Кирпатенко. Не варт я такої піднесеної подяки, Саватію Савловичу!
Гуска. Ні! Ні! Ви більшого варті! Цілого подячного молебня з "Тебе, бога, хвалім", пам'ятаєте? (Проспівав упівголоса). Невже ж таки безлюдний, П'єре?
Кирпатенко. З часів запорозьких жодної ноги, крім моєї вчора, не ступало!
Гуска. І можна крикнути?
Кирпатенко. Будь ласка! Я вчора кричав тут цілий день.
Гуска (смакуючи). Що ж його крикнути, га? (Прокашлявшись). Хочеться зразу все! Ні! Не треба всього! На пробу я крикну замість усього поки що... го-го. (Нерішуче). Го-го! (Прислухавшись, голосніше). І-го-го! (Зрадівши, на весь голос). Га-го-го-го-о! (Насварившись на когось). Заждіть! Я ще крикну не так, ого-го! (До човна, на своїх). Вилазьте! Нас урятовано! (Заспівав голосно).
Настонька й Охтисонька підхопили: "Тебе бога хвалим, тебе господа ісповєдуєм".
От тільки холодно дуже в природі. Бр-р-р! І сиро, між іншим. І комарі, як за третьої кари єгипетської.
Охтисонька. Зате тут, подивіться, як поетично! Далеко від дому. І сонечко он сходить, а вдома ніколи. А водяні лілеї які! Ніби блюдця з медом на блакитному столі, га?
Кирпатенко (вдячно до неї). Ви сьогодні — сама поезія, Охтисонько! (До Гуски). А од холоду й комарів можна буде огонь розпалити. Ватру! Багаття!
Охтисонька. Ах, яка це симпатична пропозиція! Огонь! Ми квіток нарвемо-нарвемо і грітимемось.
Христонька (ревниво черк-черк. Сестри прочитали). З квітами в руках та руки гріти — і це поезія! Ха-ха!
Охтисонька. А ти мовчи, коли мовчиш! Прозаїка!
Секлета Семенівна (виходячи з човна). Дєвоч-кі! Без вираженій! Без вираженій-ка... (Послизнулась і упала). Жах, я упала!
Кирпатенко кинувся до неї, допоміг устати.
Доньки. Ой мамонько! Ти закаляла собі плаття!
— Закаляла, ой!
— Дивись, які плями!
— Ой, плями які!
Секлета Семенівна. Ой, яка я мучениця! Яка трагічниця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить. Плаття, найкраще моє плаття, довоєнного муару, по п'ять сорок, мадам Дора Мойсіївна Франсе шила, і ніколи ж воно мене не повни-и-ло...
Гуска. Хто ж таки, їдучи рибалити, в бальове плаття виряджається, макітро? Перед жабами чи оцими вербами думала показатися?
Секлета Семенівна. І не перед жабами, і не вербами, а може, тут котрий благородний мужчина теж од революції втік і на човні повз нас пливтиме, як ти цього не розумієш? Крім того, не забувай, що я женщина обморочная, а тут революції, щоб стримуватися, вже нема, і дівчатка у мене вдалися — май це на увазі!.. Ну за що ти мене образив макітрою? За віщо?
Гуска (до Кирпатенка). Женщина питає — значить, вона знає, сказав якийсь філософ, і це правда. Мужчина питає — нічого не знає, скажу я. Ну за віщо, наприклад, страхає вона ще й обмороком?
Секлета Семенівна. За макітру! Я в монастир утечу! Я в башту замуруюся і помру за макітру!
Хростонька й Онисонька вже почали ойкати.
Я хочу померти! Дайте мені смерті {.(Раптом з справжнім жахом). Ай! Павук! Він мене хоче вкусити!..
Кирпатенко. Це не павук! Це просто павучок. Маленький ткачок-павучок. Він не кусається. Ось я беру його в руку і... (Знявши з неї павучка, кинув на землю).
Івдя (похапливо роздавила ногою). Як можна, щоб він не кусався? На те він і павук, щоб кусався...
Гуска (переляканий). Ху-у!.. Краще б тебе вже обморок узяв!
Секлета Семенівна (дивиться в траву). Ай! Он щось у траві сидить! Стрибає! Скорпіон]
Кирпатенко (теж переляканий). Де?.. Ху-у! Та це жаба!..
Секлета Семенівна. Простіть, що жаба! Я вперше біля річки. Яка я справді трагічниця!
Кирпатенко. Заспокойтесь, Секлетіє Семенівно! Заспокоїтись треба, Саватію Савловичу! Візьміть свої нерви в руки, як віжки, напніть і керуйте собою, поки ми переїдемо скелі й провалля більшовизму.
П и с т о н ь к а. Як це поетично сказано!
Охтисонька. Я перша хотіла сказати — як це поетично сказано.
Кирпатенко. Чого ми приїхали сюди, панове? Під моїм керуванням? Ми приїхали сюди, щоб перепочити, набратися сили для подальшої боротьби з більшовизмом та його агентурою за нашими стінами. Бо ми справді на острові, і на нас дивиться вся Європа, як на свій Кронштадт від більшовиків...
І в д я. Ну чисто ж як святий Іван Кронштадтський кажуть!
К и р п а т е н к о. Дак нумо набиратися! Надимайте груди, як кораблі вітрила! Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там! Ми мусимо їх передихати! Дихайте, панове! Дихайте! Дихайте!
Гуска (до жінки). Чуєш, що каже П'єр Опанасович, есер і вождь наш благородний?
Секлета Семенівна. Чую.
Гуска. Тож не витівай обмороків, а дихай! Бач, яка ти нервовая стала після революції, що вмерти вже хочеш, а павучка боїшся, жабок не пізнаєш. Дихай! (До всіх). Дихайте всі! Чуєте? Розходьтеся й дихайте!
І всі, розійшовшись, задихали.
Кирпатенко й Охтисонька, дихаючи, перші відокремились. Зайшли за кущі.
Кирпатенко (узявши її за руку). Ви сьогодні, Ох-тисонько, "как цветок голубой среди мертвой зимы"!
Охтисонька. Ах, як це поетично сказано! Бо мені таки справді трошки холодно. Вам, мабуть, теж?
Кирпатенко. Ні! Ні! Бо я запалив у серці огнище кохання, і воно мене гріє, палить, милая Охтисонько!
Охтисонька. Як це поетично сказано. А чого ви тремтите?
Кирпатенко. Мені мало одного огнища. Мене тягне до вашого. Люба Охтисонько! Ви запалите його для мене? Неспалиму вашу купину?
З
Із-за кущів з'явилася Христонька. Черк-черк. Охтисонька (рішуче). Дзуськи!
Христонька до Кирпатенка черк-черк. Кирпатенко розвів руками, мовляв, нічого не розумію. Христонька подумала, подумала і таки надумала. Виламала очеретину і черк-черк на піску. Кирпатенко прочитав:
— П'єре! Ви спасли папоньку. Я хочу вам подякувати.
Кирпатенко (підлещений). Ну що ви, люба Хрис-тонько Саватіївно, що ви!.. Не вартий я... Так просто, знаєте, набігла ідея про цей острів. Хоча, кажуть, всі великі ідеї виникають з простого, але я не звертаю собі на це уваги. Будь ласка!
Христонька черк по піску, черк.
(Прочитав). Але я хочу подякувати вам не просто, а так, як шепнув мені таємничий голос — без третіх очей...
Охтисонька. Німі не можуть так писати! Крім того, папонька казав, щоб ми дихали, а ти що?
Христонька розсердилась, тяжко задихала.