але за кожним із нас —
безрукі клоуни, що сльози не витруть,
темні кімнати, яких ми боялися страшно,
недомальоване небо на аркушику в клітинку,
— ми ще повернемося, —
шепочемо,
— ми ще вернемося,
щоби приробити вам руки,
і витерти сльози,
які горіхами пахнуть, і Роком Новим, і Різдвом;
ми ще перейдем крізь вас, темні кімнати,
привітаємось із усіма, кого там зустрінемо, —
безрукі клоуни не посміхаються,
у темних кімнатах спалахує світло, —
вони вже все знають, вони знають,
що з усіх повертань це повернення в літо
обвуглених спогадів
є останнім;
ми повернемось — навчитися літу,
навчитися сонцю та місяцю,
навчитися говорити, казати "Сестра"
до принцеси лілеї,
навчитись кохати Сосну,
відчувати періоди,
більше не зраджуючи серця, ми ще встигнемо, —
— ви більше нікого не зустрінете —
— ви не повернетесь більше ніколи —
сповіщає сапфіровий птах,
і ми розуміємо його мову,
і ми розуміємо, що нарешті довідались
правду.
1979—2000