* ні тільки шістдесят років* я, скажу не хвалячись, ще міцний чоловік і зовсім не поспішаю розлучитися з життям... Та коли б навіть я був бідний, як Йов, і стояв однією ногою в могилі,— хіба
1 Імена "Губерт" і "Вайнсоф" ужито не випадково: святого Губерта вважали покровителем полювання, а "Вайнсоф" (уіпезаіф означає "винопій".
й тоді я не повинен був би дбати про свою дочку, що їй ваші проповіді вже й так обійшлися надто дорого?
— Твоя дочка, друже Саймон,— воістину ангел на землі,— сказав чернець.
— Авжеж! Вона так наслухалася ваших повчань, отче, що скоро, здається, її можна буде назвати ангелом на небесах. І підніметься вона туди на огненній колісниці!
— Ох, любий мій брате,— мовив отець Клімент,— прошу тебе, не говори про те, що ти погано розумієш. Показувати тобі світло, яке тебе тільки дратує,— марна праця. Та послухай, що я скажу про твою дочку, чиє земне щастя,— хоч я ні на мить не прирівнюю його до благ духовних,— все ж таки по-своєму дороге Клі-ментові Блеру не менше, ніж її рідному батькові.
Сльози набігли на очі старого, коли він це промовив, і Саймон Главер уже не так круто сказав до ченця:
— Ви, отче Клімент, либонь, найдобрішйй, найлагідніший чоловік на світі. Чого ж воно так виходить, що хоч бй куди ви ступили — скрізь вас зустрічає людська неприязнь? Кладу голову до колодки, эи вже встигли образити жменьку отих бідних ченців у їхній оточеній водою клітці, і вам заборонили брати участь у похоронній відправі!
— Що ж, це правда, сину мій,— зітхнув картезіанець.— І, боюсь, їхня злість змусить мене покинути цей край. Я тільки назвав забобоном і безглуздям те, що вони йдуть до церкви святого Філліана викрити злодія з допомогою дзвонів... і купають божевільних у ставочку біля церкви, щоб вигнати їхню душевну хворобу. І що ж? Ті переслідувачі не тільки викинули мене з своєї громади,— вони ще й ладні спровадити мене на той світ!
— Ох, і що ви за чоловік! — промовив Главер.— Хоч скільки вас остерігай — усе марно!.. Але мене, отче Клімент, люди не викинуть, а якщо й викинуть, то тільки за те, що знався з вадеи. А тому прошу сказати те, що ви хотіли, про мою дочку, а потім кожен із нас піде своєю дорогою.
— Сказати тобі, брате Саймон, я хотів ось що. Цьому юному вождеві груди розпирає усвідомлення власної величі й думка про владу. Але є на світі таке, що йому найдорожче: твоя дочка!
— Що? Конахар?! — вигукнув Саймон.— Мій збіглий учень посмів підвести погляд на мою дочку?!
— Так, посмів,— зітхнув отець Клімент.— Щільно обвиває нас земна гординя, чіпко тримається за нас, мов плющ за стіну, її не відірвеш!.. Посмів підвести очі на твою дочку, добрий Саймоне? Овва! Ні, зі своєї висоти і з тої висоти, якої він сподівається ще досягти, ватаг клану Кугілів дивиться на дочку пертського ремісника лише згори вниз, ще й гадає, ніби він, дивлячись на неї, себе принижує. Та, кажучи його власними блюзнірськими словами, Катаріна йому дорожча від життя на землі й від раю небесного, і без неї він жити не може.
— То нехай помирає, коли його ласка! — відрубав Саймон Главер.— Катаріна заручена з чесним громадянином Перта, і я не поламаю свого слова навіть для того, щоб віддати дочку за принца Шотландського!
— Таку відповідь я й сподівався почути від тебе,— сказав чернець.— Хотів би я, шановний друже, щоб і до своїх духовних турбот ти додав хоча б дрібку того сміливого і рішучого духу,.з яким ти твориш діла земні.
— Замовкніть, отче Клімент! Замовкніть! — вигукнув Главер.— Коли ви починаєте отак розводитись, від ваших слів відгонить киплячою смолою, а мені цей запах не до шмиги. А щодо Катаріни, то я вже докладу зусиль, аби не дуже розгнівити юного вельможу. А поки, на моє щастя, йому до неї не дістатися.
— Тоді вона звідси справді далеченько,— промовив картезіанець.— А тепер, брате Саймон, коли тобі так небезпечно мати зі мною діло й прислухатися до моїх слів, то я мушу йти звідси сам зі своїм ученням і тією небезпекою, яку воно на мене накликає. Та якщо коли-небудь твої очі, не такі засліплені, як тепер, земними сподіваннями та страхами, знов звернуться до того, кого, може, скоро у вас не стане, тоді згадай: ніщо інше, як любов до істини й відданість ученню, що його він проповідував, спонукало Клімента Блера не тільки стійко, терпіти, але й викликати гнів можновладних і зачерствілих, пробуджувати тривогу й острах у несміливих і заздрісних, ступати по землі так, ніби він на ній не житець, і діждатися від людей ім'я безумця за те, що намагався, скільки міг, навертати душі до бога. Господь свідок, я б залюбки жив із законами у злагоді, засягнувши любові й співчуття ближніх! Не легке це діло, коли шановні люди цураються тебе, немов зараженого, коли нинішні фарисеї переслідують тебе, як невірного єретика, коли з жахом і зневагою дивиться на тебе натовп і бачить у тобі безумця, що може завдати шкоди! Та нехай усі ці нещастя будуть стократ більші, ніхто не погасить вогню, що горить у моїй душі! Голос у мені наказує: "Проповідуй!" І я мушу йому коритися. Нехай мене спостигне лихо, якщо я кину проповідувати слово боже, хоч би на останок мені довелося промовляти його від охопленого полум'ям стовпа!
Так говорив цей безстрашний чоловік, один із тих, кого небо час від часу посилало на землю, щоб проповідь істинної віри жила навіть у найтемнішу пору й дійшла до наступних поколінь від апостольських часів — до тої доби, коли, підтримана винаходом книгодрукування, розвинулася в усьому блиску реформація. Главер усвідомив убогість свого себелюбства і сам собі здався гідним зневаги, коли побачив, як самовідданий чернець відвернувся від нього. Хвилину рукавичникові навіть хотілося наслідувати приклад отця Клімента,-його безкорисливу людинолюбну мету. Та це бажання промайнуло, мов спалах блискавки на темному склепінні неба, де нема на що впасти її вогню, і Главер поволі рушив схилом униз,— не в той бік, куди пішов чернець,— забувши і про нього самого, і про його вчення, обтяжений тривожними думками про те, яка доля чекає дочку і його самого.
РОЗДІЛ ХХУПІ
Що треба ще, щоб світ прославив їх? Продажний літописець? Розмах дій? Могила пишна? Адже у палких їх душах був не менший жар надій, Такі ж вони були й в хоробрості своїй. Дж. Байрон, * Паломництво Чайльда Гарольда"