— Чудесно! Чудесно! — шептала пані Олімпія, котра, сидячи в фотелі під вікном, з великим вдоволенням слухала сеї промови.
— Ну, Тадик! — скрикнув Едзьо. — Маєш наші голоcи. Іди, нехай тебе бог благословить!
— А я не можу зовсім згодитися на твої дедукції, — промовив пан —Калясантий.
— Наша нація завсігди протестує! — оп'ять промовив крізь ніс Едзьо.
— А, розумію! Тадзьо перервав твою промову! Бідний Кайцьо! Ну, та се нічого не шкодить. Можеш тепер скінчити.
— А може, забув, що мав сказати? — промовив Мілько.
— Перепрошаю! Я ніколи нічого не забуваю. А що Тадзьо перервав мене, се навіть ліпше. Навіть ліпше для мене, бо буду міг яркіше висказати свої погляди.
— Чи також кандидуєш з ними? — перебив д-р Альфонс.
— Зовсім ні! Коли вияснюю свої погляди, то не для жадного інтересу, а для того, що їх маю! Що недармо жив на світі, а додумався до чогось, а се, мої панове, не кождий може про себе сказати.
— Очевидно, йому здається, що говорить до своїх товаришів редакційних! — злобно замітив Адась. — Поцтивий Кайцьо!
— Демократизм, мої панове, — докторальним тоном розпочав пан Калясантий, — се, по моїй думці, скріплення, ублагороднення цілого народу. Так, демос — то не он той хлоп лишень, не робітник лишень, не водонос лишень, не урядник лишень, — то весь загал, весь народ, крім хіба пануючої династії. А що у нас, поляків, пануючої династії своєї нема, то можна сміло сказати, що ми наскрізь демократична нація, що ми всі демократи.
— Welche Wendung durch Gottes Fügung!* — здивувався наївно Дублянчик, але пан Калясантий, не перериваючи своїх виводів, тягнув далі:
— Що наш демос не є одностайна, безформна маса, рівно вимішене тісто, з котрого хто які хоче, такі коники може ліпити, се чей же розуміється само собою. За нами тисячолітня історія, і вона не пройшла для нас дармо. Ми не є демос примітивний, ми висококультурна нація з розгалуженими, зрізницьованими національними і суспільними елементами. Наш демократизм поступовий, а не регресивний! Він не домагається від нас, щоб ми знівечили всі здобутки нашого 1000-літнього розвою, стовкмачили в одну масу те, що зрізницювалося відповідно до різних функцій суспільно-політичних. Ні, наш демократизм не каже нам товкти в одній ступі і цвіт, і пень, і коріння нашого гарного національного дерева. Що цвіт — то цвіт, що пень — то пень, що корінь — то корінь. Демократизм каже нам обіймати все те з однаковою любвою, але без предилекцій, без ілюзій, що направимо будову дерева, коли обрубаємо з нього гілляки, потопчемо весь цвіт, обпалимо все листя.
— Якийсь ботанічний демократизм! — жартував Едзьо.
— То не ботаніка, пане Чапський; а тим менше — річ, придатна до жартів, — відрізав п. Калясантий. — Тут власне варто б подумати. Наш демократизм не перепиняє нам власне бачити управлення серед польського народу шляхти яко вельми важного, історично конечного і суспільно зовсім живучого чинника. Що більше, наш демократизм каже нам прямо бачити в шляхті найважніший, рішаючий чинник польського народного життя, основу польської суспільності. Бо спитаюсь вас тілько, чим була би нині польська нація без шляхти? Хто знав би, хто тямив би про Польщу на світі, якби: сини польської шляхти не зросили півкулі земної своєю кров'ю, не перебігли вдовж і вшир усіх країв Європи, не заповнили всіх кутів світу своїми жалями, і скаргами, і піснями, і тугою, і надіями? Якби шляхта польська не рвалась раз у раз до відродження вітчини, не конспірувала, не дипломатизувала, не гибла в Сибіру та в казематах, не руйнувалася повстаннями і тисячними добровільними жертвами? Отсе наш демократизм, отсе правдивий, характерний польський демократизм!
— Дуже гарні слова, братику, дуже гарні! — промовив Тадзьо, плещучи Калясантого по плечі, — та тілько, будь ласкав, скажи нам, чи всі твої товариші-демократи почуваються до тих самих думок?
— Всі чи не всі, але є й такі.
— То-то, що не тілько не всі, але можна сказати, що більша часть їх зовсім інакше думає.
— Позволю собі сьому заперечити! — живо перебив п. Калясантий. — Власне в остатніх часах настав основний зворот в поглядах. Не тілько демократи, але навіть соціал-демократи — се насіння, наскрізь космополітичне і зразу вороже польському патріотизмові, тепер чимраз більше рішучо стають у ряди польських патріотів. А се, мої панове, колосальна побіда власне нашої ідеї, нашого розуміння демократизму. Бо, по моїй думці, се певне, що хто раз стане польським патріотом, той, думаючи логічно, не може бути ворогом польської шляхти, а коли тілько раз почне її толерувати, то швидко мусить дійти до того, що признає її чільне, кермуюче і основне становище в польськім народі.
Тут демократично-шляхетські виводи п. Калясантого були перервані появою Гапки і Гадини, котрі на обширних тацях несли чашки чаю, горнятка сметанки, цукор, булки, свіже масло і всякі прибори, потрібні для підвечірку. Не забуто й про ром та вино. Пані Олімпія зараз метнулась застелювати стіл і уставляти все в порядку. Гапка і Гадина прислугували їй. Впрочім, і самі гості без усяких церемоній і лишніх запросин самі приставляли собі крісла, сідали, де кому було до вподоби, брали собі, що кому смакувало. Се вже так віддавна тут було заведено: свобідне товариство, без примусу, без церемоній, немов зовсім кавалерське: хоча тут була й дама, то вона також любила сю свободу і сама чулася при ній свобідною.
Під час підвечірку розмова не то що не втихла, але стала загальнішою, живішою, більше гамірливою, хоч розприслася на кілька купок. Пані Олімпія взяла під свою опіку о. Нестора, сама подала йому склянку чаю з вином, сама розкроїла булку, помазала її маслом, сама навіть принесла маленький,з горіхового дерева, столик, на котрім поставила все перед о. Нестором, і пильно услугувала йому під час підвечірку. При тім і сама підвечіркувала і вміла се робити так зручно, що її майже материнська опіка над о. Нестором не так дуже впадала в очі, тим більше, що весь час пані Олімпія вела полушептом якусь живу розмову з о. Нестором. Вона розпитувала його, як йому подобався Едзьо і його брат, а коли о. Нестор відповів їй ні те ні се, почала широко оповідати йому про їх матір, про їх дім, їх багатство, про красоту і посаг панночки, що мала зістати її невісткою, не забуваючи додати й того, що, по її думці, дім її і Адасів фільварок на обох паничів зробили добре вражіння. О. Нестор слухав усе те рівнодушно, хитав головою та голосно сьорбав чай із чашки; видно було, що думки його не слідять за ходом слів пані Олімпії, а тривожна хмара, що час від часу набігала на його чоло, свідчила, що його уява, мов ластівка довкола гнізда, кружить і літає довкола його покоїку, де він лишив незамкнене вікно від саду і непохованих дещо цінних паперів та готових грошей.