Отже, роботи на острові або всі зразу зламались так, як не ламались ніколи інші роботи, або — зрештою, це Алісі не спало на думку — вони були збудовані людьми, котрі чомусь вирішили, що роботи можуть обійтися й без блока захисту людей.
Стало тихо. Шеф-робот підвів голову й побачив, що поруч лежить розбитий старий. Шеф-робот додав світла в своїй головній фарі й при світлі її розгледів, що старий зроблений не з плоті й крові, а з електронних деталей.
— Зрада! — закричав він. — Нас зрадили! Скликай усіх. Нарада.
— А куди другу людину? Може, теж...
— Поки що в карцер. Нема коли розбиратися. Завтра доведеться допитати з усією суворістю. Ну...
І робот несподівано перейшов на зовсім незнайому Алісі мову.
Другий робот, мабуть, розумів його, бо він нахилив голову і, підштовхнувши Алісу до виходу, пішов уперед, уткнувши їй у спину ограненого пальця.
Карцер виявився ямою з крутими стінами. Робот просто зіштовхнув Алісу вниз, і вона боляче вдарилася об якийсь камінь, але плакати не стала. Те, що трапилося з нею й дідусем-кінороботом, було таким серйозним, що плакати було просто ніколи.
У ЗАМКУ НА МИСІ САН-БОНІФАЦІО
Аліса ніколи не чула про мис Сан-Боніфаціо. Та й навряд чи хто-небудь із читачів цієї повісті знає про мис Сан-Боніфаціо. Мис Сан-Боніфаціо акулячим плавником здіймається над Середземним морем, і поля, що оточують його, жовті й непривітні. Колись, років шістсот тому, в цьому місці піратська армада Хасан-бея, яка складалася з двадцяти трьох швидкохідних галер, підстерегла і вщент розбила генуезьку ескадру. Хасан-бей сам зав'язав зашморг на шиї генуезького адмірала, перед тим як того повісили на реї. Принаймні так пише у своїй тритомній "Історії беззаконь у Середземному морі й Північній Атлантиці" відомий аргентінський піратознавець дон Луїс Ель Дієго.
Відтоді мис Сан-Боніфаціо в історії не значився.
Адже не можна вважати історичною подією побудову біля підніжжя мису замку дивакуватого англійського баронета. Баронет марив власним привидом. Але привидом можна було обзавестися, тільки збудувавши відповідний замок, хоч маленький. Звичайно, краще замок справжній, та англійський клімат був шкідливий баронетові, і він поставив замок на Середземному морі, майже як справжній, з підйомними ворітьми й неглибоким ровом, у якому водились лебеді. Баронет оселився в ньому й став чекати, поки в замку заведеться привид. Можливо, привид і завівся б, але ще раніше баронет застудився й помер. Замок лишився без господаря. Кому стукне в голову селитися в цьому пустельному куточку узбережжя?
Замок пустував майже півсотні років. Зруйнувався і похилився. Туристи, які проїздили мимо в прогулянкових катерах, уже вірили балакучим гідам, коли ті запевняли їх, що замок збудовано королевою Беллою Благочестивою.
У другій половині двадцятого століття замок знову ожив. Нові його власники підновили й підфарбували стіни, обгородили замок і мис двома рядами колючого дроту й біля єдиного проїзду поставили вартових. Іноді до замку під'їздили криті вантажівки, і тоді у дворі починалася метушня. Робітники та люди невідомої національності й невідомих занять розвантажували з машин ящики та контейнери й заносили їх у просторі підвали замку.
Жителі сусіднього села якийсь час слебезували пре нових мешканців замку, але потроху розмови вщухли, як вогонь, що нічого не підтримує. Якось у невеличкій незалежній газеті було надруковано статтю про одну таємну організацію, котра готувалася до війни, і в цій статті промайнула назва замку біля мису Сан-Боніфаціо як про одну з баз цієї організації. Проте особи, згадані в статті, притягли газету до суду за наклеп, і газеті довелося заплатити великий штраф, бо вона не могла пред'явити суду ніяких документів, а єдиний її свідок був знайдений мертвим за день до процесу.
Минуло ще кілька десятків років. Люди забули вже й про організації, які готували війну, і про сам замок. Замок, покинутий останніми хазяями, завалився, а колючий дріт пастухи акуратно зібрали й скинули у вигрібну яму.
Як бачите, мис Сан-Боніфаціо поки що зовсім непричетний до нашої повісті, але сталося так, що днів за десять до того, як Аліса прилетіла в Крим, Туристський центр Північного Середземномор'я вирішив збудувати біля мису флаєрну станцію та невеликий готель для аматорів підводного плавання.
Туристський центр — чимала організація, і він не любить гаяти час. Уранці було прийнято ухвалу, вдень три вантажних флаєри привезли до мису будівельних роботів-будботів та одного студента.
Будботи повисували широкі лопати й заходилися розчищати будівельний майданчик від кам'яних брил, що залишилися від старого замку, а студент знайшов самотнє фігове дерево й присів у його холодку читати безсмертну працю Ахмедзянова "Виведення шестиногих кролів у домашніх умовах". Студент учився на роботоелектронному факультеті, але був не задоволений життям і вирішив з осені вступити також і на факультет практичної генетики, факультет модний, куди потрапити нелегко — конкурс вісімдесят чоловік і Десять інопланетників на кожне місце.
Будботи розгрібали сміття, студент захоплено гортав Ахмедзянова, довкола гули бджоли, і легкий вітерець перебирав листя фігового дерева. Аж раптом один із будботів ухнув і провалився під землю. При цьому він зчинив такий шум, що студент відірвався од книжки, перелічив будботів і відразу зрозумів, що одного не вистачає.
Студент підбіг до темного провалу в землі. Будбот грізно ворушився в темряві, розсуваючи якісь предмети, що гриміли й шурхотіли.
Студент наказав будботу ввімкнути лобні фари й при світлі їх спустився в провал. Виявляється, будбот упав у підвал замку, завалений речами й документами, що залишилися від його останніх володарів. Студент дуже здивувався і, вибравшись на поверхню, негайно подзвонив у найближче місто, звідкіля через півгодини примчали на катері троє істориків.
Знахідка перевершила всі сподівання. Останні володарі замку й справді, виявляється, готувалися до війни. Свідченням цього були ящики з документами, стрілецька зброя столітньої давнини, купи сухих батарей, набої, мундири неіснуючих армій, консерви і навіть розібраний на частини танк із протиатомним захистом. У кутку підвалу стояли забуті роботи.