— Отже, з'явилася нова задача? — запитав він.
— Нерозв'язна, — уточнив Електроник.
— Якби вона була нерозв'язна, — примружився Громов, — на цій планеті не було б жодного чемпіона з шахів. Жодного полководця. Жодного відомого вченого... Як вони діяли?.. — Не знаю. Я аналізував помилки великих людей і не знайшов для себе відповіді.
— Ти не відмовишся зіграти партію в шахи? — запропонував Громов.
Професор розумів, що його учень поставив перед собою найважчу для електронної машини задачу. Навчитися вільно грати в шахи, відкрити в кінцевому підсумку закони творчості — ця задача складна навіть для нього, спеціаліста по машинах. Інтуїція підказувала Громову: щоб її розв'язати, треба починати з гри.
Четверте квітня.
В ЧЕКАННІ НАДНОВОЇ
Як важко бути генієм, навіть звичайним!
Іде, наприклад, людина вулицею і несе бочку. Відразу видно — людина сильна, бувала, міцно тримає бочку. А перехожі оглядаються, пропонують допомогу, дехто ступає вбік: а раптом бочка зірветься, придавить?
Біля під'їзду стоять бабусі. Здалеку загледіли людину з бочкою, обговорюють, що та як. "Ой людоньки, либонь, Макар Гусєв!.. Навіщо йому бочка! Для якої потреби?.. Ти не знаєш, Нюрко?.." І Нюрка, Макарова сестра, серед сусідок. Зуби ще не всі виросли, а вже противна старушенція!
Ну й намучився Макар з бочкою з-під капусти!..
Як поясниш рідній бабуні, що таке стереометрія винної бочки?
Стереометрію вона мимо вух пропустила, а про вино відразу зрозуміла:
— Ти що ж це надумав, безсоромні очі твої!
— Та не я, бабусю, а вчений Кеплер.
— До відповідальності твого вченого притягти треба!
Макар розреготався:
— Та він, бабусю, чотириста років тому помер...
Бабуся заспокоїлася, навіть у стереометрію Кеплера вникати стала. І знову, не розібравшись, накинулась на Макара:
— Ти мені своєю історією голову не мороч. Про яке ще там одруження торочиш?.. Я батькові поскаржуся.
— Та чого ти турбуєшся, бабусю! — глухо обізвався Макар. — Це ж моє домашнє завдання! З фізики!
— От і добре, — погодилася бабуся. — Я тобі зараз булочок напечу.
— Не хочу я ніяких булочок! — сердито бурчить Макар. — — Не заважайте готувати уроки!
А Нюрка вже гасає по двору й біля кожного під'їзду сповіщає, що Макарів друг, учений Кеплер, збирається одружуватися, а бочку принесено для вина на весілля... Капосне дівчисько, хоч не показуйся через неї на вулиці...
Як відомо, домашнє завдання Гусєва про стереометрію винної бочки схвалив Таратар. Шкода тільки, що антигравітаційний килимок зник у портфелі Таратара... Блискуче задумане випробування провалилося. Тут, удома, Макар цілий вечір піднімався з килимком під стелю і, роз'єднавши пластини, стрибав на диван. А в класі, в урочистий момент, раптом заплутався в контактах. Спину ломить так, що й не зігнешся...
Майка Свєтлова розізлилася: "Без килимка не з'являйся на очі!" І Сироїжкін дивиться вовком, бурчить: "Такий винахід загубив. Та на а-килимку й на Місяць полетіти можна..." Знаємо, про який ти Місяць говориш, залицяльнику нещасний, за Майку переживаєш...
От Електроник — справжній друг. Хоч би що трапилося, наука для нього насамперед. Вислухавши ідею Макара, дві години скнів з ним над розрахунками. Саме бочка й була найголовнішим винаходом Гусєва.
...Макар, ніби давньогрецький філософ Діоген, забрався в бочку. Діогенові, звичайно, не доводилося лежати на цвяшках, але ж він, за переказами, жив у звичайній бочці. І Кеплерові з його розрахунками стереометрії бочки не прийшла в голову ідея Гусєва. А Макар, виконавши розрахунки Кеплера, узаконивши у своїй кімнаті бочку, перетворює її на "камеру надсили".
Що таке камера надсили? На вигляд бочка як бочка, а всередині — проводка за точною схемою. Забиваються в дошки цвяшки, й виток за витком обплітається бочка всередині електропроводом. Далі вмикається штепсельна вилка в мережу, й людина залазить у камеру, яка посилює біоструми приблизно в сто разів.
І вилазить надсилачем!
Тепер для Макара підняти однією рукою важенну штангу — абищиця. Забити десять голів у ворота — будь ласка. Побити світовий рекорд у стометрівці — то не проблема. Треба тільки бути дуже обережним, особливо в кімнаті: одним порухом пальця можна, наприклад, зламати стіл...
З бочки Макарові видно тонкі ноги в голубих колготках.
— Знову шпигуєш? — грізно питає Макар.
— Я не шпигую. Просто цікаво. — Нюрка присіла навпочіпки. — Що це таке? Ти наче космонавт...
Макар знає: є такі таємниці, які нікому не викаже навіть найбалакучіше дівчисько.
— Камера надсили, — відповідає Макар, ляскаючи по своїй бочці.
— Ти будеш сильним? — здогадується Нюрка.
— Твій брат — найкращий у школі спортсмен, — нагадує Макар.
— Так, — підтверджує сестричка.
— А віднині я буду найсильнішою у світі людиною... Тільки дивись, Нюрко, нікому ні слова!
— Здорово! — плеще в долоні Нюрка. — Я нікому не скажу. Макаре, хочеш, я принесу тобі провід? Я на східцях бачила.
— Давай, — погоджується майбутній силач.
Нюрка вибігає і повертається з важким мотком проводу.
— Спасибі, стара! — хвалить її винахідник.
...Через півгодини Макар увімкнув провід у мережу. У штепселі спалахнула мініатюрна блискавка, будинок поринув у темряву. Макар відшукав ручний ліхтар, посвітив на своє креслення.
— Тепер завжди буде темно? — питає Нюрка.
Вона боїться темряви, але не виказує найсильнішу людину.
Коротке замикання виручило Сергія Сироїжкіна: в темряві він вислизнув з дому.
Ось уже півмісяця Сергій вів дивний з погляду батьків і звичайний з точки зору астрофізика спосіб життя.
Удень Сергій позіхав, клював носом, а з настанням темряви в ньому пробуджувалась енергія. Сироїжкін відмовлявся дивитися телевізор, навіть якщо транслювався хокей, сидів до півночі над графіками, таблицями, картами зоряного неба. А коли батьки засинали, потихеньку тікав з квартири.
Він забирався під самісінький дах. Тут, у затишному куточку, була влаштована справжня обсерваторія. Два стільці, похідний стіл, підвішений ліхтар, карти й фотографії. У відчинене вікно націлена труба саморобного телескопа. Знаменитий Ейнштейн сказав, що ідеальним місцем для вченого був би віддалений від світу маяк.
Тільки вчений може оцінити приємні хвилини самотності. Людина й Всесвіт наодинці одне з одним. Пильні, мов у рисі, очі Сироїжкіна розрізняють зірки до восьмої величини, а телескоп наближає далекі галактики. В галактиках є величезні, в сотні мільйонів сонць, зорі; це зорі-бабусі, їм вісім мільярдів років; побачиш таку — і немов заглянув у глибину часів, у самісінький "початок світу", коли не було ще ні Сонця, ні Землі.