ВІСНИК
Край Саламіну невеликий острів є,
Де й човен не причалить; там лиш Пан один,
Що любить хороводи, бродить берегом.
Туди-то й скерував їх Ксеркс, щоб ворога,
Який з розбитих суден допливатиме
На острів той, безжально тут же нищили,
Своїм же — помагали з моря вибратись.
Погано передбачив: щойно еллінам
Перемогти на морі зводив бог якийсь,-
У цей же день, блискучі вдівши панцирі,
Вони зійшли із суден і кільцем тісним
Той острівець замкнули. Й персам нікуди
Було діватись. Мали намір ворога
Закидати камінням; тут і стріл рої
Бійців косили, з тятиви злітаючи.
Та все ж одним поривом увірвалися
На острів греки — і мечами вдарили,
Й нещасних порубали — всіх до одного.
І Ксеркс аж зойкнув, безмір горя бачачи:
На побережжі, на горбі високому
Засівши, всі загони озирав відтіль.
Тож, розірвавши одяг, різко зойкнувши,
Оддав наказ він війську сухопутньому
Безладно відступати. Ось і ще одна
Біда, що стане твоїх сліз поживою.
АТОССА
Зрадлива доле! Як же обдурила ти
Надії персів! Гірко ж поплативсь мій син,
Афінам славним помсти домагаючись!..
Чи Марафон ще мало знищив варварів?
Задумав син мій помсту, але сіттю він
Лише незмірне горе всім нам виловив.
А судна, що вціліли, де зоставив ти?
Хоч те сказати можеш, не вагаючись?
ВІСНИК
Вожді вцілілих суден до безладної
Вдалися втечі, вітру дочекавшися.
А решта війська в краї беотійському
Лягла: одні — від спраги між осяйливих
Струмків живильних; інші — на шляхах курних.
А нам от у Фокіду забрести вдалось,
Тоді — в Доріду; згодом — до Мелійської
Затоки, де Сперхей поля орошує.
Голодні, без поживи, подались відтіль
В ахейські землі та в міста Фессалії
Пристанища прохати. Спрага й голод там —
Два лиха наші — багатьох домучили.
На землі магпесійські, в македонян край
Примандрували; перейшовши Аксій вбрід,
Зелені плави Бальби, до гори Пангей
Прийшли ми, в Едоніду. Бог послав тоді,
В ту ніч, мороз не в пору, і божественний
Стрімон узявся льодом. От і став усяк,
Серед безбожних навіть, поклонятися
Землі та небу, і благання слати їм.
Лишень тоді, як військо помолилося,
Через ріку замерзлу перехід почавсь.
Хто перейшов раніше, ніж осипав бог
Промінням землю, той був урятований,
Бо сонця круг блискучий своїм подихом
Жагучим лід на річці розтопив умить.
Один за одним перси в воду падали —
Хто швидше задихнувся — був щасливіший.
А решта — ті, що жити "їм судилося,
Пробившися насилу через. Фракію,
Вертаються, нарешті, до осель своїх —
Нещасних горстка. Тож оплакуй, Персіє,
Твою надію, найдорожчу юнь твою!..
Така ось правда. Та й не всі ще виклав я
Нещастя, що на персів нині бог звалив.
ПРОВІД НИК ХОРУ
О божество жорстоке! Під стопу твою
Важку потрапив люд наш — діти Персії!
АТОССА
О горе, горе! Військо все загинуло!..
О сновидіння, що в цю ніч я бачила!
Як чітко лиха в ньому віддзеркалились
І як невірно ви його тлумачили!
Та хай вже... Я не буду вам перечити —
Належну шану спершу я богам складу,
Тоді, по тій молитві, з дому вийшовши,
Землі й померлим подарунки винесу.
Що проминуло, знаю,— не вернуть того,
Та хоч майбутнє, може, посміхнеться нам.
А ви за тих обставин посприять мені
Повинні й нині добрими порадами.
Якщо б мій син раніше появився тут,
Ніж я,— розрадьте, запровадьте в дім його,
Щоб горя не примножив горем ще одним.
Атосса і прислужниці покидають сцену.
