9
Під цегляним склепінням поет стиснув піддатливі, тонкі жіночі пальці і одімкнув тріснуті поздовж двері підвальної квартири; вона сійнула дещо лякливим сміхом, — дивна мода літераторів: заживо лізти в землю, — він змовчав, на залляту жиром плиту поставив кастрюльку кави, поторкав гвіздка на замашному патику і каблуком загнав дві порожні горілчані пляшки в крисячу нору під раковиною; звеселіло глянув через плече; якщо пані схвалює, вийду на полювання сьоніч, ваш заступник навіки, — тамо й сидітимеш грибом на кухні? — вона грайливо відкинула босоніжки під стіну, вмостилася на дивані і глянула по кутках: над ликом Христа срібліла підвішена за плавник пластмасова риба, на порожніх цигаркових пачках "Сальве" в кутку сіріли похідні записи, богемна неприкаяність лежала на сталевій корзинці з паперами, на бездверній, засидженій мухами шафі з двома голими дерев’яними плечиками, на фотопортреті Савинкова з дарчим підписом генієві від великого терориста, на грубезному посібнику по психіатрії — це подарунок лікаря? — запитала вона, дивлячись, як він розливає по гранчаках спінену каву; линув на руку, скипів озлобою, плюнув на вогонь і тоді його прорвало: замовч, забудь про те падло, лікарню нагадує; спасибі на другий поверх перевів, шахи, газети, публіка, звичайно, шизанута, траплялися й рідні серцю алкаші, прочитав пару поезій, то вниз зіпхнули лікарі, мовляв, збуджений настрій; щоб вам хазяйство на лобі виросло і збудилось! правда, поставили старшим палати і випустили на трудотерапію; пару раз і ковтнути дістав, найлюбіший мені смак лимонного аперитиву на морозі, десь за лазнею, покрадьки гольнув і зажовуєш снігом; весело, вкупі з жіноцтвом лікувалися працею, корпус будували новий, для нащадків, одна з молодиць, красива амазонською вродою, очі невтоленим сказом киплять, сестру рідню замочила і косанула на дурочку від криміналу, — як? було запитати коханого, його піддослідна, мовчу, мовчу, він стервозу через рік по перекомісії випустив, адьюльтер, відіслав на якийсь хутір до брата, — як? однопалатники розказували: після школи прибилася в сімейний гуртожиток до сестри, та з чоловіком тулилася за фіранкою, батьківської ради послухала, сказано ж, нехай менша поквартирує при рідні, бо в тому вчилищі, як пискляві кроти, лізуть одне на одного, там і випивон, так і гвалт, там і мєсні не дають попару, по трубах вночі налазять, дитя ще злякається, ще вицибне за вікно, ще вкалічіє на віки вічні, кому такий клопіт тра, нехай при своїх городські злидні обмахує; впослі стара від крововиливу простягнулась, коли слідчий розказав про оказію; де ж те чувано? зранку шамуль, шемерх, одягнувши через голову сукню і резинкою з пальця перехопивши волосся, старша дріботить до трамвайного депо, упівока пам’ятаючи набурмосено німе з тремтливими віями лице сестри на розкладачці, сорочка збилась вище колін і спітніла між ногами, ковдра сповзла на підлогу; сірий, пітний лишай, подібний до рубця, намуляного путом, свербів підозрою і розтягнутими спружинами повискувала на повороті розвозка, різкі, бо самотні, вдосвіта фари сліпили клопітним буднем, промерзлі ревністю груди обвисали двома цеглинами, дівочий сміх на соромітницькі жарти водія і бензинова прохолода з кабіни перекипали в безжальний рейковий дзвін, скрегіт розхилитаних дверей, аміачну пітняву утрамбованого людського місива, в сморід графіту під вечірню годину, в поліцейсько жовті вулики кіосків з обов’язково захуканим лотком і ревматичним каміном під стіною, в переметені голубою завією колії, в стукіт ломика об переведену рейку, в сигнальний дзвінок, що до кінця зміни задурманює дужче підозри; також взяла собі на ум старша: десь щезло картате покривало, чоловічок уникає одноденних із