Яго
Чи це ж можливо, генерале?
Отелло
Падлюко, доведи мені, що шльондра —
Моя любов! Ти певний доказ дай!
(Хапає його за горло)
Або, клянуся вічною душею,
Вже краще псом ти був би народився,
Ніж люті, що росте у мене в грудях,
Давати відповідь.
Яго
Дійшло до цього?
Отелло
Я хочу бачить сам! Або дай доказ,
Щоб жодної петлі там не було,
Де б міг найменший сумнів причепитись,
Або з життям прощайсь!
Яго
Мій генерале...
Отелло
Коли ж ти наклеп зводиш на невинність
І наклепом мені шматуєш душу,
Тоді навіки перестань молитись;
Зречись свого сумління; нагромаджуй
Страшне злочинство на страшне злочинство;
Хай через тебе й небо заридає,
Хай вражена земля тремтить від жаху,-
Бо більшого не зможеш ти додати,
Щоб засудить себе на вічні муки!
Яго
О, змилуйтесь! Рятуй мене, о небо!
Людина ви чи ні? Чи є у вас
Душа і розум? Схаменіться! Боже,
Не покидай його! Я більш не можу
Служити вам. О, я нещасний дурень,
Доживсь до того, що мені на карб
Мою вже ставлять чесність! О жахливий,
Нікчемний світ! Дивись, дивись, о світе,
Як небезпечно чесним бути й щирим!
Спасибі за науку вам. Тепер
Вже досить! Дружбу прожену відразу,
Якщо таку породжує образу!
Отелло
О ні, стривай! Ти мав би чесним бути.
Яго
Волію буть розумним я, бо чесність —
То дурість, генерале, що ніколи
Мети своєї досягти не може.
Отелло
Клянуся всім, що тільки є на світі!
Мені здається, що дружина чесна,
І знов здається — зрадила вона;
Мені здається, що сказав ти правду,
І знов здається — неправдивий ти.
Я вимагаю доказів! Ти чуєш?
Ясне ім'я її було пречисте,
Як світлий лик Діани, а тепер
Воно і заплямоване, і чорне,
Як і моє лице. Коли ще є
Ножі, й вогонь, і зашморг, і отрута,
І хлань бездонна — я цього не стерплю!
Не стерплю, ні! Упевнитись я хочу!
Яго
Як бачу я, вас ревнощі вже душать,
І каюсь, що до цього вас довів.
Хотіли б ви упевнитись?
Отелло
Хотів би?
Ні, хочу я!
Яго
І можете, синьйоре,
Та як же? Як упевнитись, мій пане?
Хотіли б ви тримать над ними свічку
Й заскочить їх на ділі?
Отелло
Смерть! Прокляття!
Яго
Гадаю, що було б нелегко вельми
Примусити їх це вам показати.
О, сто чортів! Хіба ж вони дозволять,
Щоб очі ще чиїсь, крім їхніх власних,
Їх бачили у ліжку! Що ж?.. І як?
Що я скажу? Де докази візьму?
Не зможете побачити цього.
Хай навіть і були б вони обоє,
Як кози, безсоромні та гарячі,
Як мавпи, як вовки шалені в тічці,
І непристойні, як дурні п'яниці.
Але якщо обставин недвозначних
І доказів виразних, що ведуть
До брами істини прямим шляхом,
З вас досить,— я здобуду їх для вас.
Отелло
О, дай же неспростовний доказ зради!
Яго
Не по мені все це, та вже коли
Зайшов далеко так через любов
До вас та ще свою безглузду чесність,
То я скажу усе вам до кінця.
Лежав я з Кассіо недавно поруч[9],
Але мені боліли дуже зуби
І спати я не міг.
Є люди, що у них слабка душа,
І через те вони крізь сон бурмочуть
Частенько про свої таємні справи;
І Кассіо такий.
От чую я, шепоче він крізь сон:
"О люба Дездемоно! Обережні
Повинні бути ми й кохання наше
Таїти від усіх!" А потім він
Мені так міцно стиснув руку й скрикнув:
"О чарівне створіння!" — і мене
Так палко цілувати він почав,
Немов рвучи з корінням поцілунки,
Що на губах мені росли, а далі
Він ногу на стегно мені поклав;
Зітхав, і цілував, і скрикнув раптом:
"О горе нам! Прокляття лютій долі,
Що маврові призначила тебе!"
Отелло
О жах! О жах!
Яго
Адже це тільки сон!
Отелло
Та викриває їх він і підозри
Породжує, хоча це тільки сон.
Яго
Підтвердити він може, окрім того,
Ще й інші докази непевні.
Отелло
Я...
Я розірву її!
Яго
Ні, будьте мудрі.
Адже ми ще не бачили нічого.
Можливо, що вона і чесна. Прошу,
Скажіть мені, чи випадково часом
Вам бачить не доводилося хустки
У вашої дружини, що на ній
Суниці вишито?
Отелло
Мій перший дар!
Я їй колись таку подарував.
Яго
Цього не знав я. Хусткою такою
(Я певен, що від вашої дружини)
Сьогодні бороду собі втирав
Наш Кассіо.
Отелло
Коли це та...
Яго
Коли
Це та чи інша, що належить їй,
Однаково — все свідчить проти неї.
Отелло
О боже! Чом не сорок тисяч раз
Живе цей раб! Одне життя — ніщо!
Замало одного життя для помсти!
Тепер я бачу: все це правда! Яго,
Дивись сюди: любов мою глибоку
Здуваю з себе; хай летить за вітром!
Нема її...
Ти, помсто чорна, встань з безодні пекла!
Любове, передай свою корону
І в серці трон — ненависті тиранській!
Здіймайтесь вище, груди, від сичання
Гадючих язиків!
Яго
Та заспокойтесь!
Отелло
О, крові, Яго, крові!
Яго
Терпіння, вас прошу; ви думку вашу
Ще можете змінити.
Отелло
Ні, ніколи!
Ніколи, Яго! Як Понтійське море
Свої холодні хвилі мчить вперед
На Пропонтіду і на Геллеспонт[10]
І їх назад ніколи не вертає,-
Так і криваві заміри мої
Помчать вперед, нестримно забуявши,
І вже назад не вернуться ніколи,
І не оглянуться, і не відринуть
До ніжного, тремтливого кохання,
Аж поки не поглине їх безмежна
І люта помста! Я клянусь тобою,
О небо мармурове!
(Стає навколішки)
Не порушу
Обітниці святої я ніколи
І слова не зламаю!
Яго
Не підводьтесь!
(Теж стає навколішки)
Вас, вічні осяйні світила неба,
Стихії, що оточуєте нас,
Вас закликаю в свідки я, що Яго
Свій розум, руки й серце віддає
На службу скривдженому так Отелло!
Хай він накаже — й виконати все
Вважатиму я за свою повинність,
Хоч би й кривавою була та справа.