У хатині нічого не змінилося: мати притискувала сина до грудей, а Смерть переможно шкірилася в закутку.
— Ну що, прийшов? — заговорила Смерть, щойно побачивши Ошуканця на порозі.— Напевне, нічого в тебе не вийшло? — їй хотілося розізлити Ошуканця, аби він спересердя розтулив рот і вилив воду.
Але Ошуканця на полові не зловиш! Здогадався він, що треба робити, підбіг до дитини й випустив краплю води їй на очі — хлопчина розплющив їх; друга крапля потрапила йому на вуста — всміхнувся малюк; третя грудей торкнулася — й хлопчик став дихати глибоко і спокійно.
— Але мати на все життя потворою залишиться! — зловтішно крикнула Смерть, однак Ошуканець і тут не дав себе обдурити.
Життєдайна крапля промила очі молодої матері — й голубим світлом наповнилися чорні очні ямки; друга крапля впала їй на голову — і водоспад золотих кучерів огорнув їх щоки. Воду, яка залишилася під язиком, Ошуканець проковтнув і, озирнувшись на Смерть, вигукнув:
— Чого ж тепер мовчиш, кістлява?
Але там, де стояла Смерть, було порожньо. Вона немов крізь землю провалилася. А Ошуканець? Що сталося з ним? Він і досі ходить по землі. Недаремно ж він цілющу воду проковтнув і Смерть подолав! І досі він живий-живісінький.