Виховати й підтримати в мирні часи готовість на найстрашніше – ось що значить "бути ГОТОВИМИ" виконати свій обовязок. Без сього не варті нічого ніяка релігія, ніяка одиниця, ніякий нарід.
Що таке сила характеру?
Се значить дбати за справу, не за себе. За те, щоб дати "мата", а не, щоб стратити найменше "хлопців". Коли льордові Кіченерові донесли, що післаний розсаджувати одну гору транспорт динаміту вилетів в повітря разом з поручником, що його провадив, Кіченер запитався: "скільки, отже, матеріалу потребуєте ви ще?" Він зареагував инакше, аніж реагувала до недавна ще наша преса на червоний терор за Збручем; для якої безумством був навіть протест проти терору, бо стільки хат піде ще з димом, стільки буде нових жертв... "Гуманність – казав Айнзідель, – не коштує нічого, а звільняє нас від всіх тяжких зобовязань думки і чину"6). Гуманність – се оправдання для лінивства думки, для безхарактер-
____________
5) Emile Male – Le Martyre dans l’art de la Conte reforme "Revue de Paris" 15 II 1929.
6) W. v. Einsidel – Metamorphose des Burgers.
57
ности. Оскільки знаю – не збудовано нею досі ні одної держави.
Що є сила характеру?
Се вміння володіти собою. Хто читав колись про кораблі-пастки підчас великої війни – той знає, що се значить – панувати над собою. Той знає про се, хто читав про подвиги Farnborough воєнного корабля, укритого під прапором торговельного; якого завданням було – підставляти свої боки німецьким "У-ботам", аби, звабивши їх до себе, затопити схованими гарматами... Той знає, скільки нелюдсько-зимної крови треба мати, щоби з знищеним мотором, поламаними щоглами напів перебитою залогою – ждати безчинно підходу ворога, чекаючи його, або смерти, коли одна мінута неспокою коштує життя... Панувати над собою, се – не як варвар, з якого сміявся Демостен, що в бійці лише хапається за ударене місце, нездібний "вичитати грозячий удар з очей противника, нездібний заслонитися заздалегідь від нападу"... Се; з зимною кровю – вміти орієнтуватися, звідки прийде найблизший удар, се – вміти передбачати тяги противника і їм запобігти, як японці в ніч розпочаття війни в Порт-Артурськім рейді, як Нельзон під Копенгагою. А всі вони, особливо англійці, могли доконати всього тому, що змалку заправлялися в силі характеру, вчилися розраховувати далекосяглість своїх поступків, силу своїх рухів, та прецізійність – передусім в спорті і в змаганню. Звідти, з плекання характеру – виріс їх патріотизм.
Що є сила характеру?
Се, нарешті, вміти дивитися на життя, як на гру; не бути по хамськи втішеним по виграній, і по хамськи пригнобленим по про-
58
граній, завше всяку небезпеку зустрічати сміхом… Прикладом того мужнього відношення до сваволі долі, служить упокорена, але сильна духом Німеччина. Недавно в Стокгольмі відбулося торжество вручення Нобелівської літературної нагороди лявреатові, знаному німецькому письменникові, Томасові Манові. В своїй відповіді дякував Ман за відзначення не своє, а – в його особі – геній німецького народу. Його мовчазний героїзм, що не скаржиться і не просить ласки, символізує Ман в постаті Св. Севастіяна, юнака, привязаного до стовпа, цілого простромленого списами й мечами, і усміхненого. "Німеччина, – говорив Ман, – через свою повоєнну поезію... зберегла свою честь: політично, бо не запалася в анархію терпіння, бо зберегла свою державу, і духово, бо здолала східну засаду терпіння получити з західною засадою форми, знаходячи в самім болю – красу"7). Красу, скажу я, глуму над даремними зусиллями противника, красу афірмації життя, не зважаючи нінащо, красу піднесення ідеї над тваринний біль, красу вірности свому Богові до кінця. З Євангелії знаємо, що ся вірність, що каже перетерпіти до кінця — се запорука воскресення... Не тільки одиниць, але її народів.
Що є сила характеру?
Се є наставлення душі, оспіване в однім сильнім вірші Редярда Кіплінґа, який, як не поет, віддаю прозою:
Коли ти можеш бачити зруйноване діло цілого свого життя
І без слів взятися будувати його на ново,
Або за одним ударом – стратити виграну сотки партій
Без ні одного порушення і ні одного зітхання…
_____________
7) Berl. Tagbl. 1929 №591.
59
Коли ти можеш бути коханком, не шаліючи з любови,
Коли ти можеш бути сильним, не перестаючи бути ніжним…
Коли ти можеш любити всіх приятелів як братів, але
так, щоб ніхто з них не був всім для тебе,
Коли ти вмієш розважати, спостерігати й пізнавати,
Не стаючи ніколи скептиком, або руїнником,
Мріяти, та не даючи твоїй мрії стати твоїм паном...
Коли ти потрафиш бути суворим, не впадаючи ніколи
в лють,
Коли ти вмієш бути відважним, а ніколи безросудним,
Коли вмієш бути добрим; коли ти вмієш бути мудрим,
Не стаючи моралізатором, ні педантом,
Коли ти вмієш зберегти свою відвагу і не стратити голови,
коли всі инші довкола тратять її, —
Тоді князі, боги, щастя і перемога, стануть на віки твоїм
вірними рабами,
Тоді ти станеш людиною...
А з людей, не з ганчірок чи опудал, складається нація. Хто не виховає людини, не виховає народу, не виховає патріотизму. Твори Кіплінґа, каже французький критик Бріон, більш помогли затягати охотників до бритійської армії в Індії, аніж обіцянки вербункових капралів. Не капралі, не зовнішна принука, не мус, викували англійську націю, лише Кіплінґи, які прищеплювали молоді смак пригод, життя повного небезпек на далеких шляхах, за далекими морями. Хто виховував характер бритійця, творив Велику Британію.
Хто викаже силу характеру в дрібнім, викаже її й у великім. Витревалий в щоденнім життю, буде витревалим і тоді, коли доля поставить його в становище Клємансо... Хто вміє "бути готовим" в щоденнім життю, той буде ним і тоді, коли стане Черчілем. Хто в малих справах ставить на свойому, той не злякається перешкод і у великих, І як Лютер, який готовий був їхати на диспуту
з противниками, хочби, казав він, зустріли його
60
там стільки тисяч чортів, скільки було черепиць на дахах у Вормсі... Твердо йти своєю життєвою дорогою може тільки нація людей великих характерів. Суспільність безхарактерна, навіть при сприяючих обставинах, навіть при чужій допомозі, не створить нічого. Завше перекидатиметься від захвату до розпачі, тратитиме голову по перших невдачах, переоцінюватиме силу перешкоди, а не довірятиме власній, хочби й як "свідома" була свого "ідеалу"... Вашінгтон, О'Коннель не мали спершу сеї "свідомости": обидва були довший час патріотами метрополії. Але їх характер, витревалість йти раз обраним шляхом до найдальших консеквенцій, почуття чести, впертість, помогли їм довершити їх діло (про яке спершу навіть не думали) в становищі, в якім "свідомі" відразу свойого "ідеалу" безхарактерники стараються його вихитрувати, вижебрати, вичарувати, або вимолити, щоби наприкінці зрадити... Сама "свідомість" не поможе, ні сам запал. Великі річи стоять в сім світі твердими характерами, бо й світ сей не є мягкий.