— В лісі за Бєллпойнтом, як тільки ви залишили нас. ^Вам обом просто пощастило, ви поїхали якраз вчасно.—
Він усміхнувся і розповів стисло всю історію, зробивши кілька іронічних зауважень щодо керування, яке було несправним.
Розповідаючи, він пильно стежив за нею, а вона дивилась на нього з виразом чи то болю, чи то страху. Ні, її погляд не виявляв інтересу і співчуття до замислів її друзів чи хазяїв, якщо вони справді були її хазяями. її подив був таким щирим, зворушливим, переконливим, що обеззброїв його. Він не міг примусити себе повірити, що вона причетна й до цього. Як казав Блаунт, вона най-скоріше була саме знаряддям у чужих руках. Мабуть, вона сама була безпорадна або не знала, до яких меж можуть дійти її підступні друзі. Очі її дивилися тривожно, сумно. Вона здавалася, як ніколи раніш, кволою, розгубленою, і це, не збільшивши його пошани до неї, пом'якшило його ворожість. Він відчув, що тепер_міг би навіть захопитися нею. Разом з тим-він подумав: її можна привабити настільки, що вона буде йому допомагати. Він має на неї вплив, а це вже дещо важить. Він змалював подію детально, з усією жвавістю, на яку був здатний, даючи їй відчути, що він і Блаунт були на волосинку від смерті. їй, як видно, стало погано, і вона незабаром вийшла з-за столу. Грегорі подбав про те, щоб було цілком ясно, що незнайомі, які зустріли їх у лісі, знають усі подробиці пригоди і запропонували свої послуги як свідки в разі, якщо це буде потрібно.
— Але ми не збираємось нічого починати, — весело сказав він, — принаймні зараз.
Саме при цих словах вона дуже-зблідла, змінилась на виду і вийшла з кімнати.
Чи то завдяки цій розмові, чи самій події, чи обставинам, з нею пов'язаним, про які Грегорі нічого не. було відомо, тільки діяльність його супротивників ніби ущухла. "Блакитний гончак" більше не вдирався в їхнє життя.
Місіс Скелтон викликали на кілька днів до міста в справах, а вслід за нею і містера Даймондберга, того самого, "що по галантерейній лінії", як називав його Блаунт. За ввесь час свого перебування в готелі містер Даймондберг ні разу в присутності інших не підійшов до них. Місіс Скелтон невдовзі повернулася, як завжди, весела й життєрадісна, а тим часом Імоджін постаралася здружитися з Грегорі, і це обіцяло деякі зміни. Вона поводилася значно вільніше, безпосередніше і привітніше, ніж раніш. Вона проводила з ним більше часу, усміхалася, жартувала і все ж, як здавалося йому, була чимсь заклопотана. Внаслідок розмови, що відбулася другого ранку після пригоди, Грегорі почував себе тепер більш невимушено, більше довіряв Імоджін і сподівався, що, можливо, в недалекому майбутньому зможе поговорити з нею відверто й заручитись її підтримкою.
Наступного дня по від'їзді місіс Скелтон Грегорі й Імоджін провели рЪзом дві години підряд, і це дало їм змогу краще зрозуміти одне одного. Почалось це після
другого сніданку, коли Грегорі затримався, щоб проглянути деякі звіти. Вона підійшла і стала біля нього.
— Що ви робите? — спитала вона.
— Звіряю деякі дані, — загадково відповів він,'з усмішкою глянувши на неї. — Сідайте.
Вони розговорилися, спочатку про місцевий тенісний матч, а потім торкнулися роботи Грегорі, про яку він розповів коротко, зауваживши, що Імоджін, як видно, все це знає, в усякому разі, повинна знати.
— Чому про все, що стосується вас, ви говорите зі мною в такому тоні? — спитала вона його по короткій паузі. — Ви говорите так дивно, наче про ваші справи я знаю щось таке, чого мені не слід знати.
— А хіба це не так? — спитав він, похмуро дивлячись на неї.
— От і знову! Що ви хочете цим сказати?
— Ви справді потребуєте моїх пояснень? — почав він різко і глузливо. — Наче ви самі не знаєте! Можна подумати, що ви навіть і не чули, наприклад, про Юніон-банк? Або про містера Суейна, його президента? Чи про містера Тілні, чи про містера Мірсе, касира?
При згадці цих імен, так само як і при згадці пригоди з автомобілем, в її очах щось мигнуло, як в об'єктиві фотоапарата в ту мить, коли клацає затвор, тільки цього разу вона не виявила ніяких ознак розгубленості чи хоча б збентеження. Вона здавалася зовсім спокійною і врівноваженою, лише на щоках з'явився ледве помітний рум'янець. Вона трошки розкрила pot і зобразила подобу усмішки.
— Юніон-банк? Містер Суейн? Містер Тілні? Про що ви говорите? — вперто сказала вона. — Хто такий містер Суейн і що це за Юніон-банк?
— Слухайте, міс Керл, — сказав він повчально й сердито, — якщо ви хочете, щоб я надалі зберіг до вас трохи пошани, перестаньте брехати. Ви дуже добре знаєте, що я маю на увазі. Ви прекрасно знаєте, хто такий містер Суейн і чому він виїхав з Істріджа. Ви також знаєте містера Даймондберга, хоч ви й казали протилежне — і якраз після того, як гуляли з ним по дюнах три тижні тому, я бачив вас. Ви, мабуть, уже забули про це?
При цих словах вона ледь помітно здригнулася. Уся її байдужість зникла,, очі витріщились, а щоки і шия в неї густо почервоніли, На мить якась жорстокість з'явй-лася в її обличчі, але відразу змінилася виразом безсилля і збентеження. Здавалось, вона була дуже розгублена і майже ладна визнати свою провину.
— Ах, містер Грегорі, — кволо заговорила вона благальним голосом, — ну що ви говорите! Повірте, я не маю ані найменшого уявлення про те, що ви хочете сказати, і прошу вас, не розмовляйте зі мною в такому грубому тоні. На мою думку, ви самі не знаєте, що говорите, і, в усякому разі, нічого не знаєте про мене. Очевидно, ви мене сплутали з кимсь і *з чимсь, чого я зовсім не знаю. — Вона зробила порух, наче зібралася йти.
— Одну хвилинку, — різко промовив він, — не кваптеся йти і вислухайте мене. Ви знаєте, хто я такий і що саме я роблю. На свій страх і риск я організував агентство і веду розслідування, щоб припинити панування в нашому місті політичної шайки, і в мене є сила доказів, які цієї осені можуть завдати містерові Тілні, мерові та ще декому багато неприємностей; води знають про це, і цим пояснюється ваша присутність тут. Містер Тілні зв'язаний з мером і був нерозлучним другом вашого друга Джека Суейна. Даймондберг і місіс Скелтон тепер працюють на нього так само, як і ви. Ви думаєте, я не знаю, що Каслмен і його приятелі орудують разом з вами і з місіс Скелтон, з Даймондбергом і з вашими "маклерами", і що цими днями Каслмен намагався налетіти на нашу машину і вбити мене, і що весь час, поки я тут, за мною стежать і шпигують; адже це так, і я знаю це і дітрохи не помиляюсь, в тому числі й щодо вас, — і він злобно подивився на неї.