Пертська красуня

Сторінка 9 з 154

Вальтер Скотт

— Тоді відкинь його від себе геть, любий Генрі! — палко вигукнула дівчина, стискаючи обома своїми тоненькими ручками важку, дужу, натруджену руку зброяра і ледве її підіймаючи. Сміт цьому не впирався, проте й власною волею дівчині майже не помагав.— Покинь, кажу тобі, ремесло, яке криє в собі пастку для тебе самого. Зречися робити зброю, що тільки вкорочує людське життя, і так надто коротке для покути, чи сповнює почуттям безпеки тих, хто з голими руками побоявся б важити своєю головою. Твоє ремесло — байдуже, для захисту ти куєш зброю чи для нападу — все одно гріховне для чоловіка, чия відчайдушна й гаряча вдача втягує його в спокуси й пастки. Кинь навіки робити будь-яку зброю, заслужи в неба прощення, зречись усього, що призводить до гріха, якому ти так легко піддаєшся.

— А чим же я зароблятиму собі на життя, як покину робити зброю? — пробурмотів коваль.— Адже про мистецтво Генрі з Перта йде слава від Тею до Темзи!

— Саме твоє мистецтво,— промовила Катаріна,— можна застосувати й без шкоди, і люди тебе тільки хвалитимуть. Якщо ти кинеш кувати мечі й щити, твоїм ділом буде робити невинну лопату, а також корисний і гідний поваги леміш. Ці речі помагають людині підтримувати життя й полегшують його. Ти зможеш

2 "Бібліотечна книга"

33

виробляти замки й засуви, що оберігають майно слабких від зазіхань сильного й нахабного. І люди так само йтимуть до тебе і платитимуть за твою чесну працю...

Але тут Катаріну урвали. Досі її слова проти війни й турнірів особливого подиву в батька не викликали. І хоч такі погляди В дочки були йому новиною, проте зовсім помилковими не здалися. Сказати правду, Саймонові й самому не хотілося, щоб його майбутній зять важив без потреби головою,— адже сміливий на вдачу й незвичайно сильний Генрі Сміт досі наражався на небезпеку вельми охоче. Тим-то Главер був би не проти, якби доводи Ка-таріни вплинули на її шанувальника. Бо рукавичник знав, що в полоні своїх ніжних почуттів Генрі буває так само м'який, як і лютий та впертий, коли підступити до нього з ворожими погро-вами чи вимогами. Але тепер красномовність дочки припала йому не до смаку. І справді, чого це вона заповзялася вмовляти його майбутнього зятя покинути ремесло, яке на той час у Шотландії давало більший прибуток, ніж будь-яке інше, а надто Смі-тові з Перта,— такими заробітками, як у нього, не міг похвалитися жоден інший зброяр у країні. Саймон невиразно відчував, що так рішуче відраджувати Генрі-коваля щоразу хапатися за меч не варто. Главер навіть пишався дружбою з чоловіком, який так прекрасно володів зброєю, адже за тих войовничих часів цим умінням радий був похвалитися кожен. Та коли Катаріна почала переконувати коваля, нібито найкоротший шлях до миролюб-ства — це відмовитися від вигідного ремесла, в якому Смітові не було рівних і яке завдяки постійним чварам між окремими людьми та війнам між державами давало йому великий зиск, тут старий Главер уже не міг стримувати свій гнів. Щойно дочка порадила ковалеві виробляти всіляке там домашнє начиння, Саймон, відчувши впевненість у своїй правоті — цього йому трохи бракувало на початку розмови,— перебив її:

— Атож, замки, лемеші, засуви, борони! А чом би й не ґратки до камінів, коцюбки та калроські дечка1?! А на додачу ще стати віслюком та й тягати на собі все оте причандалля по світу, а ти будеш другим віслюком, який водить першого на повідку! Ох, Катаріно, дівчинко моя, чи ти геть стратилася розуму? Чи ти гадаєш, у цей суворий, грізний час люди віддадуть срібло за щось інше, крім того, що поможе їм захистити життя або знищити ворога? Дурненьке ти дівча! Нам потрібен меч, щоб будь-якої хвилини постояти за себе, а не леміш обробляти землю під посів, коли ми, може, й не побачимо сходів. А наш хліб щоденний... Хто має силу, той бере його й живе, а хто слабкий, той ви-

1 Калроські дечка тоненькі залізні дечка, які підвішуються над вогнем і на яких готують улюблену шотландську л а коминку — вівсяний пиріг. Місто Калрос здавна славилось такими дечками (прим. авт.).

рощуе хліб для інших, а са& гине з голоду. Щасливий той, хто, як мій достойний син, умів добувати собі на життя інакше, ніж вістрям меча, якого сам кує. Закликай його до миру скільки завгодно — я ніколи не скажу тобі на це "ні". Але пропонувати першому зброяреві Шотландії кинути робити мечі, бойові сокири й панцери... Та цього досить, щоб оскаженів найтерплячіший чоловік! Геть із-перед моїх очей!.. А вранці, якщо тобі пощастить побачити Генрі-коваля,— хоч своїм ставленням до нього ти цього й не заслужила,— то, прошу тебе, не забувай: перед тобою чоловік, якому немає рівного у всій Шотландії в мистецтві володіти палашем та бойовою сокирою і який уміє, не порушуючи свят, заробити п'ятсот марок на рік!

Катаріна мовчки вислухала батька, що говорив так владно її рішуче, низько вклонилася і, не сказавши навіть добраніч, пішла до кімнатки, де звичайно спочивала.

роздал ні

Та кожен Сміт — хай з лордів чи з панів — Веде свій рід від простих ковалів!

Вврстігат

Сповнене суперечливих почуттів ковалеве серце билося так, що, здавалося, ось-ось вискочить з-під шкіряного колета. Генрі встав, відвернувся й, не дивлячись на старого рукавичника, ніби не хотів, щоб той побачив на його обличчі хвилювання, простяг руку. *

— Ні, нехай мене повісять, якщо я так тебе відпущу, чоловіче! — вигукнув Саймон, ляснувши долонею по простягненій руці зброяра.— Я потисну на прощання твою руку не раніш як через годину. Чоловіче, постривай хвилинку, я тобі все поясню. А ті кілька краплин крові з подряпин та кілька безглуздих слів, що зірвалися з язика дурного дівчиська,— адже вони, звісно, не розлучать батька з сином, які так довго не бачилися? Зостанься, чоловіче, коли бажаєш благословення батька й святого Валентина — завтра ж бо, як на те, його день!

Невдовзі гучний голос Главера покликав Дороті. Почувся брязкіт ключів, важкі кроки вгору й униз по сходах, і нарешті з'явилася стара служниця з трьома чималими келихами з зеленого скла — на той час великою і коштовною дивинкою, а вслід за жінкою і сам рукавичник зі здоровенним, кварти на три, бутлем — куди там бутлям наших змізернілих днів!