— Мама вітає, — прошепотіла вона, дивлячись убік. — Ой леле! Яка вона рада! Спершу злякалася за перстень... "Дорогий, — каже, — боюсь..." А потім я впросила... багато дали за нього, осьо!.. — простягла вона з-під поли руку й висипала на коліна Сарі жменю срібних монет — талярів і злотих.
— Ой мамо! — вигукнула здивовано Сара й, затулившись полою, швиденько сховала гроші в кишеню. П'ять талярів вона віддала назад Естерці. У цей час почувся грізний хазяйчин голос.
— Ти! Байстря! — закричала вона.
— Що пані хоче? — обізвалася Естерка, відскочивши вбік, і боязко підійшла до хазяйки.
— Вус? Ти їси фарби разом із своєю матір'ю-злодійкою? Га?! — накинулась на неї Рухля.
— Боронь боже! Шановна пані! Хіба фарби можна їсти? Від них смерть! — Естерка поблідла й затремтіла, а в очах у неї забриніли сльози.
— Ось попробуй мідянку, проковтни хоч щіпку й матері дай!.. Жебраки, дармоїди, а чужого добра не бережете! Чуже добро вам за ніц?.. Так і звикли жебрами жити!.. Чи ж давно я дала вам різних фарб, вистачило б на два пуди вовни, а твоя мама — бодай її взяла яма! — пофарбувала мені не більше як пуд, і вже ферфал, уже, кажуть, знову приходила по фарби!.. Гевулт!
— Ой панюню! Ой вей мір! Ніхто з нас і крихітки не з'їв, — заплакала Естерка.
— Не з'їв! Дурепа! Звичайно, не з'їв, якщо не полопались... А хіба ті фарби продати не можна?
— Мама продає тільки старі жечі, — схлипнула Естерка.
— Ну, ну, знаю, — пом'якшала господиня, а може, помітивши в глибині двору Са-ру, вирішила зам'яти сварку. — А ти вже й справді?.. Як не наглядати за вами, то ви й бога забудете!.. Герш-ду! Я твоїй матері даю постійний заробіток, то вона мусить про це пам'ятати й берегти кожен мій шеляг... Скажеш, щоб вона завтра прийшла: дам фарб, а як треба, то й борошна, нехай торбу візьме!
Естерка підбігла до господині, поцілувала простягнуту руку й знову заходилася розвішувати вовну, а господиня пішла в хату, не обізвавшись до Сари й словом, ніби не бачила її.
Сара тільки й чекала, поки піде хазяйка: її пекла одна думка, що зненацька блиснула їй у голові.
— Слухай, Естерко, — звернулась вона до дівчинки. — Яка то фарба мідянка?
— Зелена, оно, як та шерсть, — відповіла Естерка, витираючи руками очі й усе ще тихенько схлипуючи.
— Ах, яка гарна, просто диво! Очей не відірвеш!.. А навіщо ж хазяйка радила їсти й тобі, й мамі? Хіба вона смачна?
— Навіщо? А щоб ми одразу здохли...
— Ой мамеле! Хіба хазяйка така зла?
— Недобра, ой вей, яка недобра! Бідну людину скривдити й вилаяти їй за ніц! Сара зітхнула й замовкла. Естерка порозвішувала всю вовну й, нишком попрощавшись із Сарою, хотіла була вже йти, але та затримала її.
— Слухай, Естерко, а яка ото фарба червона, що аж горить?
— Якісь темні корінчики...
Сара похнюпилась, замовкла. Естерка почала чухати одна об одну босі ноги.
— А коли знову? — підвела голову Сара.
— Днів через три... А хіба що?
— У мене до тебе є прохання, мій дукатику... — зам'ялася Сара.
— Яке? Все, все зроблю! — жваво мовила Естерка.
— Данке! Тільки ти й мамі своїй не кажи, — нікому ані мур-мур!!! Естерка кивнула головою.
— Бачиш, мені хочеться перефарбувати свої стрічки... в мене багато їх, я й тобі подарую... перефарбувати в такий червоний, шкарлатний колір і в такий, як ото, зелений... То ти дістань мені й червоної, і мідянки... хоч трошки... Не чіпай хазяйської, щоб не перепало тобі, а краще купи... Ось візьми таляр... можна?
— Ой мамо! Чому не можна? Можна! Я для панни — хоч зараз!
Сара вся спалахнула від хвилювання, а потім нараз поблідла. Але, глибоко разів зо два передихнувши, вона рішуче дала дівчинці таляр і притиснула її міцно-міцно до своїх грудей.
Минуло кілька днів, і тітка почала помічати, що Сара різко змінилась на краще — і зовні, і настроєм: темні кола під очима зникли, зеленкуватий колір обличчя змінився на білий, на щоках зрідка спалахував рум'янець, очі заблищали прихованою радістю, голос став дзвінкіший, та й у всіх рухах з'явилась енергія. Таке поліпшення пані Рухля приписувала своїй хитрій політиці й своєму знахарству, і це тішило її самолюбство й вельми радувало, бо вона могла тепер похвалитися перед братом. Хазяйка подвоїла ласку до своєї затворниці, намагаючись всіляко примусити її більше їсти; й Сара мимохіть спокушалася помалу-малу смачними стравами, які тітка готувала для неї.
Ривка теж стала ласкавіша з своєю піднаглядною; вона діставала тепер од Сари щодня по злотому — на мед і на пиво, і, не доскіпуючись, звідки взялися ці гроші, нишком випивала на них...
Сара зустрічалася з Естеркою зрідка, обережно, не даючи підстав для підозр і приховуючи від усіх своє знайомство з нею. Одного разу, смерком, вона навіть бачилася з матір'ю дівчинки. Жінка їй дуже дякувала за гроші й присягалася в своїй відданості й готовності виконати будь-яке доручення своєї добродійниці. Радість добросердої єврейки при зустрічі з Сарою і запевнення її були такі щирі, що дівчина мало не розплакалася від зворушливих слів і пестощів жебрачки й пообіцяла давати їй через Естерку різні доручення, а також просити її поради й допомоги в скрутну хвилину. Ці дві віддані істоти в підневільному житті Сари серед чужих, байдужих людей були її єдиною втіхою та надією. Дівчина навіть почала плекати знову несміливі надії і в довгі години самотини вигадувати різні плани, з допомогою яких можна було б вирватися з цієї жахливої неволі та з'єднатися знову з друзями і з любим, єдиним Петром.
Якось у світлицю до неї прийшла тітка, принесла медяників, наливки й завела дружню розмову. Останнім часом тітчина ласкавість трохи розвіяла Сарине недовір'я до неї, і хижий дзьоб та яструбині очі старої почали їй здаватися не такими страшними; але Сара все-таки була насторожі й хитрувала з нею, прикидаючись одвертою.
— А ти з кожним днем усе кращаєш, моя Сурочко, — співала тітка. — Не натішуся тобою... Так полюбилася ти мені... Ой вей, як полюбилася, неначе воскресла моя покійна Дебора!
Сара поцілувала тітчину руку, а та пригорнула її голівку до своїх широких, плескатих грудей.
— Ой дукатику мій, скарбе дорогий! — вела свою пісню Рухля. — Бачиш, як ти до мене з теплою душею, то я й розірвуся за тебе й батька твого зламаю. Спершу я тобі не довіряла, думаю собі: як же б це він єдину свою дочку не жалів? А тепер бачу, що твоя правда: ласкою та тихим словом можна з тобою все зробити, а на грізьбу ти їжак їжаком... Випий іще чарочку наливки — вона тобі на користь...