За якусь хвилину ми так щільно замотали сонного синьоморда в цупку сітку гамака, що він і лапою не міг поворушити.
Розділ 3
Не така страшна жаба, як її малюють
Я вже збирався замаскувати велетенську блакитну жабу свіжоскошеною травою й сухими гілками, та бабуся зупинила мене:
— Зачекай, спершу я хочу дізнатися, про що думає цей пузатий мухоїд.
Пильно дивлячись на потвору, що хропла на нашому квітнику, я зосередився — і раптом у мене в голові залунав противнючий, схожий на скрегіт залізних коліс, голос:
— Муха! Що може бути смачніше й поживніше?! Ось заради чого нас, найдосвідченіших воїнів, вирядили на цю небезпечну планету! Ми витратили рік часу й подолали три галактики, щоб потрапити до місця призначення! Адже наш перший бойовий десант повернувся скаліченим і вкритим ганьбою — горді синьоморди, які досі не знали жалощів до жодної живої істоти у Всесвіті, перетворилися на пришелепкуватих слабаків. Вони весь час лізли обійматися, садили квіточки, насіння яких привезли із собою, й навідруб відмовилися воювати! Тьху! Ну, нічого, головне знешкодити Соломію — це вона винайшла антижаб, і не буде їй прощення!!!
Тут думки синьоморда почали плутатися, він лише повторював подумки одне слово:
— Муха! Муха! Муха! Десять… сто… тисяча… мільйон чудових смачнючих мух!!! А ще комарі, метелики, ґедзі та бабки! Такого розмаїття делікатесів немає в жодній галактиці! Ця хирлява планетка — скарб для нашої синьомордівської цивілізації! Адже головна мета кожної високорозвиненої істоти — жерти досхочу! Кожне пузо має бути набитим! Гризь! Кусь! Гам! Плям!
Я переповів бабусі те, що прочитав у плутаних думках космічного прибульця, і вона скрушно похитала головою:
— Отже, моя наука не пішла їм на користь. Синьоморди виявилися хитрішими, ніж я гадала. А може, наші мухи їх так ваблять, що вони нехтують небезпекою і готові знову захопити Землю… Ну що ж, не можна гаяти часу, ситуація дуже серйозна, і сама я з нашими непроханими гостями не впораюся. Тобі, онучку, час збиратися в дорогу.
— А що робити з цим любителем мух?
— Залишимо його тут, він ще з добру годину спатиме, а нам треба хутко зв’язатися зі штабом ТТБ! — бабуся задріботіла до хати, а я, йдучи за нею слідом, раптом помітив, яка вона маленька й беззахисна. Мені чи не вперше стало так її шкода, що я забув і про те, що Соломія Джура, перенісшись у минуле, вмить може помолодшати й перетворитися на владного й рішучого командира секретного загону для боротьби з космічними терористами будь-яких гатунків.
— Добре, що нашого синьоморда не бачили сусіди, — по-діловому сказала бабуся, спускаючись до підвалу свого непоказного будиночка.
Ця невеличка хатина-мазанка цілком могла стати експонатом музею народної архітектури. Та коли б допитливий відвідувач зазирнув до приміщення, де ми тепер перебували, то, напевно, не втримався від здивованого зойку — на стінах тьмяно світилися величезні монітори, окреме місце займали пульти управління й зв’язку з членами ТТБ. Бабуся Соля приклала вказівний палець до одного з пультів, і на екрані спалахнула карта зоряного неба.
— Гаразд, зараз я подивлюся, звідки цей синьомордик узявся… Ой, лишенько, варто було на годинку відволіктися, щоб зварити абрикосове варення, як ці бузувіри увійшли в нашу стратосферу! Оцей, що так необачно проковтнув муху і відключився, певно, їхній розвідник. І, гадаю, їх сюди незабаром прибуде чимало… — бабуся скрушно похитала головою, а тоді зосередилася, скинула з голови квітчасту хустку, яку завжди носила, пораючись по господарству, й умить перевтілилася.
Тепер за пультом надсучасного комп’ютера сиділа Соломія Джура — видатна винахідниця, президент Таємного Товариства Боягузів, готова вже вкотре рятувати Землю від катастрофи. І часом у мене просто язик не повертався називати цю владну жінку з рішучим виразом обличчя бабусею. Вона також, ніби забувши, що якісь п’ять хвилин тому лагідним голосом пропонувала мені поїсти борщу з пиріжками, наказала:
— Климе, ти вирушиш просто зараз! Відремонтований часоліт стоїть у коморі, залетиш до наших хлопців на Червоне море — ось тобі навігатор із точними координатами приземлення. Жук і Заєць сьогодні там виступають на змаганнях із фрідайвінґу і, здається, перемагають. Але доведеться їм трохи відволіктися від спорту — зараз є справи важливіші. І пам’ятай — не така страшна жаба, як її малюють…
Бабуся спершу прискіпливо оглянула мене, перевірила, чи не забув я ПУПС — Похідний Універсальний Просторовий Сканер, а потім усміхнулася своєю найлагіднішою усмішкою і по-змовницьки підморгнула.
Розділ 4
Червоне море сьогодні синє
Якщо ви думаєте, що часоліт, винайдений моєю бабусею, схожий на ті сяючі суперсучасні боліди, що їх показують у фантастичних фільмах, то глибоко помиляєтесь. Коли я увійшов до комори, то побачив крихітний жовтий автомобільчик, що носив горду назву "Запорожець". Уявити, що це і є славетний апарат, здатний в уламок секунди перенести тебе в будь-яку точку Земної кулі, та ще й стрибати в часі, мов скажений кенгуру (іноді часоліт "глючив", адже бабуся постійно його вдосконалювала, і це призводило до деяких незручностей), було просто неможливо.
У цьому й полягала хитрість — замаскований під стару, потрібну хіба що збирачам металобрухту бляшанку на іржавих колесах із "лисою" гумою, наш часоліт не привертав до себе уваги і міг спокійнісінько стояти в садибі старої пенсіонерки, якою всі, крім членів Таємного Товариства Боягузів, вважали мою бабусю Солю.
Я приклав долоню до кумедної ручки керування, схожої на картоплину. Машинка тихо загула, вібруючи всіма своїми старечими частинами, і я почув знайомий механічний голос:
— Радий вітати вас на борту часольота, шановний Климе Миколайовичу!
— Привіт! — радісно озвався я, пригадавши, зі скількох безнадійних ситуацій вирятував мене цей робот-інструктор, якого моя видатна бабуся завбачливо вмонтувала у свій часоліт.
— Чи готові ви до переміщення? — так само ввічливо і спокійно запитав голос.
У мене по спині побігли мурашки, і то був зовсім не переляк — його я позбувся ще під час першого нападу синьомордів на нашу планету. Просто я відчув ознаки пригодоманії — чудової хвороби, яка змушує нас кидатися сторч головою у вир небезпечних та несподіваних авантюр.