І засміялася королівна.
— Не клич ти кониченька: мені з тобою добре й тут! Хіба ж людині конче треба королювати, щоб бути щасливою?! Зостануся я з тобою, мій любий, назавше і буду твоєю дружиною!
В деревах загуло, затріщало; чорний їздець на чорному коні спинився перед них і питав:
— Іване! Ти не поїдеш з нами цієї ночі?
— Ні, не поїду!
А принцеса сказала:
— Спинись там, в золотому палаці, де живе французький король, повідай йому, що я тут, на Зеленому Острові, жінкою селянина Івана...
І жили вони спільно в коханні та згоді, а щороку, як здіймався північний осінній вітер,— переказували через нього привітання родині...