* * *
Княгиня-матір, прийшовши до себе, запитала слабим голосом, чи є син в теремі. Відповіли їй, що виїхав боронити Чагрова.
На її блідім лиці не задрожав ні один нерв. Почала збиратися старанно й після поведінки, яку перед літами завела на галицькім дворі і якої строго придержувалася.
Зібравшися, приказала заложити вісім коний до великої колес-ниці покійного мужа, оббитої чорним оксамитом. Засіла в ній зі зостою і двома иншими поважними дамами двору тай приказала їхати до дворища єпископа Косьми.
На переді їхали на конях два її прагматевти зі золотим знаком Комненів на шовковій ленті, білій як сніг; по обох сторонах повозки по десять боярських отроків зі срібними щитами, а ззаду два старші бояри і начальник замкової сторожі, Брячеслав Надітим в елегантній одежі, блискучій жемчугами.
їхала зовсім так само, як за мирних часів. Тільки за колесницею їхав її лікар в окремім возі.
Сонце вже зійшло над Галичем, слабо-рожеве як схорована дитина. Невиразну червень, якою кидало на ранний обрій і золочені копули церков, заслонювали смуги чорного, тяжкого диму, що тягнулися від крилоських укріплень. Княгиня-матір сиділа в повозці бліда і поважна та не звертала найменшої уваги на те, що діялося кругом. Одна-одинока думка займала й переймала її: думка про сина.
І так їй було до лиця з тою задумою, аж помолодшала.
Кордони варяжських ратників мовчки розступалися перед невеличким почотом княгині-матери: відаіли Половців, Берендіїв і Торків, які зустрічала по дорозі, тихо з’їздили на боки. А вона їхала між ними поважно й спокійно, як до церкви. Народ з вікон домів то приязно витав княгиню-матір, то вигукував до неї з жалем-скаргою:
— "Берендії й Половці підпалюють дохми!"
їхала помалу й мовчки, притаюючи зітханнє, яке одначе мусіли бачити з вікон.
Перед дворищем єпископа Косьми, окруженим густою лавою Варягів, наказала станути й завізвати до себе начальника тої сторожі. Коли варяжський сотник випрямлений станув біля повозки, попросила післати до воєводи Веремунда по дозвіл, увійти до дворища. Сотник вагався хвилину, потому заявив, що княгиню-матір перепустить тимчасом на власну одвічальність. Подякувала, кажучи, що не хоче йому робити прикрости та переступати заборони князя без дозволу його заступника й легким рухом руки дала знак, що не увійде, але ждатиме в повозці перед сторожею. Сотник особисто метнувся до воєводи по дозвіл.
За якийсь час прийшов сам воєвода Веремунд, поміг висісти княгині-матері, підпровадив її аж до дверий дворища владики й вернувся та ждав на дворі.
Княгиня-матір довго сиділа у владики Косьми й вийшла успокоєна. В руці держала письмо, яке передала старому воєводі з просьбою, щоб зараз вислав його до сина. Кінний відділ з листом княгині таки на її очах пігкав до Чагрова.
А княгиня-матір, поговоривши ще зі старим воєводою, приказала їхати до церкви св. Юрія, в дільницю, повну крови й огню, з якої яркими стовпами бухала поломінь а чорноволосі смуги диму несли далеко жах і трівогу. Перед золотим знаком княгині їхали на конях два варяж-ські сотники й воєвода Веремунд.
Княгиня-матір спокійно їхала між рядами горіючих домів, над якими клубився і гоготів чорний дим, що лягав на почорнілих, осніжених садах. Слези котилися їй з очий. Чи від їдкого диму, чи зі зворушення? Хто відгадає серце женщини? Може зі зворушення, бо дзвони св. Юрія били без уговку на трівогу й по обох сторонах дороги чути було стони конаючих міщан і дружинників. А може від їдкого диму, що заслонював шлях княгині-матері.
Хто відгадає серце женщини? Навіть вона сама не знає його. Вона може найменше.
Коли вже дальше годі було їхати, княгиня-матір висіла з повозки. Лишивши в ній з осту й дві инші дами двору, пішла з мужчинами дальше в чорний дим, пронизуваний огненними язиками, в якім лопотіли тріскаючі дубові сволоки.
Застановлено облогу церкви св. Юрія, і княгиня-матір дійшла аж до ворохобників. Йшла так спокійно, як би в княжім теремі, і прийшовши на місце, почала перевивати ранених... Невдовзі замовкли дзвони св. Юрія, що всю нічг били без уговку, а народ з плачем окружив княгиню-матір.
Коло полудня княгиня-матір Евдокія молилася вже в церкві св. Спаса, біля неї стояв її син і слухав проповіді владики Косьми, що починалася від слів:
— "Сара же, Жена Авраама, ке раждаше єму, Бяше єй раба Єгиптянина, єйже імя Агар. Рече же Сара ко Аврааму: "Вниди убо к рабі моєй, да сина сотворю от нея". І гшслуша же Аізраам гласа Сарина. ї поімше Сара Агар, рабу свою, даде ю з жену Аврааму, мужу своєму. І вниде ко Агарі і зачат. І виді, яко во чреві імат і укорена бисть госпо-жа 'єя перед нею. ї рече Сара ко Аврааму: "Обида ми от тебе... Суди Бог межи мною і тобою!" Рече Авраам: "Се раба твоя, твори єй, яко тебі єст угодно", і озлоби ю Сара і отбіже от лица єя. І обріте ю Ангел Господень у істочника води б пустини, у ісі очника на пути Сур... ї рече єй: "Умножая умножу сімя твоє і не сочтется от мкожеет-ва! ї родити сина і наречеши імя єму Ізмаїл, яко услиша Господь сми-реніє твоє. Сей будет сильний человік: руці єго на всіх і руки всіх на него і пред лицем все я братії своє я вселится"...
Рівночасно й по инших церквах відбувалися богослужеиня і пропо-віди, що починалися словами Св. Письма:
— "Аще же обрящет человік діву обрученную і, насилував, будет с нею, убийте человіка єдинаго бившаго с нею, откровиці нічто же сотворите* ність бо діві гріха смертнаго, якоже аше кто би востал на ближ-няго своєго, такоє сіє діло... Аще же кто обрящет откровицу діву, яже ність обручена і насилував, будет с нею і обличитея, да дасть человік бивий с нею отцу откровици 50 дідрахм еребра і тому да будет жена, понеже обиді ю: не возможет отпустити ю во все время"...
Пс тім богослуженню відвезли слуги княгині-матері ігумена Данила в її колесниці до монастиря. Рівночасно відчинено замкнені церкви.
Здавало ся, що княгиня-матір відсунула від сина і його любки кару божу, одо вже висіла над ними.
Вернувши на замок, не спочала, але хоч була дуже втомлена, почала старанно зміняти одіж. Зняла з голови діядем, скинула дорогу сукню і всі дорогоцінности та прикраси, виняла навіть золоті кільці з уший; приказала скромно зачесати волоссє, вбрала звичайну, темну одіж, вийшла з терему і сіла до малої повозки, запряженої в одну пару коний, без зости і дам двору, без бояр і без отроків, без прагматев-тіз, без гербу Комненів — скромна і тиха, як моленниця.