Юрко. Відчиняй.
Алла (відчиняє шафу). О-оу!.. У тебе мамуля правді… в порядку… Ти диви!.. Ні-чо-го! (Перебирає сукні.)
Юрко. Алло!.. (Прохально.) Ну, я ж… Ну, ти ж… Алло!
Алла (продовжує перебирати сукні). Ух, яке плаття!.. У-у-у!.. Та почекай!.. Слухай, можна, я поміряю?.. На хвилиночку тільки. Я таке на одній чувисі бачила… Можна?
Юрко. Давай! Чого там…
Алла. Тільки одвернись. Ну!
Юрко. Будь ласка… (Неохоче одвертається.)
Алла. Хвилиночку… Зараз… (Знімає своє плаття, вішає на дверцята шафи, починає надягати плаття Колчанової.)
У передпокої смикаються двері, дзвонить дзвінок і одночасно чути голос Колчанова: "Гей! Хто там?.. Юрко!.. Тамаро!.."
Юрко (перелякано пошепки). Ой! Батя!
Алла. Ох!.. От бачиш… (Намагається швидко переодягтися, спохвату плутається, не може попасти в рукава.) Ну!.. Ну!.. От бачиш!..
Юрко (метушиться). Нічого! Нічого! Там ланцюжок… С… сховайся! Сховайся поки що!.. Я його випроваджу!.. Зараз! (Підштовхує Аллу до шафи.)
Алла. Ну… оце вскочила!.. Ану тебе! (Лізе в шафу.)
Юрко. Тільки на хвилинку! Тільки на хвилинку! Я його зараз випроваджу. (Замикає шафу на ключ, ключ ховає в кишеню, навшпиньках біжить у вітальню, швидко, намагаючись не дзвякнути, ховає все зі столу в бар, потім біжить у передпокій, звідти чути його голос: "Зараз! Зараз! Що за паніка!")
Входять Юрко і Колчанов.
Колчанов. Відколи це ти почав замикатися на ланцюжок?
Юрко. Та… якийсь тип підозрілий швендяє тут по квартирах.
Колчанов. А… чому ти взагалі дома? Не пішов до школи? Мами нема?
Юрко. Нема. А в мене завтра контрольна. Спеціально лишився, щоб підготуватися. Так треба заважати? Хочете, щоб був хороший атестат, а самі… Ну, що таке? Що?
Колчанов. Вибач. Я на хвилинку…
Юрко. До речі, мама сказала, щоб ти купив картоплі і забрав білизну з пральні.
Колчанов. На жаль… зараз…
Юрко. Вона буде гніватися. Ти ж знаєш… Ну, збігай на хвилинку. Просто зараз. Я б сам, але… в мене горло… і контрольна…
Колчанов. Ні. Мені треба терміново подзвонити. Я тихенько. Із спальні. (Бере телефон, він на довгому шнурі — помічає, що телефон роз’єднано.) О, ти…
Юрко. Ага! Щоб не заважали (вмикає телефон, іде слідом за батьком у спальню). Тобі потрібні ці неприємності. Ну збігай!.. Ти ж знаєш, вона не любить, коли… Подзвониш через десять хвилин…
Колчанов (зупиняється на порозі спальні). Вибач. Але в мене важлива… ділова розмова. Ти собі займайся. Я тихо.
Юрко (спалахує). Я не збирався підслуховувати! (Рвучко зачиняє двері спальні, нервово ходить по вітальні, збільшує гучність звуку магнітофона.)
Колчанов (довго набирає номер — видно, міжміський, по коду). Алло!.. Лікарня?.. Здрастуйте. Скажіть… будь ласка… як здоров’я Коваленко Надії… П’ята палата? Так… Це… це її знайомий… Так… так… той самий, що приїздив… так… Колчанов… Що?.. Що?.. А як… син?.. Що?.. Так… так… Тоді я зараз виїду… Зараз же… До побачення. (Кладе трубку, знову набирає номер, причому кілька разів, мабуть, зайнято, нарешті додзвонюється.) Довідкове? Скажіть, коли найближча електричка на Вінницю?.. Дякую. (Кладе трубку, підходить до шафи, хоче відчинити, ключа немає, махає рукою, іде у вітальню.) Юрко! Я мушу терміново виїхати у… у справі..
