи не маємо ми права звинуватити в цьому злочині їх?

Члени магістрату кілька хвилин шепотілися, а тоді бальї Крейгдаллі від їхнього імені відповів:

— Благородний рицарю і вельмишановний наш провосте! Ми цілком згодні з вашою мудрою думкою про цю темну й криваву справу. І не маємо сумніву, що ви розважили розумно й слушно: у підлому злочині, вчиненому над нашим покійним громадянином, сліди ведуть до оточення й товариства сера Джона Раморні,— байдуже, чи це вбивство було задумане проти самого Олівера Праудф'юта, ^и його вбито помилково замість відважного нашого громадянина Генрі з Вінда. Але сер Джон, як вельможний пан і принців стайничий, утримує особистий великий двір, і, оскільки вія та його люди, звісно, заперечуватимуть свою вину, то ми питаємо: як нам у цьому випадку діяти?.. Це правда, якби ми знайшли закон, що дозволив би спалити його дім і приставити до горла меч усім, хто в домі, то можна було б скористатися давнім прислів'ям: "Чим менше слів, тим краще". Бо ніде немає стільки боговідступників, убивць і ґвалтівників, як у мерзенній зграї Джона Раморні. Та я маю сумнів, чи закон виправдає таку розправу, а в нас, як я чув, немає доказів, що дали б нам змогу звинуватити в цьому злочині когось одного чи кількох осіб.

Не встиг провост відповісти, як підвівся головний міський писар і, погладжуючи свою сиву бороду, попросив дозволу сказати слово. Йому відразу й дозволили.

— Браття,— промовив він,— як за часів наших батьків, так і нині, господь бог, коли до нього зверталися благочестиво, підтверджував вину злочинця і доводив невинність тих, на кого падала несправедлива підозра. Тож попросімо нашого державного владаря, короля Роберта,— а він, коли нечестиві не ставали йому на заваді чинити добро, завжди був одним із найсправед-ливіших і наймилосердніших правителів, яких тільки знають літописи нашого народу,— від імені славного Перта і всіх шотландців дозволити нам, за прикладом наших предків, звернути наші молитви до небес, аби вони пролили світло на це таємниче вбивство. Зажадаймо так званої "випроби домовиною",— вона схвалена папськими буллами та декреталіями і не раз провадилася за королювання предків нашого суверена, а також допускалася імператором Карлом Великим у Франції, королем Артуром в Англії, а в нас, у Шотландії,— Григорієм Великим і могутнім Ахеюсом.

— Я чув, сер Луїс, про випробу домовиною,— сказав провост,— і знаю, що вона записана до привілеїв славного міста Перта. Але я не вельми знаюся на давніх статутах і проситиму вас пояснити нам докладніше, в чому її суть.