...Як з'являється Цезар, навіть гладіатори сходять з арени неушкоджені — стільки сили їм додає вже сам вигляд цього обличчя... Але я, о Цезарю, відколи й існує всесвіт, крізь усі часи, аж до твоїх, веду поезію...
АВГУСТ ПЕРШИЙ
В "Останньому світі". Імператор і герой світу; з його волі носоріг — подарунок від правителя Суматри — стає геральдичною твариною і символом влади. Щодня цілими годинами Август спостерігає цього носорога з еркерного вікна свого палацу і роздратованим жестом проганяє вістуна, [165] коли той приходить повідомити про скандал, пов'язаний із промовою поета Публія Овідія Назона. Чиновники й бюрократи кінець кінцем самі витлумачують цей невдоволений жест як присуд поетові — вигнання.
У давньому світі. Август (63 р. до н. є.-14 р. н. є.). Перший римський імператор, син Цезаревої небоги Атії. Походить із заможної,, не дуже знатної родини. Спершу носить прізвище рідного батька — Октавій, потім, коли його всиновлює і призначає головним своїм спадкоємцем Цезар, двоюрідний дід, дістає ім'я Октавіст; після вбивства в 44 р. до н. є. Цезаря називає себе Гаєм Юлієм Цезарем, з 38 р. до н. є.— імператором Цезарем Дівієм Філієм, з 27 р. до н. є.— Августом, з 12 р. до н. є.— Понтієм Максімом з 2 р. до н. є.— Патером Патрієм, а через місяць після смерті його обожнено.
За його владарювання до підніжжя статуї Цезаря покладено відтяту голову Брута, Антоній і Клеопатра покінчили життя самогубством, народився Ісус із Назарета, вислано на Чорне море Овідія, відбулася битва в Тевтобурзькому лісі.
...Август, батьківщини батько, Цезар, він усім належить, дрібка цього загального блага — моя... Коли я дивлюсь на нього, здається мені, що я бачу Рим, такий схожий він величчю і вдачею на своє місто... Все долинає до вух йому, зір його помічає все, що діється в світі...
АКТЕОН
В "Останньому світі". На ярмарку у Візантії художник-декоратор зранку розмальовує парокінний фургон заїжджому кіномеханікові Кипарису. До полудня на парсиновій халабуді постає картина в темно-червоних тонах, де зображено оленя, що його роздирає зграя собак. Кипарис просить художника розтлумачити зміст картини, і той розповідає історію мисливця Актеона, що обертається в цькованого псами оленя.
У давньому світі. Беотійський герой; переслідуючи оленя, випадково потрапляє в скелястий грот і застає там богиню мисливства Діану, яка купається зі своїми німфами. Діана, розгнівана, що смертний побачив її голу, оббризкує його джерельною водою й перетворює в оленя.
Горе! Тікає від слуг своїх власних, гукнути їм хоче: І "Я — Актеон, ваш господар! Пригляньтесь до мене, [166] впізнайте!" / Слів не знаходить однак. А гавкіт — усе голосніший.../ Бути б хотів глядачем, та коли б тих укусів не чути!/ Пси ж — його вірні пси! — йому в тіло зуби встромивши,/ Рвуть свого пана, бо де ж було знати їм, що то за олень!..
АЛКІОНА
В "Останньому світі". Головний жіночий персонаж мелодрами, яку кіномеханік Кипарис показує на стіні різникового будинку в Томах. Плакатний портрет римської актриси Антонелли Сімоніні, виконавиці характерних ролей, що в образі Алкіони уславилася далеко за межами Августової імперії, висить на дверях крамниці Феме.
У давньому світі. Дочка бога вітрів Еола, Кеїкова дружина, цариця Трахіна. Марно намагається відговорити чоловіка від морської подорожі, коли той надумує пуститися в паломництво до святилищ Аполлона Клароського. Кеїк вирушає на вітрильнику до узбережжя Малої Азії, потрапляє в шторм і разом з усіма товаришами гине. Алкіона місяцями чекає чоловіка на кам'янистому березі Трахіна, а коли помічає нарешті в хвилях мертве Кеїкове тіло, кидається зі скелі в море.
Стрибнула щойно туди й — неймовірно! — нараз полетіла:/ Вже вона не на землі — вже в повітрі легкому ширяє,/ Жалісна птиця, крилом білосніжним чекраючи хвилю./ Поки летить, час од часу загострений дзьоб розкриває,/ Тишу морську мовби повним жалю прошиваючи зойком.
АРАХНА
В "Останньому світі". Глухоніма ткаля, що живе в сторожці біля зруйнованого, давно погаслого маяка в Томах. Переносить на гобелени історії, які зчитує з Назонових вуст. Та коли одного ранку море в бухті коло залізного міста стає сірчисто-жовтим, тільки вона пояснює на мигах враженим мешканцям узбережжя причину такого забарвлення води: просто це — пилок від цвітіння пінієвих борів. "А що таке пінії?" — питають у неї. Арахна й сама прибилася до узбережжя залізного міста так, як отой сірчисто-жовтий пилок на воді: вона припливла на судні одного фарбаря й торговця пурпуром, [167] який шукав серед рифів рожеві мушлі; але судно наскочило на підводний риф і затонуло, а глухоніма ткаля, вчепившись за корковий буй, дісталася до берега і єдина з-поміж небагатьох тих, хто врятувався, залишилася жити в Томах.
У давньому світі. Дочка фарбаря пурпурових тканин Ідмона з Колофона; знаменита своїм мистецтвом ткати й гаптувати. Викликає позмагатися Афіну Палладу, незайману богиню війни: "Я, Арахна, тчу краще й вишуканіше, ніж сама богиня!" Арахнина тканина, на якій зображено любовні пригоди богів, і справді виходить бездоганна й перевершує роботу Афіни. Тоді розгнівана Паллада шматує ті Арахнині картини й б'є саму жінку ткацьким човником. Це приниження так прикро вражає Арахну, що вона намагається повіситись.
...Відв'язавши нещасну, Паллада мовила злобно: "Живи! Але висний й надалі: така вже/ Випала кара тобі,— щоб майбутнім журитися вічно,/ Й роду твоєму всьому, й того роду найдальшим нащадкам"./ А на відході це й соком із зілля Гекати на неї/ Бризнула — й разом із краплями згубними їй і волосся/ Миттю спливло з голови, вже не видно ні вух, ані носа,/ Вже й голова — наче макове зерня, зіщулилось тіло,/ Вже по боках замість ніг — мов карлючки якісь гачкуваті./ Видувся тільки живіт, але й з нього вона випускає/ Нитку тонку й усе тче, як колись, павутиння-тканину.
АСКАЛАФ
В "Останньому світі". Торговець бурштином із Сульмони, що під час подорожі на Чорне море разом з поштою привозить із Томів до Рима також Назонів заповіт — барвисту листівку з видом залізного міста. В цій листівці, адресованій Кіані, вигнанець висловлює єдине побажання, яке в нього залишається насамкінець: "Бувай здорова!"