Скарбник вийшов.
По кількох хвилинах увійшов старий воєвода. Князь встав і положивши обі руки на рамена старому, сказав приязно:
— "Не багато займу тобі часу: я роздумав все й сказав собі, що твоя правда. Але не возьми мені за зле, коли завтра на раді владика й ігумен виступлять завзято проти війни: з владикою я вже говорив, що війни не хочу, а тепер те саме мушу сказати й ігуменови. бо він і так довідався вже певно від владики, про що я говорив з ним. А відкликати перед владикою годі, бо за що він уважав би мене?"
Старий усміхнувся й відповів:
— "Алеш овшім, се тобі, княже, тільки на добрий вийде, як по монастирях і церквах думати будуть, що ти миротворець."
— "Євреї дали з доброї охоти гроший на воєнні потреби й я казав Люборадичу, аби в свій час пригадав тобі від мене, що їх треба брати в опіку".
Воєвода знов засміявся:
— "Люборадичови таких справ не треба аж пригадувати. Він з ними лізе до очий кождому полководцеви з окрема. А мені бувало так надо-їдав, що я мусів перед більшими складами чужинців ставити сторожу".
— "Чи не було-б добре, зробити зимовий похід? Ми вже так якби приготовані завдяки мобілізації зарядженій покійним батьком моїм. Коли ждатимемо до весни, Ізяслав матиме час порозумітися з Гейзою."
— "То правда. Але тоді й ми матимемо час порозумітися з Визан-тією. Колиж зараз розпічнемо, то Угри скорше будуть у нас, чим Византійці в них".
— "Якже переведемо завтра воєнну ухвалу?"
— "Дуже легко. Я говоритиму за тим, щоб вислати до Київа ще одно посольство з жаданнєм поділу Погорини, на що київський князь напевно не пристане. Тоді війна".
— "Добре. Що там на пирі?"
— "Ааа! Там "пир на весь мир!", як то кажуть. Гамірно й весело, якби й не чути було про війну... Судиславич оповідає щось, як звичайно. Але маємо й рідного гостя, Боринича. Не знаю, кому вдалося стягнути його до Галича. Щойно оповідав про свої пригоди з медведем і з парою лисів, а тепер оповідає, як два закупи його свояка убили тура. Добре говорить. Ждатимеш на ігумена?"
— "Так; перед тим говорити ще маю з Гражданцем. Пришли його до мене".
Розпрощалися.
Прийшов Гражданець. З ним князь не мав вже тепер про що говорити, бо змінив вже своє рішеннє в справі війни. Для того запитав його звичаєм свого батька, коли той спішився кудись:
— "Чи відколи мені припала волость не було яких надзвичайних злочинів?"
— "Ні!" відповів Гражданець.
Поговорили коротко про ріжні дрібні справи й Гражданець вернув на пир в тім переконанню, що князь перед рішеннєм війни хотів знати, чи нема злої ворожби в незвичайних злочинах.
Князь післав ще спритного бирича Яструба до монастиря, довідатися, кілько бояр там заїхало. Коли бирич доніс, що двайцять двох, був вже спокійний о вислід завтрашньої наради.
Хоч до розсвіту було ще досить далеко, вислав князь двох своїх биричів до монастиря св. Іоана, щоби, як встане ігумен Данило, ще раз запросили його до замку, а сам положився. Але заснути не міг. Закликав прислугу й приказав знов засвітити та взявся переглядати книги. Відложив на бік житія святих Івана Дамаскина, переглянув євангеліє й довше спинився на книзі подібній до "Физіолога"; його бавили ріжні дивовижні відомости тої книги про рис я, що очима бачить крізь мури, про поганого носорога, що має очі найкрасші з усіх земних і водних сотворінь.
Князеви пригадалися притім веселі, повні уодушевлення хвилі, які переживав, читаючи ту книгу зі своїм товаришем Мирославом Крушиною. "Якже давно не говорив я з ним", подумав князь. "А він бувби добрий до посольства; притім узрівби ті полудневі краї, про котрі ми так часто говорили". Казав прикликати його.
Мирослав увійшов до кімнати князя дуже врадуваний несподіваним зазивом.
Князь простягаючи до нього свого "Физіолога", сказав:
— "Чи памятаєш, Мірку, як ми нераз цікавилися сею книгою? І чи не хотівби ти поїхати там, де можеш зустріти бодай частину див, описаних у ній? Завтра, найдальше позавтра відїде посольство до Византії. Вибачай, що я скорше не сказав тобі сього, але ти не знаєш, як дуже багато клопотів мав я від хвилі смерти мого батька".
Розговорилися як за давних, добрих часів. Мирослав оповів князеви все, що бачив і чув на пирі: особливож докладно про клопіт з примі-щеннєм освоєного медведя, з яким прибув на пир боярин Боринич. Служба говорила, що з гір прийшли два медведі на пир, лиш одного треба було взяти до конюшні на ланц, а другого до княжого стола. Князь дуже тішився Мирославовим переповіданнєм. Вкінці стануло на тім, що головою посольства, в склад якого входитиме кілька поважних купців і бояр та один варяжський полководець, буде брат відомого нам вже Івана Микулича з Надвірної, боярин Мирослав Микулич. Він за старого князя рівно як брат його послував і добре вивя-зувався зі своєї служби. Князь волів його, чим Івана, бо Іван був дуже скупий і через те не виступав достойно й пишно.
Як засвитало, повідомили князя, що приїхав старий ігумен Сту-дитів, Данило. Мирослав Крушина попращав князя й пішов. А до кімнати вступив старець, немов сотворений на образ і подобє чоловіка, описаного в евангелію Матея словами: "Во дни же они приїду Іоан Крес-титель, проповідая в пустини Іудейскій; імяше ризу свою от влас верб-люж і пояс шкіряний около бедр своїх; а кормом єго була шаранча і мед дикій".
Образований ум князя пригадав собі зараз те місце св. Письма, причім сказав собі в думці: "Сей чоловік не тільки виглядом, але й діяльністю подібний буде до біблійного Іоана Хрестителя; з нього лунатиме глас вопіющаго в пустини".
І зробилося йому дуже прикро на думку, що він, молодик, не скаже правди тому старцеви, якого завізвав до себе. Не може сказати. Відчув виразно всю глибину ріжниці, яка була між ними: той старець у волосінниці, підперезаний ремінним поясом, не мав уже ніякої звязи з сим світом кромі св. Письма. І дивно зробилося молодому князеви на думку, як та свята книга творить людий, як надає їм зверхний і внутрішний вигляд — одна книга, що прийшла до нас з далекої Византії перед шістьма поколіннями князів; у семій филі Володимирко-вого потомства прибув на світ він, Ярослав, внук Володаря, що був правнуком Ярослава Мудрого, сина Володимира Святого, за якого та свята книга почала панувати на нашій землі. І відчув якусь дивну пошану, майже острах перед тим старцем, якому на сім світі вже на нічім не залежить, кромі на виконуванню слів св. Письма. Але молоде рожеве дитя, яке було в його уяві, додало йому відваги, станути до розмови з тим строгим старцем.