Патетична соната

Сторінка 14 з 16

Куліш Микола

А н д р е (серйозно і твердо). Так.

М а р и н а . Ну, а за Україну чом лицар промовчав?

А н д р е. Обминемо!

М а р и н а (іде і гостро, допитливо дивиться йому в очі — жартує чи ні). Україну?..

13

З ґанку Пероцьких падає додолу жовто-блакитний. Хто його скинув — не видно. Натомість має трикольоровий. Хто його чіпляє — не видно.

VI

1

На вулиці Пероцьких рух. Біля дому збирається публіка. Святочний гомін, вітання — найбільше дами. Цвітуть парасольки. Од церков пливуть урочисті дзвони.

Д а м а. Варваро Михайлівно! Здрастуйте, милая! Друга. Не здрастуйте, а Христос воскрес! Перша. Аж тепер я зрозуміла, як він, бідненький, зрадів, коли воскрес!

Ч о л о в і к д р у г о ї (Зіньчин гість). І все ж таки, рівняючи до більшовиків, його мучили люди!

П е р ш а. Ах, не кажіть! Я сама була ці три дні немов у домовині.

Д р у г а. Милаяі Я була труп!

Ч о л о в і к п е р ш о ї (теж Зіньчин гість). Так! Вони загнали нас у льохи, вони хотіли зробити з нас трупи, а з наших домів — домовини, але дуже дивно, що їх за це думають судити, як людей!

Д р у г а. Хіба ще мають судити?

З і н ь ч и н г і с т ь. Уявіть собі — перед тим, як розстріляти, думають іще судити.

П р о ф е с о р. Знов лібералізм! Знов реформи!

2

Четверо несуть на носилках О в р а м а. Побачивши натовп, він командує на носіїв:

— Ножку, носії! Мене зустрічають парадом. Ать-два! Лєвой! Запевай пєсню!.. Не хочете? Ну так я сам... (Співає приспів з відомої солдатської пісні).

Ой люлі, ой люлі да —

Я вам песєнку спою.

Смир-но! Одвічай, як пролетаріатові! Здорово, буржуазія! Дякую за царську зустріч!

В и г у к и. Який цинізм! Яке нахабство!

О в р а м. А тепер виносьте мене на престолі

В и г у к и. Як він сміє!

— Заткніть йому рота!

Одна дама хоче штрикнути його в очі парасолькою. Не попадає.

О в р а м. Ах ти ж... Какєтка!

Друга намагається.

Киш, чорне вороння! Я ще не труп. Складіть ваші парасольки. Чи, може, думаєте ревбурю під ними перестояти?

З

Несуть його в зал. Там жде на нього суд.

Голова каже до публіки промову.

— Панове! Сьогодні ми судимо тайного чекіста. Він нас судив по підвалах, здебільшого вночі, без свідків, ми його виносимо на денне світло і на ваші очі. Цей суд ми робимо публічним, навіть широко народним. Більше — ми, позвавши сьогодні на суд більшовизм, даємо йому можливість захищати свої криваві доктрини публічно. Ще більше — ми даємо кожному в цім залі право сказати своє слово за чи проти злочинця. Статую Феміди, символ загальнолюдського суду, що її закопав був більшовизм, ми знову одкопуємо і ставимо на цей стіл. (До Оврама). Підсудний! Ваше ім'я?

О в р а м. Оврам чи Яків — не все одно? Вам же не ім'я розстрілювати!

О в р а м. Ваша професія до ЧК? Оврам. Лазив по тій землі, по якій ви їздили. Голова.Ав ЧК? Оврам. Та, яку ви визначите. Голова. Скільки вам років? Оврам. Від народження тридцять, до смерті — ви краще знаєте, хоча й я не гірше знаю. Голова. Ви більшовик? Оврам. Половина. Голова. Себто?

О в р а м показує на себе.