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
О Зевсе-владарю, ти нині згубив
Війська незчисленні, горді війська
Великої Персії — горем окрив,
Наче темною млою,
Екбатани і Сузи столичні.
Матері всі та сестри на грудях своїх,
Ніжнорукі, рвуть одяг; гіркими слізьми
Орошаючи лоно,
В журбі невідрадній німіють.
І жони, ще юні, та вже без мужів,
Голосять за тими, з ким ложе м'яке
Нещодавно ділили, втішаючись там,
На розпушених килимах, юністю літ,
Ненаситне виплакують горе тепер.
І я по загиблих дні й ночі тужу,
Й немає кінця тій печалі.
Строфа І
Весь край, вся Азія, в сльозах
Ридає-стогне — пустеля скрізь:
Бо Ксеркс повів її синів,
Бо Ксеркс їм віку вкоротив,
Бо Ксеркс шалений до загибелі
Наші судна скерував.
Ну чому ж без бід, було,
Правив Дарій, лучник-вождь,
Милий людям — Суз владар?
Антистрофа І
І піші, і морські бійці
На темногрудих кораблях,
На швидкокрилих кораблях
Пливли на смерть — на кораблях,
На неминуче, згубне зіткнення —
Іонійцям під мечі.
Та навряд, як чули ми,
Сам владар урятувавсь
На фракійських рівнинах,
На тривожних дорогах.
Строфа II
Інші — так доля веліла їм,
Доля лиха,— полягли — гай-гай! —
На побережжі Кіхреєвім!..
Плач, і ридай, і слізьми вмивайсь!
Ген аж до неба високого
Туга лунка хай летить — гай-гай! —
В горі незмірнім, що душу рве,
Скрикуй раз по раз!
Антистрофа II
Хвиля шмагає бійців тіла,
Ранить об камінь. Шматує їх
Плем'я безмовне глибин морських!
Дім же — в тужбі: без опори він,
Никнуть похилі, старі батьки,
Сина позбувшись. Гай-гай! Гай-гай!
Плачуть-зітхають: дійшла до них
Болісна вістка.
Строфа III
Вже на землі, на Азійській,
Не пошанують законів
Перських. Підлеглі данини
Не понесуть владареві.
Ні на коліна не стане
Підданий — впала, підтята,
Міць володарська нині.
Антистрофа III
Смертних язик у розмові
Більше не знатиме стриму:
Звичне ярмо з кого спало-
Той говоритиме вільно.
Острів Еанта, напившись
Крові, поглинув у себе
Й персів колишню могутність.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З палацу в супроводі прислужниць, що несуть
жертовні дари, виходить А т о с с а.
А Т О С С А
Хто звідав горя, друзі, добре знає той,
Що, тільки-но нещастя напливуть на нас,-
Уже ми боїмося й тіні власної,
А добре нам ведеться — схильні вірити,
Що подуви попутні вік не зрадять нам.
Мене, скажімо, нині геть усе страшить.
Ворожість неба скрізь мені ввижається,
Не спів звитяжний чую— крик розпачливий.
Ось так душа стряслася, нажахалася!..
Отож не в колісниці, та й без почту я
Сюди звернула, із палацу вийшовши,
Щоб поминальним даром уласкавити
Того, з ким сина я зачала нашого.
Від ніжної корови білий плин несу,
Од пильних бджіл — солодкий золотавий дар,
І воду із джерельця найчистішого,
Й той сік — дитя лози дикоростучої,
Напій щонайсвітліший, нерозведений,
А з ним — іще жовтаві запашні плоди
Оливки, що весь рік буяє в зелені,
Й квітки, землі окраса всеплодющої.
Цю жертву для померлих супроводжуйте,
О друзі, співом і просіть, хай з'явиться
Тінь Дарія велична. Я ж покваплюся
Богів підземних пригостити жертвою.
ХОР
О владарко всіх персів, їх шано й хвало!
Ти в підземні палати дари свої шли,
Ну, а ми тут, співаючи, будем благать
Повода-тарів душ
Під землею нам ласку явити.
О боги підземелля, пречисті боги —
Геє, Гермесе, що тіні ведеш!
Відпустіть одну душу до світла з пітьми,
Бо одна лиш вона з-поміж безлічі душ
Нашим бідам зарадити може.