Гречаний. Або про те, якими батареями краще поліцаям зуби окисляти...
Вайсман. "Кодимка"... хм... Це що — новий сорт якийсь?
Дмитро. Навпаки, дуже старий, ще, може, діди наші та прадіди його вивели. Раніш ця пшеничка, брат, "панувала в наших краях, а потім якось занедбали її, потроху-потроху та й зовсім вивелась... А от якось перед війною взявся наш дядько Павло хату перекривати. Рве стріху, скидає старий околот додолу, аж тут саме секретар ерпека їде. Зупинив машину, підійшов до околоту, став з нього один по одному колоски вибирати... "О, та це ж у вас, дядьку, хата "кодимкою" вкрита! — І до нас, до дітлашні: — Юні натуралісти, доручаю оце вам; переберіть гарненько ввесь оцей околот, та так, щоб ні зернина не пропала..." Пам'ятаєш, Парфене, ми з тобою тоді триста зерен навиминали!
Вайсман. Ну, а потім?
Дмитро. Потім на пришкільній ділянці висіяли, звідти на колгоспну сортоділянку перенесли, і так пішло. Це вже в нас ого-го скільки насіння було б, якби не війна...
Парфен. Знаєте що, друзі, снопик оцей — єдине, що в нас залишилось від нашого колгоспного багатства. На сортоділянці під час боїв "кодимка" загинула, і ніде її тепер нема, як оце тільки в нас.
В а й с м а н. О, так це ж цінність яка!
Маруся. Треба її зберегти!
Кравець. До приходу наших... Обов'язково.
Парфен. А це ми ось Дмитрові по лінії комітету доручимо.
Бєлічков. Пильнуй, брат! Весною ще, може, й посіємо...
Бурятинський. А що? Виженемо варварів, і посіємо!
В цей час чути з вулиці удари бубнів, п'яні весільні югерегуки.
Кравець. О, пан Романюка їде! Стару молоду везе!
М а р у с я. Ба як з гуками, з дзвоном, з циганськими бубнами. (Жартома обіймаючи Бурятинського). Коли вже ти мене, Андрійку, з бубнами по селу прокатаєш?
Бурятинський (їжакувато). Ти не смійся!
Поля. Казав же він тобі, що солом'яний парубок золоту дівку бере.
Бєлічков (дивлячись у вікно). Гляньте на того жениха: в нього вже й ніс посинів.,.
Бурятинський. Сказано ж — не надовго старий жениться.
Кравець (у тон прислів'ю). Як не сказиться, то повісимо.
Промчало весілля, стихло.
Гречаний. Пора б починати... Але що ж це Пугача нема?
Бєлічков. А він знає? Поля (з серцем). Знає. Гречаний (до всіх). То як?
Бурятинський. Семеро одного не ждуть. Починай.
Гречаний^до Дмитра, вказуючи йому кивком на двері). Як там твій патруль?
Дмитро. Мама на варті. Вважаю, що цього досить.
Гречаний. Кращих вартових, ніж наші мами, справді навряд чи знайти. Отже, починаємо засідання, товариші. Вчора через Володимира Степановича нам передано дуже важливе доручення, може, найважливіше з усіх, що були досі: приступити до організації диверсій на залізниці, зокрема на перегонах Врадіїв-ка — Кам'яний Міст і Кам'яний Міст — ЗГолта... Це завдання ставить перед нами підпільний обком КП(б)У і Український партизанський штаб.
Зненацька відчиняються двері, заходить Пугач. У нього змучений вигляд, наче він ніч не спав. Всі, примовкнувши, ждуть, що він скаже.
Пугач. Я прийшов вам сказати...
Гречаний. Ти краще скажи, чому ти запізнюєшся. Дисципліна для тебе не існує?
Пугач. Товариші, у мене є одна пропозиція. (До Гречаного). Дозволь.
Гречаний. Говори.
Пугач. Я пропоную провести чистку організації. Всі здивовано переглянулись.
Гречаний. Чому — чистку? Якщо хтось персонально з членів організації викликає в тебе заперечення — скажи.
Пугач (нервово). Не в тім річ!
Гречаний. А в чім же?
Пугач. Провалу не хочу — ось у чім! За масовістю погнались, розрослися, розбухли, а про те забули, що кожен день під смертю ходимо.
Кравець. Ти жу нас герой — чи тобі смерті боятись?
Пугач. Смерті я не боюсь, але й провалу не хочу.
Бєлічков. А хто його хоче...
Пугач. Де ярмарок, де кагал — там провалу з дня на день жди. Замахнулись на всю Первомайщину, настворювали всюди груп та ячейок, а користі з того? Хіба вузьким колом, оце скільки нас тут є, ми менше зуміли б зробити?
Гречаний. То що ж ти пропонуєш? Розпустити організацію?
Пугач. Саме так, розпустити! Звільнитися від баласту, зоставити юдин лише комітет, бойове ядро. Кравець. А тоді?
П у г а ч. А тоді за зброю і в рейд! Доки нам сидіти в цій Кримці? Я задихаюсь тут!
Гречаний. Все це красиво звучить,але про одне ти забуваєш, товаришу Пугач: є сила, яка по праву нами керує, спрямовує наші вчинки, ставить нам завдання. І якщо нам сьогодні наказано діяти тут — значить, треба тут.
Д м и т р о. Та що говррити... Хіба ми його не знаєм, цього бунтаря-одиночку?
Бурятинський. З батьком, видно, знов за щось посварився, а на організації оскому прийшов зганяти.
Пугач. Не за щось, а за вас же і з батьком сварюся! Не можу я далі з тим типом в одній хаті жити! Щодня мені в душу плює, паплюжить усе, що мені дороге!
Гречаний. Знаєм, що тобі не солодко. Але організацію із-за твого старого розпускати не станемо.
Поля. Стільки труда вкласти... І тепер самих себе розпустити перед лицем ворога?
Маруся (до Пугача). Та як у тебе язик повертається!
Пугач. Не назад, а вперед вас кличу! У рейд, у степи!
Бурятинський. З вітром воювати?
Пугач (встаючи). Ну, я своє сказав. Не хочете — як хочете. Сидіть собі тут пічкурами. Тримайтеся за мамині спідниці. А з мене досить. Без вас піду! Сам воюватиму!
Люто хряпнувши дверима, він вилітає надвір.
Через деякий час постать його вже самотньо маячить у степу, далеко від Кримки. За спиною у нього торба, та сама, з якою батько його рік тому повернувся додому. Біля степової могили зупинивсь, озирнувся навкруги.
Вітер жене стернею блякле перекотиполе.
...Іде комітет. Виступає Вайсман.
Вайсман. А робимо це так: ідемо до будочника, забираємо в нього ключі, забираємо лапи...
Бурятинський. Лапи? Що за лапи?
Вайсман. А це такі лапи, що без них ти костиля, брат, не витягнеш.
Кравець. А чи не можна щоб просто цілу рейку витягти?
Вайсман. Можна. Для цього треба насамперед розболтити путя...
Гречаний. Я навіть чув, що залізничники вміють паровоз на паровоз пускати.
Вайсман. А чого ж! Недавно — он під Одесою якраз такий випадок був... Хіба ж так лобами стукнулись!
Гречаний. До цього ми ще повернемось; головне сьогодні було — виділити людей.
Кравець. На місці зоно там само покаже.