— Ми дуже раді вас бачити,— привітав його господа,— але радітимемо ще більше, коли ви поїдете. Ваш план надзвичайно рискований, і я особисто прот нього. Ви певні, що ніхто з поліцейських собак не помітив" вас сьогодні на майдані?
— Ні, вони мене добре примітили, але не впізнал. Домінікіно чудово влаштував справу. Але де він? Я його чогось не бачу.
— Він ще не прийшов. То, кажете, все обійшлося гаразд? Кардинал дав вам своє благословення?
— Що там благословення? Це дрібниця,—сказав Домінікіно, входячи в кімнату.— Слухайте, Ріварес, ви начинені всякими несподіванками, немов різдвяни пиріг. Якими ще талантами збираєтесь ви нас здивувати?
— А що таке? — ліниво спитав Овід. Він сидів на софі і курив сигару. Був усе ще в одязі прочанина, але сиву бороду й парик вже зняв і поклав біля себе.
— Я ніяк не сподівався, що з вас такий чудовий актор. Такої прекрасної гри мені ніколи ще не доводилос бачити. Ви зворушили його преосвященство до сліз.
— Як це? Ану, Ріварес, розкажіть.
Овід знизав плечима. Він був мовчазний, і інші, бачачи, що з нього нічого не витягнеш, звернулися до Домінікіно. Коли той розповів про сцену на майдані, якийсь молодий робітник, що не сміявся разом з усім, промовив різким тоном:
— Звичайно, це дуже дотепно, але я не бачу, щоб з усієї цієї комедії хтось мав користь.
— Для мене користь у тому,—обізвався Овід,—
що тепер я можу ходити, куди мені заманеться, і робит все, що захочу, і ні старому, ні малому й на думк не спаде у чомусь мене запідозрити. Цю подію завтра вже знатиме все місто, і коли я зустріну шпигун, він тільки подумає:
"Це божевільний Дієго, що каявся у своїх гріхах на базарному майдані". А це неабищо!
— Так, я розумію. Але краще б ви добилися цього якось інакше, не обманюючи кардинала. Він занадто хороша людина, щоб з ним отаке робити.
— Мені й самому здавалося, що він досить порядн людина,— ліниво погодився Овід.
— Дурниці, Сандро. Нам тут кардинали зовсім не
потрібні,— сказав Домінікіно.— І коли б Монтанеллі
прийняв запропоновану йому посаду в Римі, Ріварес
не дурив би його.
— Він не поїхав до Рима тому, що не хотів кидати свою роботу тут.
— Швидше боявся, щоб його там не отруїли агент Ламбруччіні, Вони таки гострили на нього зуби. Коли кардинал, а особливо такий, як Монтанеллі, волі лишатись у якійсь богом забутій дірі, то всі ми знаємо, що це значить. Правда ж, Ріварес?
Овід пускав кільця диму.
— М-м-може, тут усе в "р-р-розбитому й засмученом серці",— зауважив він, відхиляючи назад голов, щоб краще бачити дим.— Ну, а тепер давайте по про діло.
Вони почали докладно обговорювати різні плани, як переправити й сховати зброю.
Овід слухав з пильно увагою і коли-не-коли робив гострі зауваження з приводу неточного повідомлення або необачної пропозиці. Коли кожен висловив свою думку, він зробив кілька практичних пропозицій, і майже всі вони були одноголосно прийняті. На цьому засідання скінчилос. Вони вирішили, що поки Овід не вернеться щаслив до Тоскани, пізніх зборів, які можуть притягти увагу поліції, треба уникати. Після десятої години всі розійшлись, і, крім господаря, в домі лишились тільки Овід та Домінікіно, щоб утрьох обміркувати деякі подробиц. Після довгої й палкої суперечки Домінікіно глянув на годинник.
— Пів на дванадцяту. Більше лишатися не можна,
а то нас побачить нічний дозорець.
— Коли він робить обхід? — спитав Овід.
— Приблизно о дванадцятій. Але під час його обход я хотів би вже бути вдома. На добраніч, Джіордані. Ріварес, ходім разом?
— Ні, безпечніше йти нарізно. То ми ще побачимос?
— Так, біля Кастель-Болоньєзе. Я ще не знаю, в якому буду одязі, але ж пароль вам відомий. Ви зав вирушаєте?
Овід, стоячи перед дзеркалом, дбайливо прилаштовува бороду й парик.
— Так, завтра вранці разом з богомольцями. Другог дня я захворію і лишусь у пастушій хаті, а по
тім піду навпростець через гори і, мабуть, буду там
раніш од вас. На добраніч.
На соборній дзвіниці пробило дванадцять, коли Овід зазирнув у велику клуню, де розташувалися на ніч богомольці. На долівці покотом лежали незграбні постаті, чулося хропіння, повітря було нестерпно важке. Він одсахнувся, злегка здригнувшись від огиди. Тут однаково не заснеш. Краще піти пошукати якусь копицю сіна, де принаймні буде чисто й спокійно.
Ніч видалась напрочуд гарна. На небі сяяв повний місяць. Овід навмання блукав по вулицях, з сумом пригадуючи вранішню сцену. І навіщо він згодився на пропозицію Домінікіно зустрітись у Брізігеллі? Якби він одразу заявив, що цей план небезпечний, вони вибрал б якесь інше місце, і тоді і він, і Монтанеллі уникли б цієї жахливої комедії.
Як padre змінився! А голос лишився той самий, як у давні, минулі дні, коли він називав його "carino".
На другому кінці вулиці замигтів ліхтар нічного дозорця, і Овід звернув у вузенький покручений завуло. Пройшовши трохи, він опинився на соборному майдані, недалеко від лівого крила єпіскопського палац. На майдані, залитому місячним світлом, не видн було ні душі. Але бічні двері стояли напівпричине-ні. Очевидно, причетник забув їх замкнути. Звичайно, в таку пізню пору там нікого немає. Можна ввійти і виспатись на одній із лавок. Там, напевне, краще, ніж у задушній клуні. А вранці непомітно вислизнути ще до приходу причетника. А коли б його навіть хто й застав у соборі, то навряд чи здивувався б: божевільний Дієго молився десь у кутку, і його там зачинили на ніч.
Він з хвилину постояв біля дверей, прислухаючис, і ввійшов у церкву нечутним кроком, що й досі був властивий йому, незважаючи на криву ногу. Крізь вікна лилося місячне світло, лягаючи широкими смугам на мармурову підлогу. У олтарі було ясно, мов удень. Коло приступок стояв на колінах кардинал Монтанеллі, з непокритою головою і складеними мо руками.
Овід сховався в тінь. Чи не краще непомітно вийт, поки Монтанеллі не бачив його? Безперечно, це було б найрозумніше і, можливо, найчесніше. А що, коли підійти трохи ближче і ще раз глянути в обличч padre тепер, коли немає натовпу і не треба вже грати, як уранці, огидну комедію? Може, це в нього остання нагода. Padre не помітить його, він підкрадетьс тихо-тихо і гляне — тільки раз. А потім повер до свого діла.