На мій сором, я не знав про се нічого і просив у нього вияснення.
— Е, се довга історія, хоч мені дивно, як се сталося, що ти так-таки нічогісінько не знаєш про неї.
Я звинявся тим, що довший час не був у Галичині.
— Ну, знаєш, любчику, се цікава історія, і тобі пожиточно буде почути її. Адже з тебе також кавалок поета, то, може, моя історія тобі й придасться де на що. Причинок до пізнання людей, любчику, але то такий, які тілько ми, політичні урядники, можемо призбирувати. А притім причинок до історії людської злоби! Класичний, побачиш сам! Але що се ми балакаємо на вулиці на такім лютім морозі? Ось ходи зо мною на хвилину. У Войцеховського3 сьогодні флячки, моя пасія! Знаєш, я тоді пустив тебе від себе голодного, то хочу сьогодні зреваншуватися. Ходи! При склянці пива якось наручніше оповідати.
Швидко по тім ми сиділи в теплій, хоч тісній, голій і досить темній сепаратці, заїдаючи тепле снідання і попиваючи баварське пиво. Пан староста проявляв прегарний апетит і, заживши дві тарілки флячків, розпочав своє оповідання.
— Що то я хотів казати тобі, любчику! Ага, вибори до сойму, будь вони богом прокляті! Не можеш думкою здумати, що се за закрутенина для нашого брата, політичного урядника! А яка одвічальність! У мене аж мурашки бігають поза плечима, коли подумаю про се. А додай іще інтриги, підшепти з найрізніших боків, підозрівання й зажалення. Багно, кажу тобі! А над усім тим мусить староста уноситися, як дух господень над водами. І коби-то йому хоч ізверха влегшувано його завдання! Та де тобі! Їм там досить — дати йому надзвичайну повновласть, зробити його, скажім так, паном над життям і смертю, — а потому що! Нехай собі, мовляв, справляється як уміє. Або ще й візьмуть та й уведуть його во іскушеніє! Гидота, кажу тобі!
Сі загальні міркування не дуже-то заохотили мене до слухання. Я завважив, що се для мене темна вода во облаціх.
— Зараз, зараз тобі проясниться, любчику! — сквапно відповів він. — Побачиш, що я не балакаю ніякої зайвини. Але здається, що ти нічогісінько не знаєш сеї історії, то мушу розповісти її тобі ab ovo4.
Отже, початок історії був такий, що для недалеких соймових виборів із сільської курії ми мали трьох кандидатів. Повіт, як знаєш, наскрізь руський, і для того з боку правительства в першій лінії рефлектовано на польського кандидата. Такий кандидат виявився нам у особі пана Цапцялапського, який незабаром, зложивши суму 3000 гульденів, одержав затвердження своєї кандидатури від польського центрального виборчого комітету. Глупий-преглупий панок, кажу тобі! Ігноранція в політичних і всяких інших річах, якій дорівнювала хіба його шляхетська фума та надутість. Але зрештою в товаристві дуже милий, особливо при дамах, добрий танечник і дуже добре грав тарока. Його маєткові відносини були, розуміється, сильно зашлапані, а мандат до сойму мав йому — не тямлю вже як — допомогти вилабудатися з фінансових клопотів.
У руськім таборі, розуміється само собою, були два кандидати, які в своїх кандидатських промовах щосили нападали на польського урядового кандидата, висловлювали дуже народолюбні, дуже поступові і дуже русько-патріотичні думки, хоча перед своїм виступленням до кандидатури оба (не рівночасно!) були в мене і представлялися мені як найспокійніші, найлояльніші і до правительства всею душею прихильні мужі. Один — се був старий сільський панотчик, декан, чоловік, що весь свій вік не дбав ні про яку політику і, бачилось, посвячав ціле життя тільки своїм требникам та цілому тузинові своїх дітей, з року на рік, окрім календаря і шематизму, не читав ніякої книжки і задля сього признавав себе вірним і непохитним прихильником староруської партії. Зрештою милий, гостинний панотець, невичерпаний фацеціоніст, славний картяр і пристрасний стрілець. Отсей панотець видався мені немов сотвореним на руського посла.
Аж тут приносить мені лихо ще третього кандидата, також русина. Його сподівана кандидатура була заповіджена в часописях. Я вже знав його. Великий руський патріот, гімназіальний професор, фаховий політик, письменник і газетяр, — одним словом, світоч руської нації. Молодорусин, розуміється. Демократ, опозиціоніст, хитра голова. "Ну, — подумав я собі, почувши про його кандидатуру, — скорше ти тріснеш, ніж у моїм повіті одержиш мандат!". Я, бідолаха, й не знав, що мені самому прийдеться далеко швидше тріснути, ніж йому.
І ось одного дня сей пан, кандидат зі Львова, являється у мене. Представляється мені. Балакаємо про се, про те. І про політику. Панок висловлює зовсім здорові погляди. Нараз і випалив: "Приходжу представитися вам як урядовий кандидат. Прошу, прочитайте отсе!" І передав мені писання від дуже, дуже високопоставленої авторитативної особи. Я прочитав, obstupuł5, поклонився і обіцяв сповнити свій обов'язок.
Я поїхав з новим кандидатом по повіті. Ми скликали зібрання виборців, і він представлявся виборцям. Промовляв. Кажу тобі — страхи страшенні. Аж мороз дере поза плечі... Правдиві бунтівницькі речі про нужду, та біду, та насильства, та притиск! В моїм житті я ще не чув нічого подібного. Ти, певно, не міг би був говорити більше по-бунтівницьки. І все те смів сей нелюд розтрублювати по моїм повіті, так скажу, натикати мені особисто під ніс. І я мусив слухати і не смів ані пікнути. В тім авторитативнім писанні наказано — так, наказано мені виразно іменем іще вище поставленої особи, — ти, певно, догадуєшся якої, — мати бачне око на поводження пана кандидата, але не робити йому ні в якім разі жадної перешкоди. А потім я мав приїхати до Львова і самому високопоставленому здати вірну реляцію.
Я поїхав до Львова. Розуміється, що в своїй реляції я силкувався якнайяркіше висловити своє обурення на сього кандидата. Та подумай собі мій переляк, коли високопоставлений при тім лише всміхнувся, ласкаво похитав головою і промовив:
— Гарно! Гарно! Хитрець добре відіграв свою роль. Отже, пам'ятайте, його кандидатура стоїть. Шляхтичеві мусите обіцяти реванш при якійсь іншій нагоді і склонити його до відступлення, а попові...
— Сьому досить лише кивнути, то він зараз і сам відступить, — осмілився я перебити. За те мене зміряно від тім’я до п’яти строгим поглядом, мов школяра, що зробив помилку в азбуці!