Кінь забігав по арені, посипаній тирсою, а міс Карменсіта стояла в нього на спині й усміхалася. І раптом тоді, коли кінь пробігав повз стілець Пеппі, в повітрі щось майнуло, і те щось виявилося самою Пеппі. Вона вискочила на спину коневі й стала позад міс Карменсіти. Міс Карменсіта спершу так здивувалася, що мало не впала. Але потім вона розсердилася й замахала позад себе руками, щоб скинути Пеппі. Але дарма.
— Тихо, не гарячкуй так! — мовила Пеппі. — Я також хочу розважитись. Не тільки ти заплатила гроші!
Тоді міс Карменсіта вирішила сама зіскочити з коня, але не могла, бо Пеппі міцно тримала її руками. А публіка аж вищала зі сміху. Дуже кумедне то було видовисько: ошатна міс Карменсіта, в яку вчепилася руда дівчинка, що стояла у великих черевиках на спині в коня так, наче ціле своє життя тільки те й робила, що виступала в цирку.
Але директор цирку не сміявся. Він дав знак своїм людям у червоній уніформі, щоб вони спинили коня.
— Хіба номер уже скінчився? — розчаровано спитала Пеппі. — Шкода, мені було так весело!
— Погана хлопець! — засичав крізь зуби директор. — Геть з мій цирк!
Пеппі докірливо глянула на нього:
— Чого ти такий сердитий? Мені здавалося, що сюди приходять розважатися.
Вона зсунулася з коня й сіла на своє місце. Але до неї підійшли двоє охоронців і хотіли вигнати її з зали. Вони вчепилися в дівчинку й спробували підвести її. Проте дарма. Пеппі всілася так міцно, що не було змоги відірвати її від стільця, хоч чоловіки натужувалися з усієї сили. Врешті вони стиснули плечима й дали Пеппі спокій.
Тим часом почався новий номер. З'явилася міс Ельвіра, що мала ходити по линві. Вона була вбрана в рожеву сукню з мережива, а в руці тримала рожеву парасольку. Дрібними, зграбними кроками вона пройшлася по линві, тоді почала робити різні акробатичні штуки. Це був гарний номер. Міс Ельвіра навіть показала, що вона вміє ходити по тонкій линві задки. Та коли вона досягла маленького помістка в кінці линви і обернулася, то побачила там Пеппі.
— Чого ти дивишся? — радісно сказала Пеппі, бо міс Ельвіра була дуже вражена.
Міс Ельвіра нічого не відповіла, тільки стрибнула на арену й кинулась на шию директорові, що був її батьком. А той знов послав своїх людей скинути Пеппі з линви. Цього разу послав уже п'ятьох. Але всі глядачі в цирку загукали:
— Не чіпайте її! Ми хочемо подивитися на руду дівчинку!
Вони навіть загупали ногами й заплескали в долоні.
Пеппі рушила по линві. І всі штуки міс Ель-віри були ніщо в порівнянні з тим, що показувала вона. Опинившись посеред линви, Пеппі задерла ногу так високо, що носок її великого черевика дашком завис над головою. Потім трохи опустила ногу й почухала нею за вухом.
Директорові зовсім не сподобалося, що Пеппі виступає в його цирку. Він хотів її спекатися.
Тому покрутив механізм, який натягав линву, сподіваючись, що Пеппі впаде.
Але Пеппі не падала. Вона сіла на линву, немов на гойдалку, й почала гойдатися все швидше й швидше, аж поки нарешті пустила линву й стрибнула просто директорові на спину. Той так злякався, що забігав по арені.
— Оце то кінь! — гукнула Пеппі. — Але чому тобі не почепили червоної китиці на гриву?
Проте час було вже вертатися до Томмі й Анніки. Пеппі зіскочила з директора й сіла на свій стілець, чекаючи, коли почнеться новий номер. Та номер трохи затримувався, бо директорові спершу довелося напитись води й зачесати чуба. Нарешті він знов з'явився на арені, вклонився публіці й сказав:
— Шанофний пані й панове! Сарас ви попачите найпільше тиво сфіту! Найтущий чолофік сфіту, Тужий Атольф, якого ніхто ще не переміг. Путь ласка, шановний пані й панове, ось фін!
І на арену вийшов величезний чоловік у трико тілесного кольору, підперезаний леопардовою шкурою. Самовпевнено всміхаючись, він уклонився публіці.
— Тивіться лишень, який м'яси, — сказав директор і поплескав Дужого Адольфа по руці там, де під шкірою видималися горбом м'язи. — А тепер, шанофний пані й панове, я хочу запропонувати вам один цікавий річ! Хто з фас сважиться посмагатись із Тужим Атольфом, хто з фас сважиться перемогти найтужчий чоловік у сфіті, той дістане сто крон! Сто крон тому, хто переможе Тужий Атольф, шанофний пані й панове! Прошу фиходьте на арену!
Але ніхто не вийшов на арену.
— Що він каже? — запитала Пеппі. — Чого він говорить так незрозуміле?
— Він каже, що той, хто кине додолу того чоловіка, дістане сто крон, — пояснив Томмі.
— Я могла б його кинути додолу, — мовила Пеппі, — але мені його шкода, він такий симпатичний.
— Не хвалися, бо не кинеш, — заперечила Анніка. — Він же найдужчий чоловік у світі.
— Так, він найдужчий чоловік, — погодилася Пеппі, — але ти забула, що я найдужча дівчинка
в світі!
Тим часом Дужий Адольф підіймав важкі тягарі й гнув грубі залізні прути, щоб показати, який він дужий.
— Ну, шанофний пані й панове, — гукнув директор цирку, — якщо спрафті нема такий, хто пажає саропити сто крон, я сховати їх сопі то кишені!
І він помахав асигнацією в сто крон.
— Ну, це вже мені не подобається! — заявила Пеппі й перелізла через бар'єр на арену.
Директор цирку, побачивши її, зовсім осатанів.
— Киш, погане тіфчисько, щоп я тепе тут не пачив! — засичав він.
— Чого ти такий лютий? — дорікнула йому Пеппі. — Я тільки хочу поборотися з Дужим Адольфом.
— Тут не місце тфій виприк! — крикнув директор. — Іти геть, щоп Тужий Атольф не почуф тфій сухвальство!
Проте Пеппі обминула директора й підійшла до Дужого Адольфа. Вона потиснула його велику руку й сказала:
— Ну, давай поборемося з тобою.
Дужий Адольф витріщив на неї очі, нічого не розуміючи.
— За хвилину я починаю! — попередила його Пеппі.
І справді почала. Вона міцно схопила Дужого Адольфа за стан, і не встиг ніхто отямитись, як кинула його на мату. Дужий Адольф відразу схопився на ноги. Він був червоний як рак.
— Ура, Пеппі! — гукнули Томмі й Анніка. І всі глядачі також закричали;
— Ура, Пеппі!
Директор цирку сидів на бар'єрі і з люті стискав кулаки. Але ще більше лютував Дужий Адольф. Він зроду не зазнавав такої ганьби. Але зараз він покаже цій рудій дівчинці, що таке сила. Дужий Адольф кинувся на Пеппі, схопив її за стан, але вона стояла непорушна, мов скеля.