Партизанська іскра

Сторінка 15 з 23

Гончар Олесь

— Ні, я тут битиму їх. Індивідуально.

— Один у полі? Пугач промовчав.

Мерзлякувато щулячись від холоду, полонені один за одним забродять в зашерхаючу річку, кидаються вплав на той бік.

Пугач залишається самотньо стояти на валуні. Хлопця, видно, мучать якісь неодв'язні сумніви.

— Хотів би я знати,— каже він, похмуро дивлячись на річку, за якою в степу вже зникають полонені,— Синюха це чи не Синюха.

Ніч. У хаті Гречаних збираються найближчі Пар-фенові друзі перед виходом на завдання. Біля печі на соломі сидять, не роздягаючись, Вайсман, Дмитро Попик, Кравець, Бурятинський... Бурятинський курить. Всі зосереджені, серйозні. Парфен, одягнутий з лижний костюм, саме взувається. Мати його — Лукія Кіндратівна — стоїть над ним, присвічує йому каганчиком.

Вікна в хаті старанно позатулювані. Чути, як надворі виє хуртовина.

Лукія Кіндратівна (сумовито). Я вже тебе й не питаю, сину,— куди? — щоб не закудикувати, щоб не перешкодити вашому ділу,..

П а р ф е н. Та яке там діло, мамо... На станцію йдемо, до товариша на іменини...

Лукія Кіндратівна. Іменини... хай будуть іменини. Коли ж тебе додому ждати?

Парфен. Ви тільки не турбуйтесь, мамо. Може трапитись, що ми там і заночуємо.

Лукія Кіндратівна. Надворі таке піднялось... А ви проти ночі... Може б, ти батькову ватянку піддягнув?

Парфен. Ні, з мене светра досить. Мені треба, щоб і легко, і тепло... (Встаючи). Хлопці, я готов.

В цей момент двері відхиляються і з сіней до хати заглядає запорошений снігом Карно Данилович.

Карно Данилович. Парфене, тут ще до тебе...

Парфен (здивовано оглянувши товаришів). Ще?

Карпо Данилович. Семко прийшов. Пугач Семко.

Хлопці вражено перезирнулись. Парфен. Так чого ж він топчеться там, у сінях? Карпо Данилович (у сінях). Заходь. Заходить обвіяний снігом, по-жебрацьки обшарпаний Семко Пугач.

— Здорові були.

— Здоров.

Деякий час вони — Парфен і Семко — стоять мовчки, зустрівшись поглядами і немовби вивчаючи один одного. Ждуть, поки мати, накинувши хустку на плечі, зникає, услід за батьком, у сінях.

Парфен (суворо). Ну, де був?

Пугач. Де був, там уже нема...

Кравець (підводячись разом з іншими хлопцями).

Ти з нами загадками не говори! Тебе питають — де був?

Пугач. Ви тільки без крику... Не лаятись я до вас прийшов. Так, ваша правда була. Тепер я це зрозумів... Бачите, який оце? (Трусить лахміттям). В степу я був, один, як той козак Голота... Важко одному, ох, важко... Сирі качани гриз, у скиртах звіриною спав...

Бурятинський. Аж поки оце снігом тебе звідти не викурило?

Пугач. Не смійтесь... Який там не є Пугач, але він і там, на глухих степових дорогах, про свій обов'язок не забував... {Розв'язавши торбу, він підходить з нею до стола). Ось вам мої трофеї! Приймайте!

Широким жестом він кладе на стіл прострілений офіцерський кашкет.

— Фашистського офіцера серед поля з мотоцикла збив... Оце його кашкет. А це його документи... (Викладає на стіл документи). А це його "вальтер". (Кладе на стіл револьвер).

На присутніх все це, видно, справляє враження. В Бурятинського розгорілися очі.

— Ні, ти таки там недаром свої качани гриз! Вайсман, розглядаючи пробоїну на кашкеті показує її

Гречаному.

— Попав як, га? За одне таке попадання я б йому... кару пом'якшив.

Гречаний стоїть, щось обдумуючи. Пугач з помітним хвилюванням жде його слова.

— За самовільну твою відлучку, за твою оцю махновську розхристаність,— звертаючись до Пугача, повільно каже Гречаний,— мусили б ми тебе зараз судити отут суворим партизанським судом... Одначе на цей раз...

Бурятинський. Давайте спишемо. Дмитро Попик. Не слід би. Вайсман. Ая списав би... За рахунок його крученої індивідуальності.

Кравець. Але востаннє.

Гречаний. Такий у нас день сьогодні, такий настрій, що — хай.

Пугач (схвильовано схопивши зі стола револьвер, простягає його Гречаному). На! Візьми, Парфене... На знак відновлення нашої дружби!

Парфен бере револьвер. По відкритому хлоп'ячому його обличчю помітно, що подарунок йому подобається.

Парфен. Дякую. А кашкет та документи заховай...

Пугач (згортаючи в торбу свої трофеї). Це ще нам теж може пригодитись... (До хлопців). Ви, бачу, кудись зібралися, хлопці?

Кравець. Зібралися.

Пугач. Невже на завдання?

Гречаний. А чому — невже?

Пугач. Ех, пішов би і я оце разом з вами!..

Гречаний. Ні, ти приводь уже себе в порядок. І ще одно. Чим ти жандармам поясниш свою відлучку з села?

П у г а ч. А я до них не піду. Я три дні тепер на печі в гарячому просі відлежуватимусь.

Гречаний. А все ж таки — як спитають?

Пугач. Скажу, що до тітки в Балту ходив.

Гречаний. Завдав же ти, Семку, і нам, і собі клопоту... Ми на тебе тут так лютились, що якби під гарячу руку попавсь!.. (До хлопців). Ну, пішли.

В доброму настрої вони один по одному виходять з хати.

— Щасти ж вам, сину,— чує Парфен із темряви голос матері. Хурделить надворі. Сипучим снігом б'є хлопцям в обличчя. Край садка серед заметілі вони розминаються: Пугач іде в один бік, Парфен із хлопцями — в другий.

Зимовий сонячний ранок. Базар у Врадіївці. Над усім базаром панує пронизливий голос якогось вояки, що кинувся в торгівлю:

— Камінці до запальничок! Запальнички до камінців! В молочний ряд з незалежним виглядом заходить

шеф місцевої поліції Антон Щербак. Мовчки заглядає в один глечик, в другий. Нарешті бере в якоїсь тітки горнятко з ряжанкою і, відставивши ногу, нахильці п'є. Напившись, втерся, рушає далі.

— А гроші? — запитливо кидає йому тітка вслід. Поліцай обернувся:

— Які ще гроші? За що?

— А за ряжанку!

— Я відроблю...

Розмахнувшись, щосили оперізує тітку натаєм по плечах.

Тітка, присівши, голосить.

В іншому місці йде замухришкуватий солдат з вогнегасником.

— Кому вогнегасник! Кому вогнегасник! — натужно, з циганським акцентом викрикує він.

Мимо нього якраз проходить з авоською Даша Дяченко.

— Купи вогнегасник, панінко! — пристає до неї румун.— Дешево віддам!

— Пане легіонере, нащо він мені? — всміхаючись, кидає на ходу дівчина.— Та й малий він у вас: ним не те що полум'я, іскри доброї не загасиш...

І, привітно махнувши солдатові рукавичкою, зникає в натовпі.

В ряду між жінками Поля Попик продає віники. До неї наближається Щербак. Вродлива дівчина, видно, привернула його увагу.