– Генерале Клінч, – звернувся Рінгольд старший, найхитріший дипломат з поміж присутніх, – а що, якби ви і генерал Томпсон зустрілися з дружніми вождями за межами форту…
– Це правильно, – перебив його агент, – і я вже подбав про це. Я послав людину до Оматли, щоб дізнатися, де краще зустрітися з ним таємно. Звичайно, найзручніше це зробити на нейтральній землі… Він повернувся, я чую його кроки.
І одразу ж увійшов один із перекладачів, які брали участь у нараді. Він прошепотів на вухо агенту кілька слів і пішов.
– Усе гаразд, панове! – оголосив агент. – Оматла із Чорною Глиною чекатимуть нас за годину в Болотистому яру, що на північ од форту. Ми можемо пройти туди непомітно. То що, ходімо, генерале?
– Я готовий, – відповів Клінч, накидаючи на плечі плащ. – Та як бути з перекладачами, генерале Томпсон? Чи можна довірити їм таку важливу військову таємницю?
Агент, мабуть, вагався.
– Це, може, і нерозумно, – відповів він, розмірковуючи.
– Нічого, нічого, – заспокоїв його Клінч. – Я думаю, що ми обійдемося і без них… Лейтенанте Рендольф, – звернувся він до мене, – ви вільно володієте мовою семінолів?
– Не цілком вільно, генерале, але порозумітися можу.
– Перекладати зможете?
– Гадаю, що так, генерале.
– Чудово. Тоді ви підете з нами.
Це руйнувало всі мої плани. Та, притлумивши почуття досади, я мовчки пішов за агентом і генералом, який приховав мундир під плащем і надів простий офіцерський кашкет.
Ми залишили форт і повернули на північ. Табір індіанців розташовувався на південному заході. Їхні намети були розкидані уздовж широкої смуги лісу, що простягалася на північ. Інший ліс був за саваною і галявинами, порослими високими соснами. Саме там і лежав Болотистий яр. Він був за півмилі від форту. У темряві ми спокійно пройшли, і нас ніхто не бачив. Коли ми прибули, вожді вже чекали. Вони стояли під деревами на березі ставка.
Я взявся до своїх обов'язків і навіть гадки не мав, що вони виявляться такими неприємними.
– Запитайте Оматлу про чисельність його племені, племені Чорної Глини та інших вождів, що стоять на нашому боці.
Я переклав це питання.
– Ці племена становлять третину всіх семінолів, – була відповідь.
– Скажіть, що дружньо налаштованим вождям видадуть по десять тисяч доларів по прибутті на Захід. Цю суму вони можуть розділити між собою, як того хочуть. Її буде сплачено незалежно від грошової компенсації, яку отримає все плем'я.
– Добре, – одночасно пробурчали вожді, коли їм роз'яснили суть цієї пропозиції.
– Як Оматла і його друзі вважають: на завтрашню раду прийдуть усі вожді?
– Ні, не всі.
– А кого ж не буде?
– Міко міко не прийде.
– Он воно як! Чи впевнений Оматла в цьому?
– Так, упевнений. Онопа згорнув свої намети і вже залишив табір.
– Куди він пішов?
– Назад, у своє поселення.
– А його люди?
– Більшість із них пішли з ним.
Кілька хвилин обидва генерали пошепки перемовлялися між собою, але я не чув їхньої розмови. Мабуть, вони були вельми задоволені цими важливими відомостями.
– А які ще вожді можуть завтра не прийти?
– Тільки вожді племені Червоні Палиці.
– А Гойтл Меті?
– Ні, він тут, і він залишиться.
– Запитайте в них, як вони вважають: чи буде завтра на нараді Оцеола?
По тому, з якою напругою обидва генерали чекали відповіді, я зрозумів, що це найбільше їх цікавило.
– Що? Оцеола? – вигукнули вожді. – Звичайно, Сонце, Що Сходить обов'язково прийде. Він хоче знати, чим усе це скінчиться.
– Чудово! – мимоволі вирвалося в агента, і він став перешіптуватися з генералом.
І цього разу я розчув, про що вони говорили.
– Мабуть, саме провидіння допомагає нам. Я майже впевнений, що мій план вдасться. Одне слово може довести необережного індіанця до спалаху гніву, а можливо, і гірше… І я легко знайду привід заарештувати Оцеолу. Тепер, коли Онопа зі своїми прихильниками пішов, ми можемо сміливо сприймати будь які несподіванки. Десь половина вождів на нашому боці, тож інші мерзотники навряд чи чинитимуть опір.
– О, цього не варто боятися! – заявив генерал Клінч.
– От і добре! Коли він опиниться в наших руках, ми здолаємо будь який опір. Решта відразу поступляться, бо це він усіх залякує і не дає підписати угоду.
– Правильно, – замислено промовив Клінч. – А уряд? Як ви гадаєте, чи схвалить він такі дії?
– Гадаю, що так. Повинен схвалити. В останній інструкції президента є подібні натяки. Якщо ви згодні дія ти, я беру ризик на себе.
– Тоді я готовий підкорятися вашим розпорядженням, – відповів командувач, який, мабуть, згоден був схвалити план агента, та аж ніяк не мав наміру розділяти з ним відповідальність. – Мій обов'язок – виконувати волю уряду! Я готовий співпрацювати з вами.
– Усе зрозуміло. Усе буде, як ми того хочемо… Запитайте вождів, – звернувся Томпсон до мене, – чи не побояться вони підписати угоду завтра?
– Підписати вони не бояться, але бояться того, що буде далі.
– А що буде далі?
– Вони бояться нападу з боку ворожої партії. Вони бояться за своє життя.
– Що ж ми можемо зробити для їх захисту?
– Оматла каже, що вони врятуються, якщо ви дасте їм можливість виїхати до їхніх друзів у Талахасі . Там вони пробудуть до переселення. Вони дають слово з'явитися до вас у Тампу або в будь яке інше місце, куди ви їх викличете.
Два генерали знову почали пошепки радитися. Цю несподівану пропозицію треба було обговорити.
Оматла тим часом додав:
– Якщо нам не можна буде піти до Талахасі, ми не можемо… ми не сміємо залишатися тут, серед своїх. Тоді ми повинні шукати прихисток у форті.
– Щодо вашого від'їзду в Талахасі, – відповів агент, – то ми розглянемо це питання і дамо відповідь завтра. А поки вам нема чого боятися. Це головний військовий вождь білих, він захистить вас!
– Так, – Клінч випнув груди. – Мої воїни сильні і їх багато. Їх багато у форту, та більша частина їх уже прямує сюди. Вам нічого боятися.
– Це добре, – відповіли вожді. – У разі скрути ми звернемося до вас. Ви обіцяли нам захист – це добре!
– Запитайте вождів, – звернувся до мене агент, якого раптом осяяла нова думка, – чи з'явиться завтра на збори Голато міко?
– Зараз ми цього не знаємо. Голато міко не відкрив своїх намірів. Але скоро ми довідаємося про це. Якщо він збирається залишитися, то до сходу сонця його намети стоятимуть. Якщо ні, то до заходу місяця їх приберуть. Місяць заходить, тож скоро ми дізнаємося, піде він чи залишиться.