Острів загиблих кораблів

Сторінка 10 з 35

Олександр Бєляєв

— Скажіть, а не можуть потонути всі ці кораблі?

— Наш професор Людерс говорись, що тут зовсім не глибоко. Кораблі ж тонули тут кілька століть, піднімаючи дно. І тепер ми перебуваємо на найсправжнісінькому острові із загиблих кораблів. У нас є тут улюблені місця прогулянок, свої вулиці і площі — на палубах великих кораблів, "гори" і "долини"… З нами живуть шість мавп, кілька собак і приручених птахів, яких ми зловили, коли вони відпочивали на острові під час перельоту. — Стара зітхнула. — Що сказати? Людина звикає до всього! А все-таки хотілося б ще побачити землю і поховати свої старі кістки в землі…

Побоювання Меггі виправдалися. Міс Кінгман невдовзі довелося зіткнутися із Слейтоном.

Він запросив її до себе на вечірній чай. І коли вона прийшла, він майже без передмови зробив їй пропозицію стати його дружиною. Вона відповіла рішучою відмовою. Слейтон став просити її, потім погрожувати:

— Зрозумійте ж, що це неминуче. І у ваших же інтересах. Зі мною ви будете в безпеці, ви будете забезпечені всім необхідним. Матимите чудовий догляд… Я знаю, ваш батько багатий. Але всі його багатства — ніщо порівняно з тим, що я маю. Я покажу вам повні скрині золота, купи діамантів і перлів; ви цілими жменями братимете смарагди з моїх скарбів. Все буде ваше.

— Я не дитина, щоб бавитися камінцями. А тут усі ці скарби тільки й придатні на те, аби пересипати їх з руки в руку.

— Погоджуйтеся! Погоджуйтеся добровільно, інакше… — і він міцно стиснув їй руку біля ліктя.

— Чи не залишила я тут підноса? — відчинивши двері, запитала раптом місіс Доде і зайшла до каюти.

Слейтон невдоволено скривився, відійшов від міс Кінгман і мовчки чекав.

Стара продовжувала шастати по каюті. Його терпець урвався.

— Скоро ви заберетеся звідси?

Місіс Доде взялася в боки, стала в бойову позу, зміряла поглядом Слейтона від ніг до голови і раптом налетіла на нього, як квочка, що захищає своє курча.

— Ні, не заберуся! Ні, не заберуся, поки ви не відповісте мені на всі мої запитання. Ви губернатор острова?

— Я губернатор! Далі!.

— Ви видаєте закони?

— Я видаю закони!

— Хто ж коритиметься вашим законам, якщо ви перший порушуєте їх?

— Та в чому справа, божевільна ви жінка?

— Ви божевільний, а не я! Ви видали закон про те, що кожна жінка, котра потрапляє на острів, має вийти заміж! Гаразд. Але жінці надається право вільно вибирати собі чоловіка… А ви що робите?

— Ви підслуховували?

— Так, так, підслуховувала і добре зробила! Хіба так у нас відбуваються вибори чоловіка? Ви хотіли обдурити і її, і всіх, хто не позбавлений права розраховувати на її вибір. Ви хотіли обійти закон, але це вам не вдасться. Я рознесу це на весь острів, і всі будуть проти вас. Ви не забули історію з Меггі та Флоресом? Так ось вам і останнє запитання: чи маєте ви намір дотриматися закону і призначити вибори Вівіаною Кінгман чоловіка за всією формою, як належить?

Фергус був роздратований, але відчув, що йому доведеться підкорятися.

— Добре! Ми виконаємо цю формальність, якщо це вам так хочеться! Але ви побачите, що результат буде той самий. Не погодиться ж міс вийти заміж за негра чи за одного з моїх обідранців?

— Це ми побачимо. А зараз, дитинко, ходімо до мене, — і вона повела міс Кінгман з виглядом переможниці.

V. ВИБІР НАРЕЧЕНОГО

Сонце ховалося за обрій, освітлюючи червоним промінням яскраво-зелену поверхню Саргасового моря і Острів Загиблих Кораблів з його лісом щогл. Цей понівечений бурями, скришений часом ліс, його зламані гілля-реї, клапті вітрил, рідкі, як останнє листя, — все це могло б засмутити найжиттєрадіснішу людину.

Але професор Людерс почувався тут чудово, як учений-археолог в улюбленому музеї старовини. Всівшись на палубі голландської каравели, він натхненно розповідав Гатлінгу, показуючи широким жестом навколо:

— Тут, перед вашими очима, вся історія кораблебудування. Ви не можете собі уявити, які тут є історичні цінності. Онде, біля колісного пароплава минулого століття, корабель доколумбової епохи. З отаким кермом плавали в океані! А ось там, за трьохпалубним бригом, знаходиться перлина мого музею: скандинавське однощоглове дев'ятивесельне судно десятого століття із західних берегів Гренландії. У давні часи воно було викинуто бурею на уламки раніше загиблих кораблів і тому чудово збереглося. Погляньте на його красиву подовжену форму, з гострою припіднятою кормою і ще більш високим носом, увінчаним різьбленою головою чи то птаха, чи то дракона. Як воно потрапило сюди? Які надзвичайно сміливі люди вирушили в цьому утлому човні в далеке плавання? А там, унизу, в нерухомих холодних глибинах, напевно, лежать розвалини і єгипетських кораблів Фінікії, і, хто знає, можливо, тут же, під нами, покоїться флот, великої Атлантиди, серед лісу водоростей і колон загиблої цивілізації.

— Маса Гатлінге! Капітан Фергус Слейтон запрошує вас до себе.

Гатлінг побачив напіводягненого негра, чорне тіло якого набуло в промінні вечірнього сонця відтінку старої бронзи.

— Що йому потрібно?

— Запрошує до себе, — повторив негр.

Гатлінг неохоче звівся та рушив хиткими містками до "резиденції" губернатора.

Слейтон зустрів його стоячи в своїй звичній позі.

— Гатлінге, мені потрібно з вами поговорити. Ви кохаєте міс Кінгман? — поставив він Гатлінгу несподіване запитання.

— Не вважаю за потрібне відповідати вам! Це стосується лише мене!

— Ви помиляєтеся! Це стосується і мене!

— Он як? Тоді можу повідомити, що я особисто, як то кажуть, ніяких "планів" щодо міс Кінгман не маю. Ми з нею друзі, і я глибоко поважаю її. Але ця ж дружба накладає на мене і деякі обов'язки…

— У чому вони полягають?

— У тому, що я нікому не дозволю розпоряджатися долею міс Кінгман проти її доброї волі.

— Не забувайте, Гатлінгу, що тут я маю привілей дозволяти що-небудь чи не дозволяти. Тільки я! і після паузи він додав: — Ось що, Гатлінгу! Я маю можливість доставити вас на береги Азорських островів. Я зможу вельми солідно забезпечити вас на дорогу.

Гатлінг увесь почервонів від гніву і стиснув кулаки.

— Мовчати! — крикнув він. — Ви смієте пропонувати мені! хабар? Ви смієте думати, що я здатний за гроші зрадити людину? — І вслід за цими словами він накинувся на Слейтона.