— Ну, не тільки це, сер,— анітрохи не збентежившись, відповів містер Пітерс.— Я маю ще одну невеличку справу до вас, ось оцю.— І власник шинку поклав перед каноніком валізку, а тоді розповів усю пригоду з нею.
Канонік витріщився на гостя, а гість на каноніка.
— Це якесь непорозуміння,— промовив нарешті канонік.
— Ніякого непорозуміння,— заперечив містер Пітерс.— Я зразу, як його побачив, укмітив, що діло тут нечисте. До нас такі не заглядають, і я бачив, як він ховав лице. Коли це не наш єпископ — уважайте, що я нічогісінько не тямлю в єпископах, це я вам кажу. Та й ось же його валізка і його проповідь.
Містер Пітерс схрестив руки на грудях і чекав, що скаже канонік. Той сидів і міркував. Що ж, в історії церкви таке траплялося, і в нинішній пригоді нема нічого неймовірного.
— Хто-небудь, крім вас, знає про цю пригоду?
— Жодна жива душа,— відказав містер Пітерс.— Поки що.
— Я гадаю, містере Пітерс... Гадаю, що нам пощастить продовжити вашу оренду до двадцяти одного року.
— Щиро вам дякую, сер,— сказав містер Пітерс і вийшов.
Наступного ранку канонік прибув до єпископа й виклав перед ним валізку.
— А-а, отже, це він передав її через вас,— весело промовив єпископ.
— Так, сер,— відповів канонік.—Хвалити бога, що він приніс її саме мені. Я вважаю за свій обов'язок поінформувати ваше преосвященство, що мені відомі обставини, за яких ви залишили цю валізку.
Єпископ трохи ошелешено засміявся, побачивши докірливий погляд каноніка.
— Може, й справді мені не слід було так робити,— примирливо сказав він канонікові.— Але все добре, що добре кінчається,— і єпископ знов засміявся.
Канонік не витримав.
— Ох, сер! — запально вигукнув він.— В ім'я творця... заради нашої церкви, прошу вас... благаю вас ніколи більш не допускатись такого!
В єпископі почав прокидатися гнів.
— Та в чому річ? Чого ви через якусь там дрібницю так розходилися? — вигукнув він, але страдницький вигляд каноніка не дав йому говорити далі.— Як до вас потрапила ця валізка? — спитав єпископ.
— Мені її приніс власник "Схрещених ключів",— відповів канонік.— Учора ввечері ви забули її в його закладі.
Єпископ розтулив рота й важко осів у крісло. Трохи опам'ятавшись, він розповів канонікові, як усе було насправді, і бідолашний канонік досі силкується в це повірити.