"Отже, зітрете мене? Зітрете його... Зааналізуєте мене до смерті, як моє нещасливе любовне послання".
Вона сумно посміхнулася йому у відповідь.
— Вибачте, Білл. Мені раптом уявилася моторошна картина, як з мене здирають шар за шаром, немов з цибулини в пошуках насіння.
Він посміхнувся:
— У цибулин нема насіння, Корделія.
— Дякую, просвітив, — сухо відповіла вона.
— І, чесно кажучи, — продовжував він, — якщо ви праві і ми помиляємося... то найшвидше ви це доведете, співпрацюючи з нами. — І він заспокійливо посміхнувся.
— Так, це слушно... — Але як щодо такої дрібниці, як громадянська війна на Барраярі? Цього невеликого камінчика спотикання? Папір обгортає камінь...
— Мені дуже шкода, Корделія. — Він говорив щиро.
— Так що там, все нормально.
— Це був дійсно хитромудрий виверт з боку барраярців, — задумливо промовила Мехта. — Сховати агентурну мережу за любовною історією. І я могла б навіть повірити в неї, якби герої були трохи правдоподібніші.
— Так, — сердечно погодилася Корделія, внутрішньо корчачись з люті. — Насилу віриться, що тридцятичотирьохрічна жінка може закохатися, як дівчисько. Зовсім несподіваний... дарунок, у моєму ж то віці. І ще несподіваніший в сорок чотири, як я розумію.
— Саме так, — підтвердила Мехта, задоволена тямущістю Корделії. — Кадровий офіцер середніх років — не занадто вдала фігура для роману.
Тейлор, який стояв за нею, відкрив було рот, немов бажаючи щось сказати, але потім передумав і заглибився у вивчення власних нігтів.
— Думаєте, ви зможете вилікувати мене від цього? — запитала Корделія.
— О так.
— Зрозуміло. — "Сержант Ботарі, де ж ти? Занадто пізно". — Ви не залишаєте мені вибору. Цікаво.
"Тягни час, — нашіптував внутрішній голос. — Чекай вдалого випадку. Якщо він не трапиться, влаштуй його сама. Уяви, що це Барраяр, де все можливо".
— Можна мені п-прийняти душ? П-переодягтися, зібрати речі? Наскільки я розумію, це затягнеться надовго.
— Певна річ. — Тейлор і Мехта обмінялися поглядом полегшення. Корделія мило посміхнулася.
Лікар Мехта пройшла за нею в спальню без санітара. "А от і сприятлива можливість", — промайнуло в мозку в Корделії. Навіть голова закрутилася.
— Добре, — сказала вона, закриваючи двері. — Ми можемо побалакати, поки я збираюся.
"Сержант Ботарі... є час говорити, і є час, коли навіть найкращі слова не допоможуть. Ти був неговіркий, але ти завжди не підводив. Шкода, що я не зуміла зрозуміти тебе по-справжньому. Занадто пізно..."
Мехта сіла на ліжко — певно, щоб поспостерігати за експонатом своєї колекції, який звивається на шпильці, якою його простромили. За тріумфом свого дедуктивного мислення. "Збираєшся написати про мене наукову доповідь, Мехта? — похмуро міркувала Корделія. — Папір обгортає камінь..."
Вона тинялася по кімнаті, висуваючи шухляди, ляскаючи дверцятами шафок. Вона знайшла ремінь... потім ще один... потім пояс-ланцюжок. От її документи, кредитні картки, гроші. Вона робила вигляд, що не помічає їх. На ходу вона щось говорила. Її розум вирував. "Камінь ламає ножиці..."
— Ви трохи нагадуєте мені покійного адмірала Форрат'єра. Ви обоє хочете розібрати мене на частини і подивитися, що за механізм у мене всередині. Хоча Форрат'єр більше нагадував дитину — не збирався потім за собою прибирати. А ви, з іншого боку, хочете розібрати мене навіть не задля задоволення, а просто так. При цьому ви щиро маєте намір потім знову зібрати мене, але, з мого погляду, різниця не настільки вже й велика. Ейрел не помилявся, кажучи про людей у зелених шовкових кімнатах...
Мехта виглядала здивованою.
— Ви перестали заїкатися, — відзначила вона.
— Так... — Корделія зупинилася поруч з акваріумом, з інтересом розглядаючи його. — Дійсно. Як дивно. — "Камінь ламає ножиці..."
Вона зняла кришку з акваріума. До горла підступила знайома нудота — суміш страху і неприємного передчуття. Вона немов ненавмисне зайшла до Мехти зі спини, тримаючи в руках ланцюжок і сорочку.
"Я маю зробити вибір. Я маю зробити вибір <і> безпосередньо зараз . Я вибрала — пора!"
Вона метнулася вперед, закидаючи пояс на шию лікарки, заламала їй руки назад і міцно обкрутила зап'ястя іншим кінцем ланцюжка. Мехта видала здавлений писк. Тримаючи її ззаду, Корделія прошепотіла в вухо:
— Зараз я знову дозволю вам дихати. Чи надовго — залежить від вас. Ви будете коротенько ознайомлені з справжніми барраярськими методами допиту. Раніше я їх не схвалювала, але останнім часом почала розуміти, що часом без них обійтися не вдасться — наприклад, коли ти шалено квапишся.
Не можна дозволити їй здогадатися, що я прикидаюся.
— Скільки чоловік Тейлор розставив навколо будинку, де їхні пости?
Вона трохи послабила хватку. З зупиненим від страху поглядом Мехта видавила:
— Ніскільки!
— Всі критяни — брехуни, — промурмотіла Корделія. — Та й Білл не дилетант. — Вона підтягнула лікарку до акваріума і занурила її голову у воду. Та шалено пручалася, але Корделія — вища, сильніша, краще натренована — втримувала її з такою шаленою силою, що сама собі дивувалася.
Мехта обм'якла, починаючи непритомніти. Корделія витягла її і дозволила пару раз вдихнути.
— Хочете переглянути вказану вами кількість? — "Господи, а що якщо це не спрацює? Тепер вони вже будь-що не повірять, що я не агент".
— Ох, не треба, — прошипіла Мехта.
— Добре, поплавай ще. — Вона знову вмочила Мехту. Вода хиталася і вихлюпувалася з акваріума. Корделія бачила крізь скло обличчя Мехти, дивно спотворене, мертвотно-жовте у чудернацьких відблисках від камінчиків на дні. З рота виривалися сріблисті пухирці повітря, які струменіли навколо її обличчя. Якийсь час Корделія зачаровано спостерігала за ними. "Під водою повітря струменіє немов вода, — думала вона. — Як цікаво. Чи існує така річ, як естетика смерті?"
— Кажіть. Скільки? Де?
— Ніскільки, правда!
— Попийте ще.
Під час наступного вдиху Мехта прохрипіла:
— Ви не можете вбити мене!
— Ставте діагноз, лікарю, — прошипіла Корделія. — Я в здоровому розумі і прикидаюся божевільною, чи божевільна, що прикидається нормальною? Вирощуйте зябра! — В неї зірвався голос. Вона знову занурила обличчя своєї жертви в воду, помітивши, що сама затримує подих. "А що якщо вона права, а я помиляюся? Що якщо я дійсно агент, і навіть не підозрюю про це? Як відрізнити копію від оригіналу? Камінь ламає ножиці..."