— Що ви маєте на увазі, пане ескулап? — не зрозумів хворий.
— Бачте, ваша рицарська вельможносте,— сказав аптекар,— цей Сміт живе не так, як усі порядні люди. Він гульвіса й джиґун. Я сам спіткав його на день святого Валентина, невдовзі після сутички між городянами та людьми Дугласа. Атож, спіткав його, коли він пробирався вуличками та провулками з мандрівкою співачкою. В одній руці Сміт ніс /її кошика та лютню, а за другу чіплялася сама краля. Що скаже на це ваша честь? Хіба ж не спритний кавалер: відбиває у принца найкращу дівчину в Перті, калічить рицаря й барона, а тоді вшивається з якоюсь волоцюжкою... І все це за один день!
— Оце-то так! — здивувався Раморні.— Коваль виріс у моїх очах! Такий простак, а стільки шляхетності. Як на мене, то краще б він був доброзвичайний городянин, аніж гульвіса, тоді в мене більше б лежала душа помогти тобі в-помсті... Та й кому мститися? Ковалеві/.. Це однаково, що заводити сварку з яким-небудь нікчемним кравцем, котрий шиє шеврони з гнилої матерії! Тьху!.. І все ж таки треба довести справу до кінця. Ти, я певен, уже дещо зробив зі свого боку.
— Зовсім небагато,— відповів аптекар.— Я подбав про те, аби кілька найзапекліпщх пліткарок з Керф'ю-стріт, яким не до шмиги чути, що Катаріну називають Пертською Красунею, почули про походеньки її "вірного" Валентина. Жінки завзято підхопили поголос, і тепер, тільки-но хто-небудь засумнівається в новині, вони тут-таки заприсягнуть, нібито самі бачили все на власні очі. Зальотник з'явився в дім до Катаріни через цілу годину після сутички, і ваша вельможність може собі уявити, як його зустрів Главер, бо дівка до коваля навіть не вийшла. Тепер ваша честь розуміє, що я вже пригубив чашу помсти. Та я сподіваюся випити цю чашу до дна, прийнявши її з рук вашої вельможності, адже ми ввійшли з вами в братерську спілку, яка...
— Братерську спілку! — зневажливо вигукнув рицар.— Та нехай буде й так. Священики запевняють: усі ми з того самого праху. Та я б цього не сказав,— мені здається, певна різниця все ж таки є. Але масний грунт збереже вірність піснішому, і ти дочекаєшся своєї помсти. Поклич мого пажа!
Аптекар виконав наказ, і з передпокою ввійшов молодий хлопець.
—^Евіоте,— звернувся до нього рицар,— Бонтрон іще тут? Він тверезий?
— Тверезий настільки, наскільки сон може прохмелити чоловіка після добрячої гульні,— відповів паж.
— Тоді приведи його сюди. І причиниш за собою щільно двері.
Почулися важкі кроки, і поріг переступив чоловік, широченні плечі та міцні руки якого ніби надолужували його низький зріст.
— Тобі треба взятися за одного чоловіка^Бонтроне,— промовив рицар.
Похмуре обличчя проясніло, губи розтяглися в задоволеній усмішці.
— Цей ескулап тобі його покаже. Вибереш час, місце і обставини так, щоб не схибити. Та гляди, не постраждай сам, бо йдеться про забіяку Сміта з Вінда.
— Робота буде не легка,— пробурмотів найманець.— Бо якщо я не влучу, то можу вважати себе покійником. Сміт на весь Перт славиться своєю спритністю і силою.
— Візьми собі двох помічників,— порадив рицар.
— Обійдусь без помічників,— відказав Бонтрон.-*— Коли вже ви хочете щось подвоїги, то нехай це буде моя винагорода.
— Розраховуй на подвійну,— мовив його господар.— Тільки гляди, зроби роботу як слід.
— Можете на мене покластися, пане рицарю, я рідко коли підводив.
— Виконуй усе, що казатиме цей учений чоловік,— звелів поранений рицар, показуючи на аптекаря.— Слухай уважно... Пропустиш того вперед... І не пий, поки не зробиш діла!
— Не питиму,— буркнув найманий вбивця.— Мені треба, щоб рука була тверда. Бо як я схиблю, то він уже не схибить. Не я його вколошкаю, то він мене. Я знаю, з ким матиму справу.
— А тепер щезни геть. Жди, поки тебе покличе аптекар, і тримай сокиру й кинджал напоготові.
Бонтрон кивнув головою і вийшов.
— Ваша рицарська вельможність ризикує довіряти такі справи одному чоловікові? — запитав зцілитель, коли Бонтрон зник за дверима.— Дозвольте вам нагадати, що два дні тому коваль упорався з шістьма озброєними супротивниками.
— Не ставте зайвих запитань, пане лікар. Такий чоловік, як Бонтрон, уміє вибрати час і місце й вартий двох десятків підпилих гуляк... Поклич Евіота. Спершу ти візьмешся за мою рану, а надалі матимеш помічника, який не згірш від тебе уміє несподівано і швидко знищувати.
Лікар знов покликав Евіота, і, коли паж увійшов, сер Джон Раморні дав йому знак помогти хірургові зняти з пораненої руки пов'язку. Двайнінг оглядав оголену куксу з професійним задоволенням, посиленим, без сумніву, тією згубною втіхою, що її злій людині дають страждання ближніх. Хворий також звернув свій погляд на жаске видовище, і з його грудей,— чи то від болю, чи то від душевної муки,— вихопився стогін, хоч як рицар намагався його стримаш.
— Ви стогнете, сзр,— зауважив лікар своїм лагідним, улесливим голосом. Однак на його губах з'явилася задоволена й водночас зневажлива посмішка, якої він не зміг приховати навіть під своєю личиною покори.— Ви стогнете... Але я втішу вас: Генрі Сміт своє діло знає — він б'є мечем так само певно, як молотом по ковадлу. Якби цього фатального удару завдав звичайний вояка, він би так пошкодив кістку й попсував м'язи, що не допомогло б і моє мистецтво. А Генрі Сміт відтяв руку так чистенько й акуратно, немовби то я сам зробив ампутацію своїм скальпелем. Якщо ви неухильно й ретельно виконуватимете приписи медицини, то через кілька днів уже встанете з постелі.
— Але ж рука... У мене немає руки!..
— На якийсь час це можна буде приховати,— відповів аптекар.— Я ЕЖЄ шепнув під великим секретом кільком базікам, що ту руку відтяли нібито в грума вашої рицарської вельможності — у Чорного Квентіна, а ви ж знаєте, що грум поїхав до Файфші-ру. Так усі скоріше повірять чутці.
— Я добре розумію,— відказав Раморні,— що чутка може на короткий час затьмарити правду. Та що це, зрештою, дасть?
— На певний ччас ваша рицарська вельможність відійде від двору, і ніхто нічого не знауиме, а потім нові події пригасять згадку про цей випадок, і ваше каліцтво можна буде приписати нещасливому випадкові,— мовляв, зламався спис чи зірвалася стріла арбалета. Ваш покірний слуга знайде правдоподібне пояснення і зуміє його підтвердити.