— А хто з вас Мое? – запитав охоронець
— Ослиця, — пояснив Фінн. – Ця ослиця протестувала протягом кожного ярду подорожі…
— Ти також намагаєшся образити мене? – сказав охоронець, кидаючи сердити погляд.
— Ні, ні! – поспішно запротестував Фінн. – Я монах і мирний чоловік.
— Тоді зніми птаха, — сказав охоронець.
Я виявила, що мій настрій неухильно потопає. Я забула, інші речі, які мій батько завжди розповідав про Галліс. Я пам'ятаю, що він хвалив красу Галлісу та його прекрасний клімат вельми часто, допоки я не питала його чому, якщо Галліс був таким прекрасним, він вирішив переїхати на Скарр. Його відповідь завжди була:
— Тому що, Ейлін, людина не може нічого робити без дозволу священики. – Я почала боятися, що наша подорож зупиниться.
Я дивилася, як Фінн заманює Грін Гріт на свої плече, а ми чекали священика.
Зрештою, Праведний Оуен помпезно підійшов до воріт, у вихрі сірого широкого одягу. Я могла бачити, що він гірший за Кілканнонського Священика. В нього було, радше, товсте обличчя, прикрашене вусами, навіть більшими ніж у охоронця. Вони повинні заважати, коли він їв. Він склав свої руки у рукави одягу та притулився до воріт.
— Так, так, — сказав він. – Що тут у нас? П'ять чужоземців та їхня домашня худоба.
"Домашня худоба!", подумала я. У цю мить, я відчула я Плаг-Аглі, невидимий, вперся у мої ноги. Від цього мені стало набагато краще.
— Грін Гріт, — сказав Фінн, такий обурений, яким я ще ніколи його не бачила, — не домашня худоба, праведний пане. Він Великий Птах…
— А ти? – сказав Праведний Оуен, презирливо обрізуючи його.
— Я – Фінн, — сказав Фінн, — монах Ордену Богині Берніки і ми на святій місії…
— А ти, пані? – сказав Праведний Оуен знову обрізуючи бідолаху Фінна. Він подивився на Тітоньку Бек, яка сиділа у візку. – Ти відповідальна за цю святу місію?
Тітонька Бек просто сиділа і нічого не казала.
Праведний Оуен чекав, поки вона заговорить і коли вона навіть не глянула на нього, він зіщулив свої очі, дивлячись на неї.
— Німа, е? – сказав він. – Тоді хто є відповідальним?
— Я, — сказала я, перш ніж Івар зміг відкрити рота.
Праведний Оуен глянув на мене недовірливо. Хотіла б я не бути такою маленькою.
— Справді? – сказав він. — А хто ти така?
Я сказала:
— Мене звати Ейлін і я Мудра Жінка Скарру.
Праведний Оуен почав дивитися абсолютно глузливо.
— Вона є! – Фінн та Ого сказали разом, а Фінн вів далі, — сама Велика Леді оголосила, що Ейлін повністю пройшла посвячення.
— Хм, — сказав Праведний Оуен. Він швидко перейшов до Івара. – А ти?
Івар, не неприродно, почав гордо:
— Я принц Скарру. Мій батько…
— Ще один чужоземець, — зневажливо сказав Праведний Оуен. – Ти, великий високий хлопець. Ти зі Скарру чи з Берніки?
— З жодного, — сказав Ого, майже так само гордо як Івар. – Я з Логри.
— Логри! – вигукнув Праведний Оуен. – Як ти дібрався сюди?
— Мене залишили на Скаррі, коли бар'єр піднявся, — пояснив Ого.
Праведний Оуен нахмурився, недовірливо.
— Це правда, — сказала я. – Він тоді був досить малим.
Івар сказав:
— Так, це правда. Він тут як мій слуга.
— Підходить, — сказав Праведний Оуен та потягнув свої величезні вуса, розглядаючи нас. – А пані у візку?
— Вона моя Тітонька Бек, — сказала я, — і вона також Мудра Жінка Скарру. – Була мить, коли я серйозно роздумувала чи сказати, що Тітонька Бек знаходиться у праведному трансі, але вирішила, що краще не треба. Натомість, я сказала – У неї був удар на Берніці. Нам сказали, що праведний цілитель Галлісу можливо зможе допомогти їй.
Праведний Оуен сказав:
— Хм, — знову та продовжив витріщатися на Тітоньку Бек та тягнути свої вуса. – Дива були обіцяні, — сказав він. – Але є проблема. Ви всі п'ять є чужоземцями на Галлісі.
Івар, Ого та Фінн сказали разом:
— Але це сміховинно! Люди постійно приходять з Берніки, щоб їх зцілили. Навіщо тоді ваші цілителі?
А Грін Гріт вторив їм.
— Цілителі. Сміховинно.
Я відчувала, як Плаг-Аглі впирається у мої ноги. Я сказала голосно:
— Вибачте, праведний пане, але це не так. Мій батько народився на Галлісі. Він – бард.
Праведний Оуен залишив у спокої свої вуса та різко подивився на мене.
— Мала людина, припускаю. Як його ім'я?
— Гарет, — сказала я. Я знаю, що я казала так само гордо, як Івар. – Я пам'ятаю його досить високим.
— Гарет, — сказав Праведний Оуен. – Він. Він добре відомий тут тим, що пішов проти усіх порад всіх священників. Також добре відомо, що він викрадений із Принцом Аласдаіром та перенесений на Логру.
— Я знаю, — сказала я. – Я сподіваюся знайти його одного дня. Але ви не можете заперечувати, що я наполовину мешканка Галлісу, і я керую експедицією. Я думаю, ви повинні пропустити нас, праведний пане, та благословити нас на нашому шляху.
Запала довга тиша. Ми всі напружено дивились на Праведного Оуена, який лише пильно дивився на ворота та тягнув свої вуса. Мое почала різко рухати своїми вухами та нетерпеливо ворушитися. Нарешті, Праведний Оуен мовив:
— Хм, хм, — двічі для різноманітності. – Але все ще є проблема, — сказав він. – Якби ви усі були з Берніки, можливо, я би міг розв'язати проблему самостійно, принісши у жертву цього осла. Але люди з обох, зі Скарру та з Логри, я ... Так, я повинен шукати поради у Праведного Верховного Священика Гронна. Нам пощастило. В даний час він у цих краях, визначає переможця у Співах. Я пошлю за ним посильного. Тим часом, я повинен вас попросити залишитися у середині приміщення для вартування допоки не надійде звістка.
І це те, що сталося. Ми всі протестували. Ми сперечалися. Івар витяг свого меча. Але з кам'яного будинку вийшло більше охоронців, перш ніж він зміг використати меч, і по всьому. Я ставала зліше та зліше. Я могла зрозуміти чому мій батько залишив Галліс та переїхав на Скарр. До часу, коли нас оточили та призвали до двору, у середині приміщення для вартування, я була така зла, що відчувала свого роду силу у собі.
— Припиніть це! – закричала я охоронцям, які відчіпляли Мое від візку.
Вони зупинилися. Вони витріщилися на мене, а тоді на Праведного Оуена.
— А чому вони мусять припинити? – запитав мене Праведний Оуен.
— Тому що я не знаю, що ви збираєтеся робити із моєю ослицею, — сказала я.