16
Пригадай весну апокаліптичної зорі, царице з очима підведеними сурьмою; було роковано, згодься, стати свідками й оцтом на списах біди, полаявшись за опівніч горя; курила в постілі, жар сигарети маковів на дверному склі, ледь світало; розплющений дрімав на кухонній підлозі і від сміттєвого відра смерділо лушпинням картоплі й квітами; в спалахах міліцейської мигалки сон пітною ковдрою лип на тіло й зловтішно щезав од шерхоту тарганів по брудному посуді; котяче тоскно завили крани у ванній, стихли, голісінька в бурштиновому полум’ї кіс ступила за прохил темряви, водоспад світла нечутно мив груди в дзеркалі, повернулась, граючи жижками, з махровим, на вузель зав’язаним, утирачем, ледь усміхнена потаємним думкам, стала навшпиньки, темніючи миском на животі, дістала на антресолях коробку з бігудями, посміхнулась відвертіше задумам помсти, вродлива, струнка, нервово невиспана, надухмянено молода лікареві телефонує; я ліг лицем до стіни, прокинувсь від різучого, подібного на запах сухої осоки, пороху втрати, що витріпаною з щітки глиною сіявся над матрацом повз вікно, тиша боліла твоїм волоссям на гребені; зранку, коли сила волі поновиться на пучку, можна наказати собі не думати, хоча б на годину, занести на плечі скатку постілі в комору, не думати, бо відчуєш себе геть безсилим, довго наводити годинник, звичка нагадає поставити чайника на газовий синій лишай, доки гріється, над газетою розламати вчорашні, в помаді, недопалки; курива й того чортма; самокруточка вийде, як мрія пастуха, дим перший стане на поріг спальні і по злому безладді вгадає твою відсутність; справді, захворіти страхом закритого простору, манією стін, що запавутинені твоїм голосом, привидом твоєї присутності, пора, пора, сорочці бракує декількох гудзиків, то вночі відштовхнула, по-чоловічому шарпнувши мене за барки, голку й нитку дістав, щоб хоч зашити вирване по-живому; руки колотило, що страх, кров на пучках обтирав об ніжку стільця, напосідав знайомий стан невсидючості, клацнув вимикачем, погасив нею в нетерплячці забуте світло, все одно ванна нагадувала покинуту домовину, по всьому місту мерців покликав прип’ятський вітер; вставайте викупані, похітливі, злозачаті, розніжені, вгодовані на заріз, гомосовєтікуси, сексуалісти, щасливо прописані на апостольських кручах, бідні мої, содомчани, гоморці, тремтіть, бо поправді вже янголи для всеспалення позначили ваші доми; впослі, додумуючи цей ранок, цей початок білокрівної ери, хотів грішним розумом вгадати причину падіння полинової зорі саме тутай, і думки терпли, на здогади лягала незрима тінь, потверджуючи невипадковість оказії; висохлим метеликом на кріслі біліла нічна сорочка й од вітру двома лукавими пальчиками покивували розв’язані бретельки; зацмінно, недоторкано світав край відгорнутого ложа, на підносі з покраяного огірка висіялись насінини; робила маску на лице, міняла гнів на милість; косметичка відсутня, губи підмалює потім, обсмикнувши сукню на відкинутому сидінні авто; тільки тоді відчув ниття в попереку, смокчучий лоскіт у хребті, здавалось, сама нечиста сила в крохмальному халаті дня шприцом витягує спинний мозок для аналізу; за стільки місяців під катівними ліками, в оточенні справді хворих, за стільки необачностей, митарств, втрат, невезінь вперше ні з того, ні з сього діткнула думка, що божеволію; от і все; звідки ця невсидючість? тако й ходити від стіни до стіни, від дверей до балкону, від шафи до телевізора, звідки таке тягуче ниття? дурний, їдь додому електричкою, тако й пов’яжуть, ні, це видно отруєння, бреши собі, живіт нормальний, попробуй втягни, не болить, голова не гаряча, скоблить по хребтині і в попереку, такого ще не було, головне до тролейбусної зупинки доклигати, ти здоровий чоловік, ти під галоперидолом брикав, а тут розслинився! дійшов і довго тримався за стовпа з бляшаним вітрильцем; байдужість, з якою сприйняв хіхоньки людей, була симптомом, що реакція на світ потуманіла й притлумилась; хотілось залізти в якусь шпарину, бобриню хатку, нору, не думати й не загадувати, втекти від усього, неміч така, здається, зляжу осьо під кіоском й заклякну; повернувся назад; доки відмикав двері, ключ спітнів