Острови Халдеї

Сторінка 3 з 56

Діана Вінн Джонс

— Не забудь передати твоє послання, — сказала вона. – Що у ньому?

— О, так. – Витягнувся Ого, майже витираючи балки своєю головою. Нещодавно він сильно виріс і був навіть вищий за Тітоньку Бек. – Я маю привести вас обох на вечерю у замку, — сказав він. – Король бажає проконсультуватися із вами.

— В такому випадку, — сказала Тітонька Бек, — ти приймеш кухоль мого пива та посидиш надворі, поки Ейлін одягнеться?

Ого кинув збуджений погляд кудись, у напрямку поличок над моєю головою. Він був дуже збентежений, побачивши мене у ліжку майже роздягненою, і уникав дивитися будь-куди біля мене, до цього.

— Якщо вона хвора, — голосно сказав він, — то вона не повинна йти.

— Ти дуже дбайливий, — сказала Тітонька Бек, — але вона не хвора – лише трохи втомилася – і ми вдвох незабаром будемо готові. А ти зараз побудеш надворі. – І вона сунула кухоль у його великі розові руки та спрямувала його знову за двері, до лавки, на яку світило сонце і з якої відкривався краєвид на море. – Поспіши, — сказала вона мені, коли ляснула дверима за ним. – Синю сукню та найкращий плед і не забудь спершу умитися. Я причешу тебе, коли будеш готова.

Я піднялася зі стогоном, коли Тітонька Бек зникла за розмальованою ширмою. Я вся заклякла та все ще була схильна до тремтіння. А Тітонька Бек така метушлива із тим умиванням. Я відчувала, що помилася до півсмерті вчора, а тепер вона чекає, що я знову вся намокну. Але я не посміла ослухатися. Я знала з гіркого досвіду, що вона завжди може сказати коли я лише намочу чашу та ганчірку для миття. Вона ніколи не казала, що знає, але розчісування, яке за цим слідувало завжди було покаранням.

Я похмуро одягалася, дивуючись, чого хоче Король Кеніг зараз. Він консультувався із Тітонькою Бек раз на тиждень, у будь-якому випадку, але він рідко турбується, щоб залучити і мене. Фактично, відбуваються такі собі битви, тому що Тітонька Бек майже завжди бере мене із собою, як частину мого навчання. Тоді мій далекий родич Король Кеніг дивиться з-під лоба та теребить бороду, та гарчить щось про те, що немає необхідності у піхоті, а Тітонька Бек посміхається йому однією зі своїх відшліфованих посмішок, дуже солодко, і, зазвичай, я залишаюся, слухаючи, як Король запитує про прикмети для набігів на сусідів, чи, що робити із зерновими цього року.

Цікаво буває лише тоді, коли Тітонька Бек посилає, щоб наповнили срібну чашу, і вбачає для нього майбутнє. Я люблю спостерігати за цим – не те, що я колись щось змогла побачити у чаші, але мені подобається спостерігати, як моя тітка це бачить. По спині бігають мурашки від певного виду збудження, коли вона каже, дивним, стогнучим голосом:

— Я бачу вогонь на Вершині Бурь і велика рогата худоба налякана. – Вона також завжди права. Коли вона це сказала, клани Кормаків набігли з сусіднього королівства, але дякуючи Тітоньці Бек, наш народ був готовий зустріти їх. Мені навіть трапилося побачити трохи битву.

У будь-якому разі, як ви могли зрозуміти з цього, Тітонька Бек є Мудрою Жінкою, так само як і чарівницею, як і всі жінки у наші родині. Чоловіки, що народжуються у нас, одружуються поза родиною. Ось як Король Кеніг трапився нашим далеким родичем. Брат моєї пра-пра-бабусі одружився із сестрою тодішнього Короля і їхній син був дідусем Короля Кеніга. Колись, наша родина була велика, із репутацією найкращих Мудрих Жінок на весь великий острів Скарр, але це було за часів Дванадцяти Сестер Кенніл. Тепер Тітонька Бек та я — лише єдині, хто залишився. Але Тітонька Бек все ще, як кажуть. Найкраща.

Також вона виглядала досконало, коли вийшла з-за ширми у своїй найкращій сукні та всілася, щоб причесати мене. Моє волосся все ще було вологе, і вона його багато смикала, щоб позбутися трав, що заплуталися у ньому.

Глава 2.

До замку пара миль, по болоту та униз, до прибережної полоси, але здавалося, що довше, тому що спустився туман та заховав усі відстані. Я втомилася. Я пленталася крізь верес позаду двох інших, почуваючись маленькою та неохайною та невдахою. Іноді я намагалася не заплакати від думки про те, що доведеться провести ще одну ніч у Місці, через місяць.

Навіть якби я пройшла посвячення, тоді я це знала із жахливою впевненістю, що я ніколи, не зрівняюся із Тітонькою Бек. О, я запам'ятовувала заклинання* та процедури добре, і я знала всі мої трави та, як передбачувати погоду, але потрібно більше, ніж це, щоб бути відповідною чарівницею. Мені було достатньо глянути на високу, пряму фігуру моєї тітки, яка елегантно крокувала уперед, із стильно, не повністю обгорнутим, навколо її маленької темної, акуратно заплетеної голови, пледом, щоб знати це. Найкращі чоботи Тітоньки Бек мали червоні підбори з коркового дерева – вони коштували надзвичайно дорого, тому що прибули з Логри до блокади – і жодного разу не розбризкали бруд, чи розпорошили верес, зачепившись цими поблискуючими алими кубами.

_______________________________________

* тут використовується слово шотландського походження

Мої ступні вже були повністю забруднені. Моє волосся було безладне блідо-коричневе і здавалося ніщо не могло зупинити його випадати з моїх кісок пучками. Вони шльопали біля мого обличчя — вже пух. І я невисока, як для мого віку. Навіть молодші діти у замку були вищі за мене нинішню і я не могла уявити, що зможу стати високою чи мудрою. "Я завжди буду тою маленькою Ейлін із веснянками та виступаючими зубами і зовсім без обдарування", думала я сумно. Прокляття, навіть Ого виглядає імпозантніше ніж я.

У Ого були нові чоботи, що зашнуровувалися нагору, поверх його шикарних картатих штанів*, до колін. Вони повинні були використати велику кількість шкіри, тому що Огові ступні — величезні. Вони виглядали навіть більшими на кінці його худих, зашнурованих ніг. Я могла бачити, що він ступає дуже обережно, так щоб не зіпсувати їх у торфі. Я здогадувалася, що він пообіцяв швецю, що принаймні про цю пару потурбується.

_________________________________________________

* Тут йде мова про штани в обтяжку та у клітинку, яку носили шотландські солдати

Бідний Ого. Усі у замку лаяли його або висміювали. Він іноземець та відрізняється від решти. Наскільки я знала, його залишили тут десять років тому, коли чарівники з Логри наклали закляття, що зробило неможливим для будь-кого зі Скарру – чи Берніки, чи Галлісу, у цьому випадку – перетнути море до Логри. Логра могла бути на Місяці, для нас усіх дістатися туди було б так само легко.