Вже на четвертому курсі я не бачився ні з нею, ні з її "Ратом і згадав про них, тільки прочитавши в харківських газетах про велику банківську панаму, де замішаний був їхній батько. Панама кінчилася банкротством, як я згодом довідався, і сім'я лишилася, як то кажуть, На черствому хлібі.
Одного разу Наукове товариство запропонувало мені прочитати популярну публічну лекцію в драматичному театрі, і я згодився. Причепурившись, як і належало тоді лекторові, я приїхав до театру, і в проході до директорської ложі мене перепинив незнайомий панок вигуками такого товариського характеру, що я здивований остовпів. Виявилося, що це мій колишній клієнт по звітних роботах, і він дуже зрадів, що його товариші роблять такі успіхи в науці, а прочитавши в афіші моє ім'я, вважав за потрібне прийти і послухати. До речі, він привів і свою сестру, що просто закохана в мене ще з тих часів, як я, скромний студент, одвідував їхній будиночок...
Громадяни судді! Ви посміхаєтесь, бачачи, як і я тепер бачу, облудливість цих запевнень, але я тоді прийняв усе те за чисту монету. Містечкове життя не було-бо подібне до життя шумного міста, а цього міського життя я й не знав, бо, власне, за стінами лабораторії та за мурами наукових книжок я того життя й не бачив. Отож ошукати мене при всіх моїх наукових заслугах міг звичайний собі вуличний хлоп'як, і то не дуже мудрий. Я дивився на світ такими нормативними очима, що не уявляв собі серйозних відхилень од моральних норм і щиро вірив у шахрайську науку Ломброзо, що злочинці родяться злочинцями...
За мить коло мене стояла і сестра мого колишнього колеги, і я як умів привітався...
До того я майже не був знайомий з жінками, а ті, що я їх знав, були такі не подібні до цієї. Скромний, але еле-гантський одяг, щира безпосередність, тонкий запах парфумів і непримушена поведінка просто зачарували мене. Я не знаю, скільки часу простояв з ними у проході, тільки розпорядник лекції, наблизившись до мене, увічливо доповів, що час уже починати. Я попросив вибачення і попростував до директорського кабінету, щоб зібратися з думками..^
Лекція моя тоді пройшла з надзвичайним успіхом. Мої товариші з інституту з подивом говорили, що це перша моя лекція, яку можна було слухати, як художній твір...
Не встиг я під бурхливі оплески зійти з кафедри, як служник передав мені клаптик паперу. Там стояло, Ш° "вона" з братом будуть дуже раді, коли я згоджуся повечеряти з ними...
Нема чого говорити, що я згодився, і не минуло й місяця по тій вечері, як Зіна стала моєю дружиною...
Натиска було зроблено з такою швидкістю й так уміло, що я й не отямився. Щоправда, я був такий недосвідчений і плохута в життьових справах, що не витримав би й десятої частини тих засобів, яких вжила Зіна з своїм братом, а їх лишилося тільки двійко, бо незадовго до нашого знайомства померла мати, поховавши раніше свого чоловіка, а чоловік її помер, поховавши свою репутацію порядного буржуа в бур'янах сумнівних спекуляцій. Це, з одного боку, та мої успіхи, з другого, і спричинилися до того, що я був одружений з Зіною. До цієї думки я, звичайно, прийшов пізніше, бо перший принаймні рік я все приймав як найщиріший дарунок богів. Тільки згодом я второпав, що боги ті були неабиякі шахраї і втиснули мені личкований крам...
Перше, чого я не добачив і не помічав до того, а тепер за допомогою своєї молодої дружини побачив, так це те, що я людина сумнівного походження і що тільки помилково вона згодилася бути моєї дружиною. В моєму нормативному уявленні це викликало неабиякий подив. Справді, я не гадав, що моє походження може викликати будь-які сумніви, та згодом був переконаний, що й батьки мої, і батьки моїх батьків — то казна-що...
По-друге, я довідався, що я невихована людина і моїй молодій дружині просто сором перед знайомими за чоловіка. Я справді пересвідчувався, що я невихований. Адже ж, не кажучи вже про танки, яких я не вмів, хоч убий, я не ладен був як слід, по-елегантськи уклонитись знайомим і просто, як хам, махав головою...
Я слухняно виконував усі накази моєї вихованої та шляхетної/дружини, що в розмовах із знайомими зробила мене круглим сиротою, батько якого, директор гімназії, давно помер. Я почав, здається, непогано уклонятися, як годиться поводився за столом, пристойно одягався і робив тисячі дурниць, від яких моє життя вкривалося чорними хмарами нудьги...
Потроху мої наукові товариші перестали до мене ходити, а одвідували тільки якісь панки сутенерського типу, пані й панночки, на обличчях яких, крім глупоти й хороб-ливої зарозумілості, нічого не зміг би прочитати найдосвід-ченіщий психолог. Багато їх було, тих "вихованих" і "шляхетних", що різнилися одне од одного тільки одежею та кольором волосся. Вони приносили якусь напружену ме-тушню в квартиру, позували до гидоти одне перед одним, вихвалялися речами, що були мені не цікаві, як торішній сніг, заводили зо мною балачки на наукові теми, од яких мене нудило, але у відповідь я, під пильними поглядами дружини своєї, мусив привітно усміхатися і плести якусь несусвітну кашу...
Нарешті я не витерпів і покликав дружину на розмову. Я сказав їй, що вважаю за нею право вибирати собі дру. зів, яких вона хоче, але й сам від такого права не одмовля-юся. Я признався, що дуже невисокої думки про всіх отих прилизаних йолопів і що мені гидко з ними не те що розмовляти, а й бути в одній кімнаті. Що вони, нарешті, мене нервують своєю тупістю та чваньковитістю... Одне слово, я щиро сказав усе, що думав про її гостей. Далі я взявся доводити їй, що вона недурна жінка і могла б, коли б захотіла, стати мені в допомозі, привчитися до лабораторної роботи, і що ця праця дала б їй далеко більше втіхи й задоволення, аніж оте тупе товариство.
Вона відповіла мені у підвищеному тоні, що згодом обернувся на гістеричну бурю. Я дізнався з окремих вигуків, що я, як і належить хамові, покладаю свої дурнячі науки над вишукане товариство, що я ладен обернути її на куховарку чи на якусь там служницю в лабораторії, що я, не вміючи поводитися в шляхетному товаристві, хочу вигнати всіх її пристойних друзів з дому, тих друзів, що я мусив би ними гордитися...