Перехресні стежки

Сторінка 92 з 92

Франко Іван

– А, пан меценас! Вітаю! – з вимушеною чемністю вітав його староста. – Запевняю вас, мені страшенно прикро було... ота фатальна помилка... Але, признають пан меценас, обставини зложились були так... Ну, та я рад, дуже рад, що все вияснилося і що будемо знов мати приємність...

І він щиро потрясав Євгенієву руку.

– Дуже вдячний пану старості за гуманні почуття, – спокійно мовив Євгеній. – Але у мене до пана старости одна просьба.

– О, прошу, прошу! Чим можу служити?

– Пан староста винні мені маленьку регабілітацію.

– Я? Пану?

– Так. Пан староста були так ласкаві асистувати при моїм арештуванні в часі віча. Думаю, що се не буде з мого боку нічим несправедливим, коли попрошу пана старосту – перед таким самим вічем, прилюдно вернути мені честь і заявити урядово...

– Але ж, пане, се не моя річ! – скрикнув староста.

– Розумію. Се буде трошка некорект. Але власне лиш остільки, оскільки некорект було поступування пана старости при моїм арештуванні. Надіюсь, що гуманність пана старости виявить себе тут вповні. Інакше мусив би я вжити інших, правних способів. Ось тут маю честь вручити пану старості донесення про віче, яке скликаю на слідуючий торговий день до Вигоди. Надіюсь, що перешкод сим разом не буде ніяких.

Євгеній чемно вклонився і вийшов. А пан староста довго потім ходив по своїй канцелярії, тер рукою чоло, фукав і плював, розкладав руками і воркотав щось сам до себе, вкінці з резигнацією кинувся на свій урядовий фотель і зітхнув важко:

– Чорт його візьми! Чи сяк зроблю, чи так, а ордер пропав напевно!