— О, не гнівайся, добрий Генрі! — промовила вона до враженого жениха якнайщиріше.— Я тільки сплатила належне святому Валентину, бажаючи показати, як високо ціную товариша, котрого святий послав мені на цей рік. Та нехай навіть прийде сюди батько, я й при ньому не посмію відмовити тобі у винагороді, яку ти маєш право вимагати за перебитий сон.
— А мене й кликаїи не треба! — вигукнув старий Главер, радісно входячи до кімнати.— Підійди ж до неї, Сміте!.. Ну ж бо!.. Куй залізо, поки гаряче! Нехай дівка знає, що бува, як зачепити собаку, коли той спигь!
Підбадьорений цими словами, Генрі — хоч, може, вже й не так надміру завзято — знов обійняв зашарілу дівчину, а вона покірно й досить прихильно прийняла відповідь на свій поцілунок, і то добрий десяток разів підряд, і ковалеві поцілунки були куди міцніші за той, що викликав цю бурхливу відплату. Нарешті Катаріна вивільнилася з рук жениха й, немов злякавшись і пошкодувавши за свій вчинок, упала в крісло й затулила обличчя руками.
— Не бентежся, дурненька! — сказав Саймон.— Сьогодні ти ощасливила зразу двох чоловіків у Перті, і тобі нема чого соромитись, уже хоча б тому, що один із них — твій старий батько. Ніхто ще так щиро не цілував і так палко не відповідав на цілунок. Підведи голову, золотко моє! Підведи голову і дай мені побачити в тебе на вустах усмішку! Слово честі, сонце, яке оце зійшло над нашим прекрасним містом, не освітить нічого, що б дало мені більшу втіху. Чи ти,— жартома провадив він далі,— вже гадаєш, буцім заволоділа перснем Джемі Кедді 1 й можеш'
1 За давньою легендою, у печері одного з романтичних пагорбів Кіннаула, поблизу Перта, кравець Кедді знайшов колись перстень, що мав властивість чарівного персня Гігеса 2 (прим. авт.) .
2 Г і г е с — за давньогрецькими переказами, пастух, який знайшов у печері чарівний перстень, що робив людину невидимкою. Завдяки цьому персневі Гігес став лідійським царем (VIII ст. до н. е) і володарем казкових багатств.
ходити собі де завгодно невидимкою? Ні, зіронько моя світанкова! Я саме зібрався був уставати, коли чую — твої двері відчинилися, і я зійшов услід за тобою вниз,— ні, не захищати тебе від сонного Генрі, а на свої власні щасливі очі побачити, як моя люба донечка зробить те, про що найдужче мріє її тато... Ну ж бо, забери від обличчя дурненькі свої ручки, і якщо ти трішечки й зашарілася, то це ще більше прикрасить цей ранок Валентино-вого дня, коли рум'янець особливо личить дівочим щічкам.
По цих словах Саймон Главер, не докладаючи великих зусиль, відвів доньчині руки від її обличчя. Катаріна й справді сиділа геть зашарівшись, але на її виду був не тільки дівочий сором, а в очах враз виступили сльози.
— А це що таке! Ти плачеш, любонько моя? — здивувався батько.— Ні, ні, це вже казна-що... Генрі, поможи ж мені вгамувати це дурненьке дівча.
Катаріна спробувала опанувати себе і всміхнутися, але усмішка в неї вийшла невесела, задумлива.
— Я ось що хочу сказати, батьку,— промовила Пертська Красуня так само над силу.— Я вибрала Генрі Гоу своїм Валентином і віддала йому всі належні права, зокрема, як цього й вимагав звичай, і право на вранішнє привітання. Цим я лише бажала засвідчити Генрі свою вдячність за його вірну і мужню службу, а тобі — свою покору... Та не давай йому приводу гадати і... ох, любий таточку, не думай і сам, що я мала на увазі щось більше, ніж обіцянку бути цілий рік йому вірною і ніжною Валентиною.
— Ох-ох-ох! Ми все це розуміємо,— промовив Саймон так само заспокійливо, як ото нянька втішає дітей.— Ми розуміємо, що ти хотіла сказати. Та поки що годі, годі поки що. Тебе ніхто не квапить, не залякує... Обоє ви — закохані, вірні, віддані валентний, а на все інше — воля бога і щасливого випадку. Прошу тебе, вгамуйся, не заламуй своїх тоненьких рученят і не бійся — ніхто вже від тебе нічого не вимагатиме. Ти вчинила хоробро й славно... А тепер піди по Дороті, розбуди ту стару неробу. Шсля такої сум'ятної ночі й такого радісного ранку нам хотілося б добре поснідати. Та й тобі не завадило б докласти рук і пригостити нас отими смачненькими коржиками, які вмієш пекти тільки ти. Звісно, ти маєш повне право берегти їхню таємницю, адже навчила тебе... Ох! Нехай буде пухом земля дорогій твоїй матері!..— додав він і зітхнув.— Як би вона раділа, коли б діждалася цього щасливого Валентинового дня!
Катаріна вхопилася за цю нагоду,— надану їй, щоправда, зумисне,— і вислизнула з кімнати. Смітові здалося, немов серед білого дня сонце раптом закотилося за обрій і весь світ повила темрява. Навіть ясні сподівання, породжені в його душі вранішньою подією, почали згасати, коли він пригадав переміну в її поведінці... Оті сльози в очах... Неприхований страх, що скував риси її обличчя... І ті зусилля, з якими вона намагалася показати — так недвозначно, як тільки дозволяла делікатність,— що всі її поступки йому, Генрі, сьогодні вранці — всього лиш данина звичаю цього святкового дня.
Старий Саймон дивився на спохмурнілий вид Генрі здивовано, аж невдоволено.
— Заради доброго святого Іоанна — що з тобою, синку? Чого ти сидиш такий надутий, наче сич? Адже всяк, бувши тобою — коли б ти й справді любив мою бідолашну дівчинку так, як запевняєш,— пурхав би зараз, мов той жайворонок!
— Ох, батьку, батьку! — проказав занепалий духом зброяр.— У неї ж на лобі написано: вона любить мене настільки, щоб бути моєю Валентиною,— тим більше, що й ви цього бажаєте,— але не настільки, щоб стати мені дружиною.
— Чума на твою голову, дурню ти несусвітенниШ — вигукнув рукавичник.— Я теж добре вмію читати в жінок на лобі, не гірше за тебе. І нічого такого я по ній не побачив. Дідько б тебе взяв, чоловіче! Ти собі розлігся тут у кріслі, мов лорд, і давав хропака, ніби якийсь пан-барон,— а якби ти любив її як душу, то не зводив би очей з небокраю і ждав би першого променя сонця. Таж ні — він вилежується та ще й, ручусь, похропує і нітрохи не думає ні про неї, ні про що на світі. А сердешна дівчинка схоплюється вдосвіта, щоб жодна інша не перехопила любого її серцю і невсипного Валентина, й будить тебе такою ласкою, яка — поможи мені, святий Макгрідере! — оживила б і ковадло. А ти? Прокидаєшся й починаєш зітхати, стогнати й жалітися, так наче вона приклала тобі до губів розпечене залізо! Треба було мені таки попросити святого Іоанна, щоб Катаріна підіслала замість себе стару Дороті! Ти б тоді служил Валентином у того мішка сухих кісток, в огої беззубої карги! Для такого боягузливого жениха ліпшої Валентини годі знайти в цілому Перті!