і вислизав під ноги, ліг одягнений, дим сигарети був з цинковим присмаком, до полудня тричі засинав і пробуджувавсь, яблуня крізь сон цвіла і кінь копитом кресав об бетонну скелю; тоді вперше над будинком прогарчав вертоліт, один, другий, третій, краяли сниво через кожнісіньку чверть години; стан собаки на прив’язі, — охота бігти, тікати невідь від чого й куди; ланцюг підозри тримав на ліжку; прийняв ванну, гусяче гелготання води з крана на мить погамувало неспокій, по кафельних стінах гарячою ртуттю скочувалась роса; може запалення нирок, сказав собі, пригадуючи розповідь двох вуркаганів, що в камері дерли роби на клоччя, розводили вогонь, над яким гріли кварту, аби притулити до поперека хворого друга, і попускав ниючий біль; солодка полегкість марлею обіпнула мене, узрів лікарню з п’явчато чорними губами медсестри, запльований з цвіллю по стінах передпокій, напівпідвал, на подвір’ї видніють карети швидкої допомоги і суворий на лиці водій з долоні злизує таблетки активованого вугілля, і два медбрати з гумових шлангів поливають білі соляні горби машин; змита пилюка пахне степом, тополиною бростю, заячими слідами, молодим полином, а тутай, внизу, на носилках лежить нерухома тітка, розмови здебільшого про пожежників, яких треба відправляти кудись літаком, лікарі безпомічно тупцяють біля хворих, лежиш і ти під вишневою рибою крапельниці, міркуючи, що недоля спіткала за ніч, так гнівно проведену поза храмом; Пасха ж світає, Христос воскрес! збудився від гвалту затоплених сусідів, кругом попід стіни натекло, довгенько з ганчіркою колінкував і знову біль накипав у суглобах, щоб вкам’янити тіло; день, розбитий на мертві секунди юрби за вікном, їржавів, буцім поламаний будильник на шафі, голосили об листя ще нерозлякані прокльонами вітри і сусід на балконі дзенькав пляшками, видно вмощувався зручніше на мішку, відламував тараньку до пива, прицмакував, спльовував кісточки, пригрітий, розморений на весняному сонці; був він роботяга хоч куди, муляр, зварнювальник, шофер, заради квартири, закинувши диплома, на будівництво пішов, мабуть поглядає на мої двері, бо найлюбішою забавкою йому стало: соромити мене за безробіття; ну просто жаба чоловіка душила, як це так? всі ж роблять, всі випивають потроху, всі довольні, пойми, ти ж грамотний парінь, тебе ж посадять, на ковтни пива перед тюрмою! сьогодні нехай сам смакує, і обізватися, ти диви, нема сили; голос сивого припутня б’ється в печерах німоти, лежати й думати, відколи на стінах риба призрілась дружині неправедного судді, судний день плавився на очах століть, от і розтанув бітумом під колесами "бетеерів" по дорозі туди, під колесами автобусів, що евакуйовують містечко; день чи ніч проминула, бо по радіо передали про аварію на атомній станції; прийшов до тями від опіку, від солоного окропу твоїх духів; тоді дзенькнув перстень, щось діставала на антресолях, на хвилину пристояла за дверми, по-солдатськи тримаючи дві скатані ковдри; поїду, позагоряю з друзями, сонячно, геть серпнево; чому надумала виправдовуватись? лагідна, незатята, безвільно виснажена любов’ю; зіперся на лікоть, щоб вилаяти, побачив безпорадну, з ознаками прив’ялої вроди; щоб легше обізватись, тилом долоні підпер лоба; побудь, забудемо все, сором сказати, здихаю; того й чекала: ти завсіди самий нещасний! таксі чекає; вітер палахнув по квартирі, щекнув дверний замок, трьома сурмовими підголосками обізвався іржавий полудень, потім провалля, смерком виглядав весняну зорю, зливу сміху й повернення, сидів біля під’їзду, по вулиці чахкали клубами диму важкі, плямисто зелені, машини з військовиками в кабінах, люди впівголос кляли відсутність маршрутних автобусів, мовляв, погнали на виселення прип’ятчан, плакала і хрестилась калічна бабця на сходах, безногий грівся на сонечку за сміттєвим бачком, милиці оперши на кущ бузку, п’яні горлали пісень, йдучи від лісу з маївки, звично дотлівав день окраїни; один п’яний притуляв до синця залізного рубля, облизував кров на губах, з кишені його джинсів брудним носовичком сірів обдертий рукав сорочки; горло мені так скам’яніло від цинку, що трудно було зітхнути й вимовити привітрене поголосом слово; Чорнобиль.