Юрко. Знову?.. Їдь… Якщо мусиш… Мені що… Будь ласка. Мамі пояснюй, мені не треба…
Колчанов. Мамі скажеш… скажеш, що я… взяв з господарчих… п’ятнадцять карбованців… (Бере гроші в серванті.)
Юрко (пхикає). Давай! Чого там..
Колчанов (ніяково). Я через пару днів віддам… коли приїду… ну… ну, бувай здоров.
Юрко. А… коли приїдеш? Що мамі сказати?
Колчанов. Ну… через пару днів… напевне. Му, бувай! (Швидко виходить.)
Юрко іде слідом за ним у передпокій, потім швидко повертається, біжить у спальню, відмикає шафу, звідти вилазить Алла.
Алла. Ну-у, знаєш!.. Фу-у!.. Ледь не задихнулася!.. Такого в мене ще не було!.. Ну!.. Як у кіно!.. Розповім — дівки луснуть від реготу. Ой!.. Ха-ха-ха!.. (Сміється.)
Юрко. Ну, пробач!.. Ну, так вийшло!.. Хто ж знав, що йому треба буде подзвонити… у важливій справі… Не сердься!.. (Намагається обійняти її.)
Алла (відштовхує його). Одчепись!.. У важливій справі!.. Ха-ха! Ну, твій татунчик і жук! Я тобі скажу… Не знаю, що він там шукає, але телицю він собі вже знайшов. Абсолютно!.. І, здається, в них ще й синочок саме знайшовся. Отже, поздоровляю з братиком! Ха-ха!
Юрко. Що?! Що ти мелеш?
Алла. Не мелю, козел!.. А кажу те, що чула! Він у лікарню дзвонив. У Вінницю. Питав про здоров’я Надії Коваленко. І про синочка.
Юрко. Ти що?!
Алла. Ну, гаразд, розбирайтесь тут самі. А мені на роботу треба. Давай випускай мене, швидко! Ну! (Виходить.)
Юрко мовчки йде слідом за нею. потім повертається.
Юрко. Не може бути… Все, що завгодно… але… щоб… непорозуміння якесь… Та ще й гроші взяв — для цього… господарчі… мамині… Не може цього бути! Ні!..
Дзвінок у передпокої. Юрко йде туди, повертається разом з Кудрицьким.
Кудрицький. Ху-у… Дай віддихатися. Ледве на ногах стою. Дві доби не спав. Не лягав навіть. Махав пензлем. Сьогодні вранці комісія приймала мій "шедевр". Після доробок. Ху-у… Наче п’яний. У голові макітриться… Але зараз не про це… Де батя? У майстерні нема, і вдома, я бачу, теж. Де цей… пустун?
Юрко. Що таке? Що сталося? Дядю Борю!
Кудрицький. Нічого. Нічого страшного. Просто… просто прийшла "бомага"… І треба її негайно погасить. Щоб не було зайвих розмов… Зараз такий час… Ти хлопець дорослий… З тобою можна одверто… Розумієш, на комісії Вася Погорєлов з Худфонду раптом каже… Ну, де батя?
Юрко. Поїхав. А що сталося? Яка "бомага"? Дядю Борю!
Кудрицький. "Яка"! "Яка"! З вінницького витверезника!..
Юрко. Що?
Кудрицький. На жаль!.. (Розводить руками.) "Повідомляємо, що член Художнього фонду товариш Колчанов у нетверезому стані…" Пробач, старий, звичайно, незручно синові про батька таке., але… виручати треба, а не… Де він?
Юрко. Поїхав.
Кудрицький. Куди?
Юрко. У Вінницю, здається…
Кудрицький. Знову?.. Тьху!.. У вас що, там родичі?
Юрко. Ні.
Кудрицький. Це ж треба! Наших витверезників йому не вистачає. У Вінницю спеціально їздить. Оригінал!.. Це ж треба! Колчанов!.. Совість наша! Завжди мене критикував за… за це саме… І раптом… Ха-ха!.. А взагалі щось він останнім часом… кислий якийсь ходить. У вас що — у сім’ї… це саме… непорядок? А? Як там у нього з… з мамою?