їй здавалося, що, мабуть, перше ніж звертатися до самого короля, краще буде поговорити з головою палати Ла-рені, звернути його увагу на всі ті обставини, які свідчать на користь Олів'є, і, може, збудити в ньому прихильність до звинувачуваного, яка б передалася потім судові.
Ларені прийняв Скюдері дуже шанобливо, на що вона й мала підстави сподіватися, оскільки користувалася в короля великою ласкою. Він незворушно вислухав усе, що вона розповіла про страшний злочин, про стосунки Олів'є з родиною золотаря і про його вдачу. І тільки легенька, майже лукава посмішка свідчила, що він не цілком пропускав повз вуха її скроплені рясними сльозами слова в оборону Олів'є й нагадування про обов'язок судді не бути ворогом підсудного, а й брати до уваги кожну обставину, яка свідчить про його невинність. Коли нарешті панна Скюдері, геть виснажена, втерла сльози й замовкла, Ларені сказав:
— Панно, я розумію вас. Як людину великодушну, вас зворушили сльози молодої закоханої дівчини, ви повірили всьому, що вона вам розповіла, і не можете навіть уявити собі, щоб ці люди здатні були на такий страшний злочин, та інша справа — суддя, який звик зривати машкару з нахабної облуди. Звичайно, мені не належить розповідати про перебіг карного процесу кожному, хто мене про нього питає. Я виконую свій обов'язок, і мені байдуже, що про мене хто думає. Злочинці повинні тремтіти перед chambre ardente, яка не знає іншої кари, крім вогню і крові. Але я б не хотів, щоб ви, шановна панно, вважали мене за нелюда, страшного в своїй жорстокості, і тому дозволю собі кількома словами розповісти вам про злочин того молодого лиходія, який, хвалити бога, не мине кари. Ваш гострий розум сам тоді засудить ту жалісливість, яка робить вам честь, але мені зовсім не личила б. Отже, вранці Рене Кардільяка знаходять мертвого, хтось убив його ударом кинджала. Біля нього немає нікого, крім його челядника Олів'є Брюсона й дочки. В кімнаті [33] Олів'є серед його речей знаходять кинджал зі слідами свіжої крові, який цілком відповідає розмірові рани. "Кардільяка поранено вночі в мене на очах",— каже Олів'є. "Його хотіли пограбувати?" — "Цього я не знаю!" — "Ти був із ним і не міг оборонити його від убивці? Затримати злочинця? Покликати когось на допомогу?" — "Майстер ішов за п'ятнадцять чи двадцять кроків поперед мене, я тримався віддалік".— "А чому ж ти не йшов зразу за ним?" — "Так хотів майстер".— "А нащо йому взагалі було виходити в місто так пізно?" — "Цього я не можу сказати!" — "Але ж раніше він ніколи не виходив з дому по десятій вечора?" Після цього Олів'є бентежиться, починає затинатись, зітхає, заливається слізьми, присягається всім святим для нас, що Кардільяк справді тієї ночі виходив з дому і що його вбито на вулиці. Але зверніть увагу ось на що, пані. Напевне доведено, що тієї ночі Кардільяк не виходив з дому, отже, твердження Олів'є, буцімто він справді разом із майстром був на вулиці,— зухвала брехня. У вхідні двері вставлено важкий замок, який гучно клацає, як їх відчиняють або зачиняють, та й самі двері так страшенно риплять, що коли хтось виходить, чути навіть на горішньому поверсі, це також перевірено. Унизу, біля самих дверей, живе старий майстер Клод Патрю зі своєю служницею. їй уже мало не вісімдесят років, але вона ще бадьора й рухлива. Обоє вони чули, як Кардільяк того вечора за своєю звичкою рівно о дев'ятій спустився сходами вниз, грюкнув дверима, замкнув їх і взяв на засув, тоді піднявся назад, голосно прочитав вечірню молитву і, видно, пішов до своєї спальні, бо двері від неї відчинилися й знов зачинились. Майстра Клода мучить безсоння, як то буває в старих людей. Тієї ночі він також не міг склепити очей. Тому служниця пройшла через сіни до кухні, засвітила там свічку, потім сіла до столу в кімнаті майстра Клода й почала йому читати стару хроніку. Сам він, думаючи про своє, то сідав у крісло, то вставав і нечутно, повільно ходив з кутка в куток, щоб від утоми захотілося спати. До півночі в будинку було тихо й спокійно. Потім вони почули над собою важку ходу, щось гупнуло, ніби звалилося додолу, і відразу ж хтось глухо застогнав. Обоє вони відчули якийсь дивний страх і тривогу. До них немов дійшла луна від жахливого злочину, щойно скоєного нагорі. А вранці, при світлі, стало видно, що відбулося вночі.
— Але скажіть мені ради всіх святих,— мовила Скюдері,— невже ви, незважаючи на все, що я вам так докладно розповіла, можете знайти якусь причину, що спонукала б Олів'є на цей диявольський вчинок? [34]
— Гм, Кардільяк був не злидар, у нього водилися чудові камені,— відповів Ларені.
— А хіба вони не дісталися б дочці? — повела далі Скюдері.— Ви забуваєте, що Олів'є мав стати Кардільяковим зятем.
— Може, йому треба було з кимось ділитися або навіть убивати з чийогось наказу,— мовив Ларені.
— Ділитися або вбивати з чийогось наказу?— перепитала Скюдері, до краю вражена.
— Знайте ж, пані,— сказав голова палати,— що Олів'є давно вже стяли б голову на Гревській площі, якби його злочин не був пов'язаний з глибокою таємницею, що досі тримала в страху весь Париж. Олів'є, мабуть, належить до тієї мерзенної зграї, що, беручи на глум усі зусилля нашого суду знайти злочинців, усю його пильність, досі впевнено й безкарно орудувала тут. Через нього ми про все довідаємось... повинні Довідатися. Кардільякова рана така самісінька, як була у всіх забитих і пограбованих чи то на вулиці, чи вдома. А головне те, що, відколи Олів'є Брюсона арештовано, вбивства й грабунки припинилися. Тепер вулицями можна безпечно ходити і вночі, і вдень. Уже саме це доводить, що Олів'є, мабуть, очолював ту зграю вбивць. Він іще не признається, але є спосіб змусити його признатися, хоче він того чи ні.
— А Мадлон,— вигукнула Скюдері,— вірна, невинна голубка?
— Ет, хто може поручитися, що вона не їхня спільниця? — відповів Ларені, єхидно посміхаючись.— їй байдуже про батька, вона плаче тільки за тим убивцею.
— Що ви кажете! — вигукнула Скюдері.— Цього не може бути! Щоб така дівчина та вбила свого батька!
— О, згадайте лишень Бренвільє! — мовив Ларені.— Ви вже мені вибачте, але я, мабуть, скоро буду змушений забрати її з-під вашої опіки й відпровадити в Консьєржері.