— Ох, мабуть, що так, — зітхнули Томмі й Анніка.
Хоч вітер їм сприяв, однаково скоро виявилося, що вони не встигнуть попасти додому до різдва. Томмі й Анніку дуже засмутила ця звістка. Адже в них не буде ялинки і різдвяних подарунків!
— Коли так, то можна було лишатися й на острові, — невдоволено сказав Томмі.
Анніка згадала маму й тата і вирішила, що їй однаково дуже хочеться додому. Але вона теж шкодувала, що не буде з ними на різдво.
Нарешті одного темного січневого вечора Пеппі, Томмі й Анніка побачили світло в будиночках рідного містечка. Вони вернулися додому.
— От і скінчилася наша подорож до південних морів, — сказала Пеппі, несучи трапом на берег коня.
Ніхто їх не зустрічав, бо ніхто не знав, коли вони прибудуть. Пеппі посадовила Томмі, Анніку й пана Нільсона на коня, і вони рушили до вілли "Хованка". Коневі довелося добре натужуватись, бо вулиці були заметені снігом. Томмі й Анніка дивилися поперед себе в заметіль. Скоро вони побачать свій дім, маму й тата. Раптом вони відчули, що скучили за батьками.
У будинку Сетергренів так звабливо світилося, і крізь вікно видно було, що мама й тато вечеряють.
— Он мама й тато! — вигукнув Томмі, і в голосі його забриніла радість.
Але вілла "Хованка" тонула в темряві й снігових заметах.
Анніці стало прикро, коли вона уявила собі, як Пеппі заходитиме туди сама.
— Пеппі, люба, може, переночуєш у нас? — сказала вона.
— Е ні, — відповіла Пеппі, втоптуючи сніг біля хвіртки. — Я мушу насамперед трохи прибрати в хаті.
Вона рушила снігом, що сягав їй до живота. Кінь потупав за нею.
— А й справді! — додав Томмі. — Подумай, як у "Хованці" холодно, там стільки часу не топилося.
— Пусте, — сказала Пеппі. — У кого в грудях б'ється гаряче серце, той не змерзне.
ПЕППІ ДОВГАПАНЧОХА НЕ ХОЧЕ БУТИ ВЕЛИКОЮ
Ох, як пригортали батьки Томмі й Анніку, як виціловували їх, як пригощали доброю вечерею і підтикували їм ковдри, коли вони вже полягали спати! А потім ще довго сиділи на краєчку їхніх ліжок і слухали дивну розповідь про життя на острові Химерії. Їм усім було весело. Одне тільки було погано — Томмі й Анніка пропустили різдво. Вони не признавалися мамі, як їм було прикро лишитися без ялинки й різдвяних подарунків, але самі ніяк не могли забути про це. А ще їм було якось дивно опинитися вдома, як кожному після довгої мандрівки, і вони почували б себе щасливішими, коли б повернулися саме на святвечір.
Журила їх також думка про Пеппі. Тепер вона, мабуть, спить уже в своїй холодній кімнаті, поклавши ноги на подушку, і їй нема кому підтикати ковдру. Томмі й Анніка вирішили завтра піти до неї, як тільки випаде нагода.
Але другого дня мама не захотіла їх відпустити, бо ж вона їх так довго не бачила, а крім того, на обід мала прийти бабуся привітати онуків з поверненням. Томмі й Анніка дуже тривожились, коли думали про те, що Пеппі цілий день сидить сама, і як почало смеркатися, не змогли довше витримати.
— Матусю, ми повинні піти до Пеппі, — сказав Томмі.
— Так, біжіть, — мовила пані Сетергрен. — Але не засиджуйтесь там довго.
І Томмі з Аннікою помчали до Пеппі.
Підбігши до її хвіртки, вони вражено спинилися. Все було як на різдвяній картці. Віллу "Хованка" лагідно огортав білий сніг, всі вікна гостинно світилися. На веранді горів смолоскип і кидав примарне світло на білу снігову поверхню. В садку була прокидана рівна стежечка, і Томмі й Анніці не довелося брести по кучугурах.
Коли вони струшували з себе сніг на веранді, відчинилися двері й на порозі стала Пеппі.
— Веселих різдвяних свят у цій хаті! — сказала вона й повела їх до кухні.
А там... там стояла справжня ялинка! На ній горіли свічечки й сімнадцять чарівних ліхтариків, що потріскували й надавали кухні приємного затишку. На столі стояла кутя, шинка, ковбаса та інші святкові страви, навіть були пахучі тістечка у формі гномиків і пиріжки.
В плиті палав вогонь, а біля ящика з дровами стояв кінь і легенько бив копитом. Пан Нільсон вистрибував по ялинці поміж чарівними ліхтариками.
— Я хотіла зробити з нього різдвяного ангела, — сердито сказала Пеппі, — та хіба його втримаєш на місці!
Томмі й Анніка захоплено дивилися на ялинку.
— О Пеппі, — врешті мовила Анніка. — яка вона чудесна! Як ти все це встигла зробити!
— Я дуже працьовита, — відповіла Пеппі.
Томмі й Анніка відчули себе страшенно щасливими, і їм стало весело, як ніколи.
— Я такий радий, що ми повернулися до вілли "Хованка", — сказав він.
Діти посідали до столу й заходилися їсти шинку, кутю, ковбасу, тістечка, і все їм було смачніше за банани й плоди хлібного дерева.
— Але ж сьогодні зовсім не святвечір, Пеппі, — сказав Томмі.
— Святвечір, — відповіла Пеппі. — Календар вілли "Хованка" трохи відстає. Треба покликати майстра, щоб його полагодив.
— Ой, як добре, що він відстав! — зраділа Анпіка. — Так ми відсвяткуємо різдво. Хоч і без різдвяних подарунків.
— Добре, що ти мені нагадала! — сказала Пеппі. — Я зовсім забула про них. Шукайте їх собі самі.
Томмі й Анніка аж зарум'яніли з радощів. Вони відразу кинулися шукати подарунків. У ящику з дровами Томмі знайшов пакуночок з написом: "Для Томмі". В ньому була гарна коробочка з фарбами. Під столом Анніка помітила їнший пакуночок, із своїм ім'ям, в ньому була загорнена чудова червона парасолька.
— Я візьму її з собою, коли ми знов поїдемо на острів Химерію, — мовила вона.
Біля витяжної труби над плитою висіло ще два пакуночки. У них виявились іграшкова машина для Томмі й ляльковий сервіз для Анніки. На хвості в коня також висів пакуночок, а в ньому був будильник для Томмі й Анніки до їхньої кімнати.
Коли Томмі й Анніка знайшли всі подарунки, вони міцно обняли Пеппі. Вона саме стояла біля вікна й дивилася на снігові кучугури в садку.
— Завтра збудуємо собі снігову хатину, — мовила вона. — І вечорами засвічуватимемо в ній свічку.
— О, справді збудуймо! — зраділа Анніка.
Їй дедалі більше подобалося вдома.
— А ще я думаю, чи не спорудити нам снігову гору від гребеня даху до кучугури внизу, — сказала Пеппі. — Я хочу навчити коня кататися на лижвах. От тільки не знаю, скільки йому треба лижв — чотири чи дві.
— Ой, як нам завтра буде весело! — вигукнув Томмі. — Яке щастя, що ми повернулися додому на зимові канікули!