Греки втомлено попадали, поприлягали на полиновому схилі могили. Сумовито дивилися в небо, в незнайомі простори величезного, ніколи не баченого степу. Не розмовляли між собою, сторожко прислухалися до незрозумілої суперечки, що спалахнула між конвоїрами, які збилися кіньми осторонь. Про що вони так гаряче радяться? Чого сваряться між собою?
Дерзкий, щоб привернути на свій бік Альошу і Яно-ша, одверто виклав їм свій намір: не нюнькатись... Революція навіть царську сім'ю не пощадила, а цих... в розход, і кришка! Судар, звіріючи, йому підспівує: "Ухекаєм! Ухекаєм, і ніхто не дізнається ніколи!"
— Самосуд? — спідлоба кинув погляд на змовників Альоша-студент.
— Революція — це і є самосуд! — з досадою викрикнув Дерзкий.
— Брехня! Революція — це якраз над усіма беззакон-ностями закон!
І студент на всяк випадок зняв з плеча карабін. Те ж саме зробив і Янош, мовчки переглянувшись із Яреськом.
Бачачи, що задум його провалився, Дерзкий спробував все звести на жарт:
— Ну, тоді братайтеся тут з ними, а ми з дядьком поїхали... Чаплинку провідаєм,— і, насмішкувато помахавши Яреськові на прощання, додав: — Вважай, командире, що ти нас відпустив на побивку! В Хорлах зустрінемось!
І, вдаривши по конях, помчали степом на північ.
XVI
В Скадовську — прапори, музика, велелюдний мітинг вирує перед ревкомом на самому березі моря.
З трибуни саме виступає літня в біленькій хустці жінка — солдатка, може, чи рибачка.
— Всім народам — білим, і чорним, і жовтим — посилаємо сьогодні свій революційний привіт з червоного Скадовська! — розпалено гукає вона через голови людей кудись, аж мовби за обрій.
— Чи не нас вони приймають за чорних та жовтих? — не втримався від жарту Яресько і, під'їхавши з хлопцями до гурту скадовчан, легко зіскочив з коня.— Що це у вас тут? Мітингуєте ради великодня?
їх зразу оточили тісним зацікавленим колом.
— Килигеївці? Полонених греків пригнали? О, так ви ще, мабуть, нічого не знаєте?
— Скажіть — знатимем.
— Революція в Угорщині!
— Невже?
— Радянську республіку проголошено!
— Бела Кун уже по радіо з Леніним розмовляв! Янош слухав, розцвітаючи на очах, і ніби ще віри
не йняв почутому. Хлопці якусь мить радісно дивились на нього, потім разом кинулись поздоровляти товариша:
— Твоя ж революція!
Між скадовчанами тим часом пошелестіло:
— Мадяр!
— Червоний мадяр з килигеївцями прибув!
Янош стояв між людьми, розгублено посміхаючись, а його розглядали з усіх боків. В полотняній українській сорочці, в солдатському австрійському картузи-ку, що його наділив юнакові колись старий цісар Франц-Йосиф, посилаючи хлопця на війну... Таким і підхопив Яноша натовп на руки і з криками "ура", під звуки скадовського оркестру поніс над головами до трибуни.
І ось він уже стоїть, зніяковілий, щасливий, над розвированим людським морем, так несподівано винесений на самий його гребінь. Теплими поглядами обдає Янош натовп, всміхаються, радіючи за нього, хлопці, всміхаються уже й греки, в яких за всю дорогу ні разу ніхто не бачив посмішки.
З трибуни знову лунають промови.
Кремезний рибалка віє на вітрі сивиною:
— Слава червоній Угорщині! Якийсь матрос з гвинтівкою на плечі:
— Чорноморський привіт героїчним пролетарям Будапешта!
В наскрізь прозорому весняному повітрі, під лунким оцим небом далеко чути голос розбурханого, мітингуючого Скадовська.
Попросили і Яноша, щоб виступив. Весь майдан прищух, чекаючи, що він скаже, а він, густо зашарівшись, видобувсь на край трибуни, зняв свою пом'яту конфедератку з давно вже видертою геть цісарською кокардою, і, посміхаючись, вклонився з трибуни людям. Світлі, щасливі сльози покотились йому з очей.
Оце і вся була його промова.
Після мітингу хлопці здали греків у ревком для відправки їх далі в Херсон. На прощання греки, схвильовано белькочучи щось, міцно потиснули руки Яресь-кові та його товаришам.
Тут же, в ревкомі, від губернського товариша хлопці почули ще одну радісну новину: неподалік від Одеси в боях під станцією Березівка війська 2-ї Української армії вщент розгромили французів та греків і захопили в них п'ять французьких танків, один із яких послали в Москву в подарунок Володимиру Іллічу Леніну *.
XVII
Наступного дня поверталися до себе в тополиний порт.
Легко, радісно — виконавши наказ — рухатися в просторі, міряти далечінь в нерозлучному товаристві з жайворонками, що дзвенять і дзвенять у тебе над головою, з клубком сліпучого сонця, що весь час біжить, промениться, по морю поруч... На повні груди дихає весна навкруги. І чи бувають весни де-небудь кращими, ніж отут, у відкритім приморськім степу, де жайворонки так вільно передзвонюються в піднебессі, де тільки сніг розтанув — і вже дикі маки запломеніли, і вічно текучим серпанком схоплюється марево весняне!
г У відповідь на цей подарунок Ленін тоді ж надіслав таку телеграму: "Приношу свою самую глубокую благодарность и признательность товарищам Второй Украинской Советской Армии по поводу присланного в подарок танка.
Этот подарок дорог нам всем, дорог рабочим и крестьянам России, как доказательство геройства украинских братьев, дорог также потому, что свидетельствует о полном крахе казавшейся столь сильною Антанты.
Лучший привет и самые яркие пожелания успеха рабочим и крестьянам Украины и Украинской Красной Армии.
Председатель Совета Обороны В. Ульянов (Лени н)"
Янош їде і час від часу всміхається, повитий якоюсь світлою задумою. Небалакучий він, оцей Янош, не часто від нього слова доб'єшся, але й без слів Данько зараз добре розуміє його настрій, здогадується, де витають в цю мить радісні думи його друга. Десь там, за Карпатами, в гуркоті боїв, в маєві знамен, в сонячнім переблиску зброї народжується зараз його, Яношева, революція.
— Хлопці, слухайте сюди,— тріпнувши чубом, каже Альоша.— Повикурюємо ось інтервентів, розв'яжемо собі руки, давайте тоді комуною жити. Збудуємось хоч би й на оцих-о землях і заживем по-братськи...