нею робочих змін, то донорська п’ятниця, то відгули; своєю кров’ю багатьох упоїв; сестра запопадлива з примружцем злодія, гостроока, немов завсіди націлена на тупу зіницю ключа в замковій шпарині — така вже охота застукати! і застала обох на підлозі, на покривалі затяганому, на шаховому тлі відвойованих сутичок, комбінацій і ненаситно сліпих азіатських фігур, — зомліла, на розкладачку сповзла, — тім того й треба; ми розписуємось; а вона: давно заручились? твоє діло маленьке, хіба понімаєшся на любові, корова сільська? а вона розлучницю за патлюги, туфля зняла, в потилицю: на каблуком; самець поміж ними, всилу розняв, менша янчить: я такім дам, шо тобі дихати не дадуть! вшивайся з цеї комнати чоловікової, вон звідси, гапка порепана! звивається солодкозада і кнурець слідком; манаття, кліпси, косметику, десяток бігудів, подушку, шкільний альбом, букет коленкорових гвоздичок, три хустки, плаття батистове, вельветовий плащик ув’язали шаховим, деінде вичовганим до мармурово античного блиску, простирадлом і викинули за поріг; мусить на село повертатись, до матері; і думаєш шо? згага пекельна мучила молодих, приперли туди на літо, мовляв, шлюбну вечірку згуляти серед рідні; батькам куди дінеся, змовчи й менше сорому буде; підпили, полягали на сіні, а досвітком кульгавий поромник старшу на мілкому підібрав; люди збіглися; молода, чорнопатла руки покусані за спину ховає, синяцюри, гибель содомська, тутай і до ворожки не треба йти, обротали під слідство; чоловік дьору дав, вспів таки, глистомордий; вона вмудрилася в камері плаття підпалити на собі, подумати тільки, спину припекла і лікарі визнали, нівменяєма! коли мій прослідок проліг до психживодерні, вона командувала на трудотерапії, виводила, приводила, туди, сюди, чистьоха, нігті до м’яса обкусані, сигаретки покурює фільтрові, лікар поставляв, знайде ж чорт диявола; є тип жінок, які б і в пеклі, мабуть, отримали владу над чоловіцтвом; володарювати їм звично; вміла вкоськати лисуватого скептика, я вагітна, я твоя, випиши, бо на рушнику вдушусь, до бильця вчеплю, вклякну і по всьому; десь доп’яла кота, няньчила, водила його на пояску від халата, відьомськи розхристана, спати на подушку вкладала і кликала байстрючком, зовсім причмелена; тітки-співпалатниці відчепно давали домашнє печиво і злиплу карамель, щоб задобрити, все одно ж вкраде і кота вночі кине пазурями на очі; попробуй засни; я санітаркою піду, дорогесенький, я юшку з ніг твоїх питиму, повір, я вчудопалю фокуса, всередині млоїть крига, я давно кислоту лободину пила! тоді доза невролептиків позбавила крику і вибила з пам’яті; пусте, немов вона того й ждала: про вагітність на коридорі розплескувати почала, тако хитренько випитує медсестер, скільки авансу, скільки премії, скільки зарплати чистими отримує лікар, на аліменти подам, страна совєтів, справедлива страна, побачте; сестри відказують: прокурор хіба слухає малохольних? кихкоче радо: гляньте, пузо від шприца заколивалось, чи як, позорище вийде! якби друга, до спецлікарні б перевів, нехай мандякає скільки влізе; чогось же вітаміни приписав, і коли недоноска, перетиснувши живіт рушником, позбавила затхлості прілих матраців і колючого протягу з-під підлоги, можливо тоді батьківський опік руку лікаря здригнув для підпису, і остання конвульсія третього свідка вчинила двері на защіпках, витрусила нафталіновий дух зневаги з клунка домашньої вдягачки; роздарувала по палаті цигарки, випросила тарілку каші в паралізованої баби — тра налупитися на дорогу — згойднула на діжці з фікусом осонцений пил, який низько і нишкло залягає після чужої виписки, немов саме повітря скипає непродихно й серпнево для тих, кого доля нагородила давким перехопленим подихом чекання.