Ноги не мають значення. Ви більшовик. Тепер скажіть, чому ви не відступили разом з більшовиками, а залишились тут?

О в р а м. Раз ноги не мають значення, то й питання не має значення.

Г о л о в а. Ви хочете скласти провину на ноги!

О в р а м. Навіщо, коли винні ваші голови.

Г о л о в а (шляхетно розводить руками). Ми?

О в р а м. Якби не заварили війни, де одбито мені ноги, я б оце одступив з більшовиками.

Г о м і н. Яке нахабство!

— Цинізмі

Г о л о в а. А от нам відомо, що ви зостались тут на тайні вивідки, за шпигуна. Що ви на це скажете?

О в р а м. А яку ще можна найти роботу за вашого панування? Не стану ж я вішати або вішатися!

Г о л о в а. Але ви не від того, щоб вішати нас... (Викликає). Свідок генерал П е р о ц ь к и й!

П е р о ц ь к и й встає.

Ваше превосходительство, ви маєте слово.

П е р о ц ь к и й. От у це вікно я побачив, як прийшов той — О д н о о к и й і ще двоє, — один у кудлатій шапці. Цей безногий стирчав біля ніг, — і показав, де я живу і де, певно, заховався Ж о р ж и к. Потім я стояв біля чужого вікна і бачив, як О д н о о к и й вів Ж о р ж и к а. Мій хлопчик, панове, плакав. Ловив у нього руку, щоб поцілувати, а він Ж о р ж и к а одштовхнув. Я не міг більш бути в інкогніто. Я скомандував: на мєстє!.. Мерзавець, стой! Він націлився в мене. Ви розумієте?.. Але набігли другі, не дали й повели мене в їхній штаб.

Г о л о в а. Що ви бачили в їхньому штабі?

П е р о ц ь к и й. Кошмар! Уночі до мене в камеру всадили монаха, і він цілу ніч молився. По-вкраїнському. Ви розумієте, панове! Він не давав мені спати. Між іншим, цей монах мені сказав, що безногий інквізитор забиває гвіздки в погони і за це бере великі гроші. Він себе на все життя забезпечив.

Г о л о в а. Ти забивав гвіздки в погони?

О в р а м. Нащо в погони, коли краще в такі лоби забивати!

П е р о ц ь к и й. Він себе забезпечив!

О в р а м. Так точно. Я себе забезпечив так, що скоро вже не буду безногим жити. Мене до самісінької смерті на руках нестимуть.

Г о л о в а. Ви виказали на Жоржика? Як це вийшло?

Десь з публіки виткнулась 3 і н ь к а:

— Я скажу! Я можу посвідчити — можна? (Показавши на Оврама). Я буду проти нього свідчити, їй-богу! Дозвольте?

Ще суд не похватився, як вона вже почала.

Боже! Виказати на Ж о р жика, на неповинного анголика — це злочин, якому міри нема! Як тільки (на Оврама) міг він це зробити! Жоржика, милого хлопчика, що любив шоколадки. Богу молитися, голубів стріляти, навіть мене любив... Пам'ятаєте, він під час маніфестації з даху вистрелив? То він у голуба стріляв, та випадково попав у чоловіка.

В залі похвальний гомін.

Анголик у голубка вціляв. Я знаю про це так, як і про те, як на нього виказано...

Г о л о в а Будь ласка, підійдіть ближче до столу.

З і н ь к а. З фронту Ж о р ж прибіг до мене, сердешненький хлопчик. Він убив одного більшовика, то за ним гналися, панове. Він так просив, щоб я казала повстанцям, що він мій братик або ж моє дитя, га? У мене серце плакало, їй-богу! Він попросив у мене шоколадку, але прийшов той, що О д н о о к и й. Він шукав їх превосходительство і дуже журився, що вони втекли. Тоді я дала Жоржикові шоколадку і сказала одноокому: бери сина! Спочатку він не повірив, що Жоржик син…