— Я? — Таратар розсміявся. — Гаразд, тільки через вас і заради наукової перевірки... Жарти жартами, а потім Електроник надішле цілий том моїх помилок.
— Я розумію, що це експеримент, — замислено сказав Електроник.
Узявши анкету, Таратар побіжно переглянув її і влаштував блондинці екзамен.
— Скажіть, — суворо запитав він, — хіба можна подружитися з кимось чи заслужити прихильність когось за вказівкою комп'ютера?
Обличчя робота не змінилося, коли він обернувся до Таратара.
— "Хепі-енд" не ставить такої мети. "Хепі-енд" хоче лише допомогти одній людині познайомитися з іншою, яка має цінні для неї якості. В житті такі випадки вважають таланом. Ми хочемо зробити талан частішим явищем.
— Але такі делікатні питання людина часто не обговорює навіть з товаришами...
— Людина не соромиться звертатися до лікаря, коли вона хвора, бо чекає від нього допомоги.
Навколо суперечників зібралися вже болільники.
— Поштове знайомство — чи не занадто це примітивно? — наполягав прискіпливий відвідувач.
— Не всі ходять на танці, в турпоходи чи слухають соловейка при місяці. "Хепі-енд" може зробити таким людям корисну, а в деяких випадках неоціненну послугу.
— А якщо вийде помилка?
— "Хепі-енд" гарантує успіх у шістдесяти випадках із ста!
Таратар почервонів і під схвальний сміх уболівальників заховав анкету в кишеню.
— Заповню її вдома, — сказав він учням, — й повідомлю вам результати.
П'ятдесят детальних запитань потребували ґрунтовної праці. Треба було зрозуміти, яке значення серед кольору очей, зросту, розміру взуття має сума капіталу автора; треба було розібратися в намірах укладачів анкети.
— Сподіваюся, що ви переконаєтеся в бездоганній роботі нашої фірми! — кричала вслід блондинка. — "Хепі-енд" — ваше майбутнє, "Хепі-енд" — ваше щастя, "Хепі-енд" — буде завжди...
З цього приводу Таратар навіть трохи посперечався з Електроником, який сказав, що "Хепі-енд" справді почуває себе щасливою. А вчитель висловив уголос сумнів: чому ж тоді деякі надсучасні машини так рекламують себе, а самі бояться застаріти?
— Ви не зрозумієте, — відповів Електроник. — Ви не машина.
Таратар нічого не сказав.
Після знайомства з "фірмою щастя" урок восьмого "Б" тривав далі у класі американської школи. Вів його вчитель на ім'я Платон.
Платон — великий приземкуватий комп'ютер з телеекраном — привітався з дітьми по-англійському (на телеекрані одразу ж спалахнули сказані ним слова й іншими мовами) і попросив усіх сісти за парти.
Кожна парта була, як їхній класний "Репетитор": з клавіатурою кнопок і мініатюрним екраном. Учні набрали на клавішах свої прізвища, і Платон миттю запам'ятав усіх.
З математики Платон запропонував дітям складне рівняння з варіантами відповідей.
Застукали клавіші, поповзла паперова стрічка з надрукованими знаками. Першим, майже не роздумуючи, розв'язав рівняння Електроник, і на його екрані засвітилися слова: "Добре зроблено. Дякую. Платон". Такі самі написи з'явилися, пізніше і в інших учнів.
Восьмикласники виправляли помилки в англійському тексті, заповнювали порожні клітинки в таблиці хімічних елементів, розв'язували рівняння перетворень ядерних частинок.
Платон був задоволений, привітав Таратара:
— Які здібні учні.
Він зробив лише одне зауваження:
— Мені здається, що за партою номер сімнадцять не зовсім звичайний учень на прізвище Електроник. Швидкість його розв'язань не менша, ніж моя.
— Ви маєте рацію, — відповів Таратар і відрекомендував свого помічника.
— Скільки учнів ви навчаєте, Електронику? — поцікавився Платон.
— Двадцять вісім.
— Певно, можете й більше?
І він розповів про себе.
Платона навчали різні викладачі, професори й фахівці, зате він давав уроки п'яти тисячам учнів. Багато шкіл були віддалені від нього на десятки й сотні кілометрів, і він ніколи не бачив в обличчя своїх учнів, але знав їх чудово: які в кого здібності, нахили, реакція, хто більше любить математику, хто мови чи креслення, в кого більше відмінних оцінок, в кого посередніх. Часто він відгадував на великій відстані, що хтось має досить хороший настрій, розв'язуючи задачі швидше, ніж звичайно, й заохочував його привітними написами на телеекрані; пустунів та ледарів просив бути уважними, послідовними, терпляче підказував їм шляхи розв'язання задачі, проте оцінював їхню працю суворо.
Таратар запитав Платона, чи всі школи, які він обслуговує, однакові за успішністю, і той відповів, що школи ці дуже різні. Є такі школи, де кожний учень має свою електронну парту, а є школи, де лише одна парта. В більшості шкіл заняття йдуть точно за розкладом. А в деяких зібрані діти, які кинули навчання у звичайних школах, і їм знову прищеплюють смак до навчання; такі учні проводять години занять в музеях, телестудіях, бібліотеках, заводських цехах, у майстернях художників, а коли вони складають екзамен, то звертаються по допомогу до нього, Платона.
Діти з різних класів любили Платона, охоче відповідали на його запитання, іноді довіряли йому свої особисті таємниці. Одна мама запитала якось у Платона:
"Чому люди завоювали різні планети, мають у школі електричних учителів, але не можуть добитися, щоб син слухався батьків?" Платон обіцяв порозмовляти з неслухняним сином, однак при цьому порадив придбати електронного вихователя. Мама лише зітхнула у відповідь: домашній Платон не всім американцям був по кишені.
— А Електроник завжди з нами, — озвався Сергій Сироїжкін. — На уроці, вдома, на вулиці.
— Я радий, що у вас такий прекрасний учитель. Мабуть, на його уроках ідеальна дисципліна, — сказав Платон, присоромивши тих з восьмикласників, хто згадав пропущений урок.
Електроник підвівся з парти, серед тиші сказав:
— Найкращий вчитель у нашій школі — це Семен Миколайович Таратар. А я лише допомагаю йому.
Таратар зніяковів, махнув рукою, тихо промовив:
— Адже ми працюємо разом. Правда, Електронику?
Елекроник мовчав. Усі погляди були спрямовані на нього. А він стояв непорушно і, як здалося Сироїжкіну, навіть зблід.
— Ми працювали разом, — голосно відповів серед тиші Електроник. — Я більше ніколи не буду вашим помічником, Семене Миколайовичу.
Таратар хитав головою, не сприймаючи почутих слів.