Пертська красуня

Сторінка 22 з 154

Вальтер Скотт

— Годі!.. Годі тобі, Катаріно, заради всього святого! Коли ти починаєш казати про мене такі гарні слова, вони щоразу кінчаються гірким осудом, а твоя похвала виявляється тільки його провісницею. Мовляв, Генрі і чесний, і такий, і сякий, скажеш ти, однак гарячий забіяка, має моду раз по раз хапатися за меч та кинджал...

— Якби я так сказала, то скривдила б і саму себе, й тебе. Ні, Генрі, до звичайного забіяки, навіть якби він носив рицарську пір'їну на шапці й золоті остроги на закаблуках, Катаріна Главер не виявила б тієї невеличкої ласки, яку сьогодні з власної волі я виявила до тебе. І коли я, бувало, суворо ганила твою схильність упадати в гнів і відразу встрявати в бійку, то чинила так ось чому: я хотіла — якби мені пощастило тебе переконати,— щоб ти зненавидів у собі два гріхи, яким ти найлегше піддаєшся,— гордощі й лють Я казала про це не тому, аби лиш висловити свою думку, а швидше для того, щоб розбудити твою совість. Я не згірш од батька знаю: в наші похмурі й страшні часи звичаї нашого народу — ні, всіх християнських народів,— нібито служать виправданням кривавим чварам з будь-якого незначного приводу, глибокій ворожнечі й смертельній помсті за дріб'язкові кривди, братовбивчій різанині за суперництво в честі, а нерідко й просто задля розваги. Та я знаю: за все це ми колись постанемо перед судом, і як би мені хотілося переконати тебе, мій відважний і благородний друже, щоб ти частіше прислухався до веління свого щирого серця й менше пишдвся силою і вправністю своєї безжалісної руки!

З*

67

— Я переконався... Я вже переконався, Катаріно! — вигукнув Генрі.— Віднині твої слова будуть для мене законом. Я зробив досить,— може, навіть більше, ніж треба,— аби довести свою силу й відвагу. Та тільки в тебе, Катаріно, я можу навчитися думати чистіше. Не забувай, вірна моя Валентино: моє шанолюбство щодо володіння зброєю і моя, так би мовити, любов до бійок ніколи не зійдуться в рівній боротьбі з моїм здоровим глуздом та покірною вдачею,— в них завжди є свої прихильники й підбурювачі. Зчинилася, скажімо, сварка, і я, пам'ятаючи про твої поради, не збираюся в неї встрявати, І ти гадаєш, мені дають на власний розсуд зробити вибір між миром і війною? Де там, пречиста матір! Ту ж мить мене обступає ціла сотня підбурювачів. "Та що це з тобою, СмітеҐЧи в тебе пружини поіржавіли?" — каже один. "Бравий Генрі сьогодні вранці оглух — уже не чує гамору бійки",— додає інший. "Невже ти не постоїш за честь Перта?!"—дивується лорд провост. А твій батько, бува, гукає: "Ставлю золотий нобль, що Гаррі візьме гору!" То що ж мені, бідолашному, діяти, Катаріно, коли всі довкола під'юджують мене на славу диявола, і жодна душа й слова не замовить на користь другої сторони?

— Та вже ж, я знаю, у диявола доволі полигачів, ладних розхвалювати його крам,— промовила Катаріна.— Але наш обов'язок — зневажати такі легковажні намови, навіть коли б із ними зверталися до нас люди, яких нам належить любити і шанувати.

— А всі оті менестрелі з їхніми піснями та баладами, в яких чоловіка тільки й прославляють за те, що він дістає і завдає сам міцних ударів!.. Страшно навіть сказати, Катаріно, скільки моїх гріхів на совісті Гаррі Сліпого, нашого менестреля. І коли я б'ю навідліг, то не для того — святий Іоанн мені свідок! — щоб убити свого супротивника, а лишень для того, щоб ударити так, як бив Вільям Уоллес 1.

Тезко Гаррі Сліпого вимовив ці слова дуже серйозно й пригнічено, і Катаріна мало не засміялася. Однак вона докірливо відповіла, що не варто задля звичайної забавки важити своїм життям і чужим.

— Це правда,— мовив Генрі, підбадьорений її усмішкою.— Але мені здається, що благородна справа миру, маючи такого поборника, як ти, дуже виграє. Скажімо, для прикладу, на мене з усіх боків натискаюгь, силують схопитися за зброю, але тепер я відразу згадаю, що вдома мене жде мій добрий ангел, який ніби шепоче мені: "Генрі, не встрявай у бійку, бо це мою руку ти заплямуєш кров'ю... Генрі, не наражайся так легковажно на

1 Уоллес, Вільям (бл. 1270—1306) — національний герой шотландського народу в боротьбі за незалежність від Англії.

небезпеку! Це ж бо моє серце ти підставляєш під удар."." Такі думки погасили б мій запал швидше, ніж якби всі пертські ченці в один голос заволали: "В ім'я дзвонів, святого письма й панікадила, опусти руку!"

— Якщо осторога ніжної сестри для тебе що-небудь важить,— промовила Катаріна,— то не забувай, що пролита тобою чужа кров залишиться на моїй руці, а твоя рана болем віддасться в моєму серці.

Щирість і доброзичливість, з якими Катаріна казала ці слова, додали Генрі духу.

— А чом би тобі не переступити свої холодні межі й не потурбуватися про мене трохи більше? Коли вже ти така добра й великодушна і тобі.не байдужа доля бідолашного, темного грішника, що оце розмовляє з тобою, то чого б тобі просто не взяти його до себе за свого учня і супутника життя? Цього бажає твій батько, жде ціле місто, всі рукавичники й ковалі готуються відсвяткувати цю подію, тільки ти, чиї слова такі гарні й ласкаві, тільки ти одна не даєш згоди!

— Повір, Генрі,— сказала Катаріна тихим, тремтячим голосом,— я б мала за свій обов'язок послухатися волі батька, якби на дорозі до шлюбу, якого він прагне, не стояли нездоланні перешкоди.

— Але ж подумай... хоч на хвильку задумайся, Катаріно! Я, звісно, супроти тебе не багато чим маю похвалитися, адже ти вмієш читати, писати. Та я б залюбки слухав, як ти читаєш, я б слухав твій солодкий голос довіку! Ось ти любиш музику, а я навчений грати й співати не згірш од якогось там менестреля. Ти любиш робити людям добро, а я маю що роздавати і не збіднію від того. Немає такого дня, аби я роздав милостині менше, ніж сам старшина цеху. Твій батько старіє, і дедалі важче йому гнути спнну над роботою, то він жив би з нами і був би для мене однаково що рідний батько. А безпричинних сварок я б уникав так само, як-не стромлю руки в горно. Ну, а коли комусь заманеться вчинити над нами насильство, то зухвалець хутко зрозуміє, що не на тих напав.

— Я бажаю тобі, Генрі, такого родинного щастя, про яке ти тільки мрієш! Але... Але з котроюсь іншою, щасливішою від мене!