II
У мене була звичка бродити щовечора з рушницею в нашому саду і чатувати на ворон. До цих обережних, хижих і лукавих птахів я здавна почував ненависть. Того дня, про який зайшла мова, я теж пішов у сад — і, даремно обійшовши всі алеї (ворони мене впізнали і тільки здалеку уривчасто каркали), випадково наблизився до низького паркана, який відділяв власне наші володіння од вузенької смуги саду, що розкинулась за флігельком і належала до нього. Я йшов похнюпившись. Раптом мені почулися голоси; я глянув через паркан — і скам'янів... Передо мною постало дивне видовисько.
За кілька кроків од мене — на галявині, між кущами зеленої малини — стояла висока, струнка дівчина у смугастій рожевій сукні і з білою хусточкою на голові; навколо неї товпилося четверо молодиків, і вона по черзі стукала їх по лобі тими невеликими сірими квітами, назви яких я не знаю, але які добре відомі дітям: ці квіти утворюють невеличкі торбинки і з тріском розриваються, коли стукнеш ними по чомусь твердому. Молодики так охоче підставляли свої лоби, а в рухах дівчини (я її бачив збоку) було щось таке чарівне, владне, пестливе, насмішкувате й любе, що я мало не скрикнув від подиву й насолоди і, здається, одразу віддав би все на світі, аби тільки й мене ці чарівні пальчики стукнули по лобі. Рушниця моя впала на траву, я все забув, я пожирав очима цей стрункий стан, і шийку, і гарні руки, і злегка скуйовджене біляве волосся під білою хусточкою, і це напівзаплющене, розумне око, і ці вії, і ніжну щоку під ними...
— Юначе, чуєте, юначе,— промовив раптом коло мене чийсь голос,— хіба дозволено дивитися так на чужих панночок?
Я здригнувся, я обімлів... Біля мене за парканом стояв якийсь чоловік з коротко підстриженим чорним волоссям і іронічно поглядав на мене. Цієї самої миті і дівчина обернулась до мене... Я побачив величезні сірі очі на рухливому, жвавому обличчі — і все це обличчя враз затремтіло, засміялося, білі зуби блиснули на ньому, брови якось забавно піднялись... Я спалахнув, схопив з землі рушницю і, переслідуваний дзвінким, але не злим реготом, побіг до себе в кімнату, кинувся в ліжко і затулив обличчя руками. Серце в мені так і підстрибувало; мені було дуже соромно і весело: я відчував не знане досі хвилювання.
Відпочивши, я зачесався, почистився і зійшов униз до чаю. Образ молодої дівчини витав передо мною, серце вже не стрибало, але якось приємно стискалося.
— Що тобі? — зненацька спитав мене батько,— убив ворону?
Я хотів був усе розповісти йому, але стримався і тільки сам до себе усміхнувся. Лягаючи спати, я, не знати для чого, тричі крутнувся на одній нозі, напомадився, ліг і всю ніч спав як убитий. Перед ранком я прокинувся на мить, підвів трохи голову, подивився навколо себе в захваті — і знову заснув.
III
"Як би з ними познайомитись?" — було першою моєю думкою, як тільки я прокинувся вранці. Перед чаєм я подався в сад, але не підходив дуже близько до паркана і нікого не бачив. Після чаю я пройшов кілька разів по вулиці перед дачею — і здалеку заглядав у вікна... Мені привиділося за фіранкою її обличчя, і, переляканий, я мерщій відійшов.
"Однак треба ж якось познайомитись,— подумав я, безтямно походжаючи по піщаній рівнині, що прослалася перед Нескучним,— але як? От у чому питання". Я пригадував найменші подробиці вчорашньої зустрічі: мені чомусь особливо виразно уявилося, як це вона посміялася з мене... Але поки я хвилювався і складав різні плани, доля вже подбала про мене.
Коли мене не було дома, матінка одержала від нової своєї сусідки листа на сірому папері, запечатаному бурим сургучем, що вживається тільки на поштових повідомленнях та на корках дешевого вина. В цьому листі, написаному безграмотною мовою і неохайним почерком, княгиня просила матінку взяти її під свій захист: моя матінка, казала княгиня, була добре знайома з впливовими людьми, від яких залежала її доля і доля її дітей, бо у неї були важливі процеси. "Я довас звиртаюсь,— писала вона,— як благородна дама до благородної дами, дотогож мені приємно скористатися зцієї нагоди". Наприкінці листа вона просила у матінки дозволу завітати до неї. Я застав матінку в поганому настрої: батька не було вдома, і їй ні з ким було порадитись. Не відповісти "благородній дамі", та ще й княгині, не можна було, а як відповісти — матінка вагалася. Написати записку французькою мовою здавалося їй недоречним, а з російською орфографією матінка сама була не дуже обізнана — і знала це, і не хотіла себе компрометувати. Вона зраділа, коли я прийшов, і відразу наказала мені сходити до княгині й на словах пояснити їй, що матінка, мовляв, моя завжди готова зробити її сіятельству, в міру своєї сили, послугу і просить її завітати до неї десь годині о першій. Несподівано швидке здійснення моїх таємних бажань мене і втішило, і злякало; проте я не виявив збентеження, яке мене охопило,— і передусім пішов до себе в кімнату, щоб надіти новенький галстук і одягти сюртучок: вдома я ще ходив у куртці з відкладними комірцями, хоч вони й дуже мене гнітили.
IV
В тісному, неохайному передпокої флігелька, куди я вступив з мимовільним трепетом в усьому тілі, зустрів мене старий і сивий слуга з темним, кольору міді, обличчям, з свинячими, похмурими очицями і такими глибокими зморшками на чолі і на скронях, яких я зроду не бачив. Він ніс на тарілці об'їдений хребет оселедця і, причиняючи ногою двері, що вели до другої кімнати, уривчасто проказав:
— Чого вам?
— Княгиня Засєкіна вдома? — спитав я.
— Воніфатій! —закричав з-за дверей деренчливий жіночий голос.
Слуга мовчки повернувся до мене спиною, мені стало видно дуже потерту спинку його лівреї з одиноким поруділим гербовим ґудзиком, і пішов, поставивши тарілку на підлогу.
— У квартал ходив? — повторив той самий жіночий голос. Слуга щось пробурмотів.— Га?.. Прийшов хтось?—почулося знову.— Панич сусідський? Ну, проси.
— Прошу до вітальні,— промовив слуга, появившись знову передо мною і піднімаючи тарілку з підлоги.
Я заспокоївся і увійшов до "вітальні".
Я опинивсь у невеликій і не зовсім охайній кімнаті з простенькими, ніби наспіх розставленими меблями. Біля вікна, у кріслі з відламаною ручкою, сиділа жінка років п'ятдесяти, простоволоса й негарна, в зеленій старій сукні і з пістрявою гарусною косинкою на шиї. Її невеликі чорні очиці так і впилися в мене.