— Хто стоїть на варті? — строго крикнув Слейтон так, як він це робив, коли перевіряв нічні пости.
Китаєць здригнувся, почувши знайомий владний голос. Він мріяв про Голубу річку, і цей голос сполохав його марення. Зібравшися з думками, китаєць відповів:
— Хао Жень.
— Ти чому не відповідаєш відразу, коли тебе питає губернатор? Заснув, бовдур? Відчини засув, мені треба перевірити ув'язнених.
Китаєць розгубився. Голос Слейтона звучав над ним. У пітьмі нічого не було видно. І Хао Жень не міг визначити, де знаходиться губернатор.
Хао Жень давно відвик міркувати. Він умів тільки підкорятися. Капітан Слейтон вимагає. Цього було досить. Китаєць швидко відсунув засув. У цей час надійшов Флорес. Вороги несподівано зустрілися біля самих дверей. Слейтон заштовхнув Флореса в залізну каюту. Між ними зав'язалася боротьба. Випадково Слейтону підвернувся шовковий шарф Флореса, що розв'язався. Слейтон схопив його і здавив ним горло супротивника. Флорес ще борсався, але Слейтон встиг вибігти та зачинити двері на засув. Потім він підійшов до китайця, узяв його за плечі, підняв немічне тіло в повітря і, струсонувши, прошипів:
— Хіба так стоять на варті? Ти мало не випустив злочинця. Ходімо!
Китаєць здригнувся, зітхнув від радості, що дешево відбувся, і поплентався вслід за Слейтоном.
Так Слейтон знову став губернатором Острова. Коли прийшов "Задирливий", Слейтон вислав Бокко парламентером.
Розповівши ці новини новоприбулим, старий боязко подивився на Острів і поспішно сказав:
— Проте я забалакався, — і раптом, набравши вигляду офіційної особи, поважно заявив: — Губернатор Острова Загиблих Кораблів прислав мене дізнатися, хто ви і навіщо приїхали на Острів.
Гатлінг замислився, потім, опустивши руку на плече Бокко, сказав:
— Ось що, Бокко, облиште цей тон і будемо говорити з вами, як старі друзі. Ми не чекали знову зустрітися тут зі Слейтоном. Ви знаєте, що розлучилися ми з ним не вельми доброзичливо. Але проти остров'ян ми не замишляємо нічого поганого. Ми з дружиною і професором Том еоном приїхали сюди, щоб дослідити Саргасове море. Ну, й до речі вирішили відвідати і вас. І якщо ми вже тут, то на Острові ми побуваємо, хоче цього капітан Слейтон чи ні. Але щоб не турбувати вас ризикованими переговорами зі Слейтоном, ми пошлемо йому радіотелеграму: адже на Острові є радіоприймач.
Негайно ж була відправлена радіотелеграма:
"Гатлінги, Симпкінс і професор Томсон бажають висадитися на Острові. Про згоду сигналізуйте білим прапором. Гатлінг".
Радіотелеграма, очевидно, була одержана, тому що через якийсь час із боку резиденції пролунав рушничний постріл. Куля ударилася в шлюпку, відщепивши край борту.
— Коротко і ясно! — сказав Гатлінг.
— Ну, що ж, соромитися більше нічого. Щоб уникнути кровопролиття, пошлемо ще одну радіотелеграму. А ти, Вівіана, про всяк випадок спустися в каюту.
"Якщо ви негайно не дасте згоди, я накажу бомбардувати Острів", — свідчила друга радіотелеграма; відповіддю на неї був другий постріл.
Гатлінг хотів був уже віддати наказ обстріляти Острів, але Томсон запропонував відкласти воєнні дії до ранку.
— Темно вже — краще, справді, зачекати ранку. Острів не втече, — підтримав цю думку і капітан Муррей.
Гатлінг згодився. Залишивши на палубі для охорони корабля кілька матросів, Гатлінг спустився в кают-компанію. Капітан Муррей, Симпкінс, Томсон і Бокко пішли за ним.
Вівіана розливала чай. Усі всілися; Бокко — на краєчку стільця: нові люди і незвична обстановка бентежили його. Обпікаючись, він пив гарячий чай, червонів і кректав.
— А все-таки… недобре це виходить, — сказав він, раптом спохмурнівши.
— Що недобре? — запитала Вівіана.
— Та ось це саме: почнеться стрілянина. Ну, що тут хорошого? Скільки народу покалічити можна!
— Але що ж робити, Бокко? — здивувався Гатлінг. — Ви самі бачили, що Слейтон не прийняв наших мирних пропозицій.
— Що робити? Про це я і думаю, що робити. А робити більше нічого, як тільки йти мені на Острів, щоб шепнути на вухо нашим остров'янам: не слухайте капітана Слейтона, не стріляйте. Скажіть вашим матросам, щоб спустили мене… Прощавайте, дякую за чай!
VIII. ЗНОВУ НА ОСТРОВІ
Цієї ночі ніхто на "Задирливому" не спав. Гатлінг бродив по палубі, вслухаючись у нічну тишу. Що буде з Бокко? Чи. послухають його остров'яни? Іноді Гатлінгу здавалося, що він чує стриманий шум голосів, скрип дощок на напівгнилих палубах під чиїмись ногами. А можливо, це вранішній вітер шумить у зламаних реях і щоглах, тріпає обривки вітрил, гойдає кораблі, і вони риплять і стогнуть, як стогнуть старі уві сні, скаржачись на свою неміч? Хоча б була місячна ніч! Який виснажливий цей морок!
За годину до сходу сонця з Острова знову долинув шум. Тепер уже не було сумніву: там щось відбувалося. Голоси чулися ясно; кілька людей пробігли Островом з ліхтарями і поволі повернулися до резиденції губернатора.
"Невже бідолашний Бокко загине?" — з хвилюванням думав Гатлінг.
Перед самим сходом сонця на палубу вийшли вже всі пасажири "Задирливого". І коли сонце нарешті зійшло, всі здивовано вигукнули, — на великій щоглі біля резиденції губернатора виднівся великий білий прапор.
— Капітан Слейтон пішов на капітуляцію! — вигукнув Гатлінг.
— Дивіться, Бокко йде сюди, — зауважила Вівіана.
Бокко дріботів старими ногами до "Задирливого", розкланювався, махав рукою і ще здалека крикнув у морський рупор:
— Можете сходити на Острів! Капітан дозволив!
Поспішно спустили шлюпку, в яку сіли Гатлінги, Томсон зі своїми асистентами — Таммом і Мюллером, Симпкінс і чотири матроси.
Бокко вітав прибулих низьким уклоном.
— Капітан просить вас до своєї резиденції.
— Ви живі, Бокко, ми так хвилювалися за вас! — сказала Вівіана, потискуючи йому руку.
— Що там сталося у вас на Острові вночі? — запитав Гатлінг.
Бокко посміхнувся з таємним виглядом і повторив:
— Губернатор просить вас до себе. Він вам усе пояснить.
З хвилюванням Вівіана вступила знов на Острів Загиблих Кораблів. Вона йшла хиткими містками, перекинутими від корабля до корабля, думаючи про те, що так само йшли вони і в перший приїзд. Але тоді вони були потерпілими від корабельної аварії, беззахисні полонені, які йшли назустріч невідомому. Тепер вони були під захистом "Задирливого".