Отак загинув Гуска

Куліш Микола

КОМЕДІЯ НА ТРИ ДІЇ

ДІЯ ПЕРША

1

— Кш-кш-кш! Кш-ш-ш! Куди ото полетіла, як та делегатка жонвіддільська? А куди, кажу, куди-и-и?.. У двері, паскуднице, в двері!.. (Гналась з віником за мухою, сичала Секлета Семенівна. З розгону наткнулась у дверях на гостю, трохи з ніг не збила). Ой!

2

Гостя й собі:

— Ой!..

Раптом упізнали одна одну:

— Невже?.. (Аж здивувалась з радості Секлета Семенівна).

— Семенівно!

— Ня-ня?

— Я, моя воздуховная!..

— Та невже це ти, Івдонько?

— Істинно, ще й воістинно, я!

Секлета Семенівна (аж знесилилась. Сіла на стілець. До Івді млосним голосом). Немов доленьку свою побачила і вся, як вербинонька, затрусилась...

І в д я (й собі під той голос). А я вся, як од трясці, затрусилася. Та й як, голубице, не труситися нам, коли аж шість годочків не бачилися...

Секлета Семенівна (поправила). Сім!

І в д я. Ой шість!

Секлета Семенівна. Сім!

І в дя. До більшовиків чотири та за них оце другий... Секлета Семенівна (з натиском). Сім, кажу! Івдя (з неохотою уважила). Аж сім годочків, бариньо, не виділися.

Секлета Семенівна (знов млосним голосом). І віриш, Івдонько, аж серце і всі нерви отерпли!..

Івдя. А в мене, голубице, дак немов хто шилом уколов!..

СеклетаСеменівна (оповила Івдю). Ой не кажи так ніжно, Івдонько, ой мрійно так не говори, бо.;, (цілуючись) бо не видержу я й помру!.. Хух, аж заморилася!

Івдя (висякалась). А як же, голубице, ще.й золото-крилице, як не моритися, як не помиратися нам, коли ж таки шість годочків як бачилися, коли життя наше під комуною на волосиночці теліпається! І так уже теліпається, що аж боюсь оце спитати, що як же ся мають мої чаєнята, мої кралечки мальовані? Чи ж живенькі вони, здоровенькі?

Секлета Семенівна. Слава богові!

Івдя. Устонька?

Секлета Семенівна. Перша в домі помічниця.

Івдя. Моя цесарочка! Настонька яка?

Секлета Семенівна. У хорі співає.

Івдя. Моя канарочка! Пистонька?

Секлета Семенівна. Квіти з паперу навчилась робити. Та які! Немов справжні! Живі!

Івдя. Моя павочка! Христонька?

Секлета Семенівна. Гаптує, вишиває.

Івдя. Вона ж моя ластівочка! Хростонька?

Секлета Семенівна. Оце ж двадцять третій пішов.

Івдя. Куріпочка! Онисонька?

Секлета Семенівна. Повненька. На театрах грається.

Івдя. Моє чаєнятко! Охтисонька?

Секлета Семенівна. Якби ти знала, яка гарненька!

Івдя. Моє янголятко! Ще про когось спитаюсь, а тоді вже скажу: нині одпущаєши рабу твою, владико, по глаголу твоєму з миром. Саватій Савлович як, голуб йорданський, ся мають?

Секлета Семенівна. Ой Івдонько!

Івдя. Що, голубице?

Секлета Семенівна. Горе!

І в д я. Та невже, золотокрилице?

Секлета Семенівна. Та ще ж яке горе!

Івдя. Не здоровенькі?

Секлета Семенівна. Не можу й вимовити. І в д я. Невже не живенькі?

Секлета Семенівна. На якусь реєстрацію покликали. Наказ од більшовиків — негайно щоб з'явитись! Попрощавсь, заплакав і пішов...

І в д я. І тут, у городі, реєстрація? А я думала, що тільки у нас на селі таке робиться, що через реєстрації та всякі революції з небожем посварилася...

