Н е р і с а
Коли ж те буде? Як життя скінчиться?
Посмертна слава — то звичайний дар
таким співцям, як ти. А поки живі,
ніхто не чує їх, ніхто не бачить,
немов вони поховані в могилі.
Поринувши глибоко в думи й мрії,
такі співці не рухаються з місця,
а понад ними пролітає буйно
барвиста вакханалія життя
і кидає тому і лаври, й квіти,
хто вміє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хіба лишиться
зів'яле листя та вінці нагробні.
Чи думаєш ти Рим перемогти
могильною незрушністю такою?
Тобою бувши, я б його сліпила
всім блиском генія свого й Еллади,
на всіх би сценах я запанувала,
всі форуми і портики посіла,
моє імення заглушило б гомін
імення цезаря! Оце була б
справдешня перемога!
А н т е й
Всі б казали:
"Яких співців скуповує наш Рим!
Зовсім уже пішла в старці Еллада!"
(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець).
Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний
здобув я за життя, та він дорожчий
від всіх твоїх розхвалених тріумфів.
Коли такі вінці нагробні будуть,
так що ж, нехай скоріше прийде смерть!
(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом)
Н е р і с а
Антею, слухай! Я не можу більше
сього терпіти. Так затхнутись можна
в могильному повітрі сеї хати.
Ти або я повинні вийти в світ.
Я так тебе кохаю, що пристану
на те, щоб славою твоєю жити,
але зовсім без слави жить не можу —
я еллінка!
А н т е й
І хочеш добувати
в римлян ту славу?
Н е р і с а
У римлян чи в інших —
однаково. Мені потрібна слава,
як хліб, вода й повітря. Коли ти
мені того постачити не можеш,
без чого я не проживу, то мушу
сама собі здобути, а вмирати
не хочу я, бо я ще молода.
А н т е й
Та чим же ти здобудеш тую славу?
Н е р і с а
Тим, чим і ти здобув би — власним хистом.
А н т е й
Ти все-таки піти на сцену хочеш?
(Після паузи).
Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді, —
коли тебе не марна примха кличе,
а муза Терпсіхора, я не смію
з богинею змагатись. Може, справді
ти можеш відродити для Корінфа
святую таємницю Діоніса.
Н е р і с а
О ні, не для КорінфаІ Ти не думай!
Мене корінфські оплески не ваблять.
Либонь, жива Неріса переважить
камінну Терпсіхору в Мецената,
як протанцює перед ним сьогодні
танець Танагри!
А н т е й
Ти, либонь, маячиш?
Н е р і с а
Ні, я ще не в гарячці.
А н т е й
Ти ж не можеш
на оргію піти!
Н е р і с а
Чому не можу?
Римлянка ходять скрізь — чому ж би й нам
не перейняти в їх того звичаю?
Прийду й скажу: "Мій чоловік недужий,
але, щоб не зневажить Мецената,
прислав мене, свою жону, в гостину..."
А н т е й
Ні, тв ве підеш!
Н е р і с а
Ти мене замкнеш?
Тоді вже я напевне буду знати,
що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабині часом утікають.
Ти не впевняйся на замки.
А н т е й
Нерісо!!
Н е р і с а
Що, пане мій?
(Пауза).
Ну то рішай же зараз:
чи ти, чи я.
А н т е й
Ох, якби мав я силу
тебе від серця одірвати геть
і кинути, мов гадину отрутну,
римлянам тим під ноги!
Н е р і с а
(з коротким злісним сміхом)
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом
ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, —
коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
А н т е й
(після важкого мовчання)
Так, я піду. Мені миліше буде
з римлянами, аніж отут з тобою.
Н е р і с а
Іди. Та оббери ж оте галуззя
з своєї голови — невже ж так підеш?
Антей сягає за голову, здіймав лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, коли квітчала його.
Г о л о с Е в ф р о з і н и
(озивається з глибини дому)
Нерісо! Клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
Антей миттю кидається до хвіртки,
Н е р і с а
(доганяючи його)
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
А н т е й
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна,
а я не смію глянуть їй у вічі.
(Вибігає за хвіртку).
Е в ф р о з і н а
(виходить з дверей)
А де ж Антей?
Н е р і с а
На оргію пішов.
Його запрошено до Мецената.
Е в ф р о з і н а
Якийсь дивний твій жарт.
Н е р і с а
Я не жартую.
Он там лежать зів'ялі хатні лаври, —
сьогодні він нам свіжі принесе,
здобувши з рук знавців.
(Гордо підвівши голову, йде в хату).
Е в ф р о з і н а
(хапаючись за голову)
Невже се правда?!
ІІ
В господі Мецената, ндщадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта —і вряджено невиоокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гостів різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів — між ними Хілон — кінчає сяів.
Х о р п а н е г і р и с т і в
(співає)
Світло від світла
родиться вічно,
так і пресвітлий
рід Мецената
з променя в промінь
переливає
сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
М е ц е н а т
(рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми,
а потім ті етиптянки безкості,
що то показують з мечами штгуки,
але щоб те трюмо все недовго:
хвилину-дві щоб кожне зоставалось
і щоб ніхто не смів виходить двічі.