Секлета Семенівна (дістала з шухляди колоду карт). Кинь на карти, Івдонько, поворожи мені, милонько!

Івдя. Ой кинула б, голубице, та заприсяглася перед Ісусом не брати і в руки. Секлета Семенівна. Івдонько, благаю! Івдя. Воздуховная, не можу! Секлета Семенівна. Заворожи, кажу! І в д я. Не можу, кажу!

І вже були б посварилися, та надбігла Устонька, старша донька в домі, суха, як тараня, дівка.

3

Устонька. Няня? Івдя. Голубівно моя!

Поцілувалися.

Устонька. Ну, яка я тепер, няню?

І в д я. А така, яка й була.

У с т о н ь ка. А всі кажуть, що я стара стала.

Івдя. Анітрішоньки!

Устонька. Правда? (Та й припала до Івді). Івдя. Тричі правдивая правда!

Зацілувалися.

Секлета Семенівна. Годі! Послі націлуєтесь! Бо вже, може, папу нашого зреєстровано. Чуєш, Устонько?

І в дя. Та як же нам не цілуватися, як не милуватися, коли ж шість годочків... Секлета Семенівна. Сім!

Івдя. Сім годочків минуло, як бачилися, а вона ж така, моя цесарочка, як і була: тонесенька, молодесенька!

Секлета Семенівна. Годі, кажу! Бо вже, може, Савасика тричі зреєстровано, а він прийде — і борщ не готовий. Іди вари, Устонько! Чуєш?

Устонька (пошепки). Досадно стало, що сама стара!.. (Пішла).

Секлета Семенівна (до Івді). Заворожи! І в д я. Не можу!

Секлета Семенівна. А я кажу — заворожи! На Саватія Савловича!

І в д я. То тільки на Саватія Савловича, тільки на його самого, бо заприсяглася Ісусом не брати і в руки... (Кинула на карти). Так, так... Утісненіе їм в серці велике, проте не вдавайтеся в тугу... Радійте, воздуховная!

Секлета Семенівна. А що, Івдонько? Що?

Івдя. Радійте! Дорога йому вперед і назад. Несподіваність. Радість. Бо дама з дороги у власному домі. Та така ж через неї радість, що райська радість!..

Секлета Семенівна (ревнощі дряпнули). Стара стала, Івдю, для райської радості. Не звеселиш більше!

Івдя. Отаке!

Секлета Семенівна. А таке! Бо це тобі не молоді літа, як, служивши у мене за няньку, ти медила його оком, випинала груди, вигинала гепу...

Івдя. Хто?

Секлета Семенівна. Хтокало! Івдя. Ще що вигадаєте, бариньо? Секлета Семенівна. Не вигадую! Аж тепер скажу, що бачила я все чисто, як на долоні, бачила!.. Івдя. Що?

Секлета Семенівна. Що?.. А хто тоді з Христонькою ходив, як не я? Та ще й паски пекла, як не я? Та й наморилася, натомилася? А хто до тебе у чуланчик шурхнув, як не він?..

Івдя. Коли, бариньо,— хоч тепер ви вже й не бариня,— коли?

Секлета Семенівна. Ав чистий четвер! Га-а?

Івдя. Вони... шахрану тоді шукали...

Секлета Семенівна. Знаю, якого шахрану шукав! Бачила! Все чисто, як у мікроскоп, бачила!

Івдя. Нічого ви не бачили, бо я тоді молилася, і на руках у мене Пистонька спала, а в серці Ісус Христос "був... Я тоді... (Розсердилась). Та як ви про таке, то й прощайте! От! (Пішла).

Секлета Семенівна (услід). Не Ісус Христос,— а він у серці був! А шахран у пазусі!

Івдя (з-за дверей). Ісус Христос, м'ята пахущая, васильки, а не шахран! От!

4

Ускочила Устонька: — Уже посварилися?

Секлета Семенівна. Ти з'яви собі, Устонько,— у хамки, у мужички м'ята в серці, Христос і васильки! Ха-ха-ха! Та хто .пойме віри? Хто? Розврат, а не Христос! Кропива!